Стебник і Станиля
Я ще досить мало подорожував Львівщиною, але навряд чи помилюсь, коли назву Стебник одним із найдепресивніших її міст. Як і скрізь у дрогобицькому регіоні, тут із часів сивої давнини (а саме 12 ст.) добували сіль. На одному з найбільших в Україні родовищ калійної солі виросли шахти і заводи.
Усе перекреслила екологічна катастрофа 1983 року, коли стався прорив дамби хвостосховища і відходи промислу завдали величезної шкоди тамтешнім річкам і землям. Виробництва почали згортатись, заводи і рудники поступово закрились. Тим не менш, загрози нових екологічних бід існують тут і досі.
Не дивно, що місто зустріло мене видами мертвої промзони, а конкретно шахти «Кюбек».
Через дорогу від шахти знаходиться руїна вишуканої адмінбудівлі солеварного заводу «Саліна», яку звели ще за Австро-Угорщини.
Розмашисті кущі перед фасадом не дали змоги вмістити цю красуню в один кадр. Незважаючи на загальний стан, її хтось додумався покрити новим шифером.
Далі по дорозі - церква Архістратига Михаїла, колишній костел 1894 року з дзвіницею.
Вирушив подивитись руїни калійного заводу за вокзалом.
Побачивши багацько вантажівок, подумав було, що помилився і запер на якесь діюче підприємство.
Але якщо уважно придивитись, можна помітити, що то і не вантажівки уже, а лише їх мертві кістяки…
Заводські будівлі зіяють пустими віконницями.
Тим не менш, якась активність тут досі ведеться. Коло адміністрації одного з рудників стояли легковушки, там були люди. У будці на в’їзді на територію є сторож, хоча моя поява зацікавила його лише в плані чи нема закурити.
Завод стоїть на узвишші, з дороги можна побачити вдалині Кюбек і Саліну.
Власне, вокзальчик. Тут ходить електричка Львів - Трускавець. Напевно, хіба що близькість благополучних Дрогобича і Трускавця утримує людей у цьому сумному місці.
Вид на заводські будівлі від вокзалу.
Є чимало таких масивних дерев’яних хат.
Центральна площа.
На виїзді на північ будують велику греко-католицьку церкву.
Поки її не звели, віряни моляться у каплиці по сусідству.
Тут же зосереджені міські багатоповерхівки.
Парк сильно заріс. Знайти озеро у ньому було справжнім квестом.
Іще один міський храм, зведений у 1932 році.
З пам’ятником Шептицькому на однойменній вулиці.
Село Станиля займає простір по один бік дороги між Стебником і Трускавцем. Паралельно трасі протікає джерело, від якого місцевість різко бере вгору. Проїхати чи пройти вглиб Станилі - добряча спортивна вправа.
Безумовною фішкою села є краєвиди, які відкриваються просто з дороги.
Найвищий пагорб вінчає, що досить традиційно, церква-кам’яниця.
Окрім неї у селі має бути дерев’яна церква, але дорогою мені вона не трапилась.
Ну і звісно, найкращі краєвиди із пагорба. Стебницькі багатоповерхівки.
Калійний завод.
Та трускавецькі санаторії і хмарочоси.
Усе перекреслила екологічна катастрофа 1983 року, коли стався прорив дамби хвостосховища і відходи промислу завдали величезної шкоди тамтешнім річкам і землям. Виробництва почали згортатись, заводи і рудники поступово закрились. Тим не менш, загрози нових екологічних бід існують тут і досі.
Не дивно, що місто зустріло мене видами мертвої промзони, а конкретно шахти «Кюбек».
Через дорогу від шахти знаходиться руїна вишуканої адмінбудівлі солеварного заводу «Саліна», яку звели ще за Австро-Угорщини.
Розмашисті кущі перед фасадом не дали змоги вмістити цю красуню в один кадр. Незважаючи на загальний стан, її хтось додумався покрити новим шифером.
Далі по дорозі - церква Архістратига Михаїла, колишній костел 1894 року з дзвіницею.
Вирушив подивитись руїни калійного заводу за вокзалом.
Побачивши багацько вантажівок, подумав було, що помилився і запер на якесь діюче підприємство.
Але якщо уважно придивитись, можна помітити, що то і не вантажівки уже, а лише їх мертві кістяки…
Заводські будівлі зіяють пустими віконницями.
Тим не менш, якась активність тут досі ведеться. Коло адміністрації одного з рудників стояли легковушки, там були люди. У будці на в’їзді на територію є сторож, хоча моя поява зацікавила його лише в плані чи нема закурити.
Завод стоїть на узвишші, з дороги можна побачити вдалині Кюбек і Саліну.
Власне, вокзальчик. Тут ходить електричка Львів - Трускавець. Напевно, хіба що близькість благополучних Дрогобича і Трускавця утримує людей у цьому сумному місці.
Вид на заводські будівлі від вокзалу.
Є чимало таких масивних дерев’яних хат.
Центральна площа.
На виїзді на північ будують велику греко-католицьку церкву.
Поки її не звели, віряни моляться у каплиці по сусідству.
Тут же зосереджені міські багатоповерхівки.
Парк сильно заріс. Знайти озеро у ньому було справжнім квестом.
Іще один міський храм, зведений у 1932 році.
З пам’ятником Шептицькому на однойменній вулиці.
Село Станиля займає простір по один бік дороги між Стебником і Трускавцем. Паралельно трасі протікає джерело, від якого місцевість різко бере вгору. Проїхати чи пройти вглиб Станилі - добряча спортивна вправа.
Безумовною фішкою села є краєвиди, які відкриваються просто з дороги.
Найвищий пагорб вінчає, що досить традиційно, церква-кам’яниця.
Окрім неї у селі має бути дерев’яна церква, але дорогою мені вона не трапилась.
Ну і звісно, найкращі краєвиди із пагорба. Стебницькі багатоповерхівки.
Калійний завод.
Та трускавецькі санаторії і хмарочоси.