Гучні імена тихих земель
[Цей текст написаний до війни про подорож, яка відбулася до війни, ніяких правок у нього у зв'язку з поточними подіями я не вношу. Поки є можливість, викладаю як є, щоб на пару хвилин відволікти читачів від того, що коїться навколо, і відволіктись самому.]
Коли у жовтні я нарешті погасив свої туристичні борги перед Житомиром, заодно знайшов час трохи виїхати і на Житомирщину, також мною незаслужено обділену увагою. Вивчати місцеву провінцію почав у якійсь мірі з чорного ходу, а саме з Любарського району на південно-західному краю області.
1. Як у мене водиться, спочатку заїхав у найвіддаленішу від цивілізації заплановану цікаву точку, з якої мав далі поступово рухатися назад до обласного центру. У даному випадку цією точкою стало село Нова Чортория, що на 15 км далі Любара. Капітальний паркан з воротами навпроти зупинки одразу натякає, що тут знайдеться щось цікаве.
2. І так воно і є, починаючи з самих воріт із серії «зараз так не роблять» - через них можна зайти на територію колишньої панської садиби, якій вони колись і належали.
3. По ліву руку від входу знаходиться симпатичний дім воротаря.
4. Навіть із дерев’яним декором (при немалому проценті дерев’яних хат у регіоні, хоч якого оздоблення на них майже ніколи немає).
5. Сама назва села натякає, що в його власниках примелькався відомий рід Чорторийських. Десь на початку 19 ст. воно дісталося Прушинським, тоді ж зведено одноповерховий палац. Проте вже у 1857 р. вони продали його Оржевським, що в 1880-х сильно перебудовують палац, додавши йому другий поверх, а також барокових та ренесансних рис.
6. Після червоного перевороту його перетворили на технікум, що дозволило йому вціліти у більш-менш автентичному вигляді. Новочорторийський аграрний технікум діє тут і зараз, це також захищає споруду від долі руїни, з якою стикнулося немало палаців по Україні, після того як залишалися без господаря.
7. Парковий фасад:
8.
9. Усередині має бути вцілілий вітраж, сходи та деякі інші дрібниці ще з панських часів, та в суботу все було зачинено.
10. Але і ззовні немало примітних деталей:
11.
12. Як водиться у панства, навколо заклали ландшафтний парк. Отут від первісного планування мало що збереглося, думаю.
13. Місток на острів. Втім, ставок на осінь засох, так що його роль на той момент була суто символічна.
14. Інші ворота ведуть до церкви (от за них не скажу, панські це чи сучасні).
15. Храм закінчили будувати в 1907 р., він став також усипальницею Оржевських, зрозуміло, що пізніше розграбованою вандалами. Коробка змогла пережити радянські часи, але втрачено внутрішні розписи, виконані відомим іконописцем Михайлом Нестеровим.
16. У другій половині 19 ст. маєтність Оржевських обзавелася рядом господарчих споруд, серед яких варто виділити паровий млин (1870), чи не найбільший на той момент у всій Україні. Споруда, що розмірами більше схожа на багатоквартирний будинок, і нині є головною домінантою Нової Чорториї.
17. Певний час використовувався як електростанція, потім знову за первісним призначенням у складі Новочорторийського млинзаводу. Зараз він не діє (з 2004 року), але виглядає принаймні законсервованим, а не покинутим.
18.
19. Зі сторони двору має п’ять поверхів, а зі сторони ставка - сім, на кінець 19 ст. це справжній хмарочос! Над водою від нього відходить цікава низенька прибудова з непотинькованої цегли.
20.
21. На протилежному березі Случі видно Стару Чорторию.
22. Якої в моїх планах не було, але… Чекати автобусу виглядало марною справою, тому почав набирати два номери любарських таксі - усе, що знайшов наперед в інтернеті, і суботнього ранку вони обидва вирішили відпочити та відключити телефон. Поки чалапав у напрямку Любара, одночасно намагаючись спіймати попутку та шукаючи інші номери, все ж дійшов до Старої Чорториї. Вона відома з 15 ст., але це той випадок, коли менш цікава за новіший присілок. Церква, яку було видно ще здалеку, виявилася початку 20 ст., але в списку пам’яток не значиться.
23. Монументальні рельєфи на будинку культури:
24.
25. Зупинка.
26. Зрештою я все ж знайшов ще один номер, цього разу робочий, чим позбавив себе необхідності йти всю дорогу до Любара пішки. Як і у випадку з селами-супутниками, у його назві легко читається ім’я відомого власника - Любарта, того самого, чий замок у Луцьку. В самому Любарі замок теж був, але сліди його губляться давно, ще у 18 ст., як і лишився в минулому період розквіту самого містечка. Нині з 2,1 тис. населення це найменший із 23 (за старим поділом) райцентрів Житомирщини. Навіть у Народичах в зоні відчуження мешкає більше. Правда, селище має щільну агломерацію із шести сіл, а то вже немало народу. Два із них звуться дуже оригінально - Новий Любар і Старий Любар.
27. Окрім замку, містечко мало два монастирі і 2-3 палаци, дещо з того можна побачити і зараз. Спершу я пішов до колишнього василіанського Свято-Георгіївського монастиря. В’їзна брама перетворена спочатку на краєзнавчий музей, а зараз використовується управлінням соціального захисту.
28. Монастир діяв з перервами у 1604-1945 роках, потім його будівлі віддані СПТУ, що нині гордо зветься Любарським професійним ліцеєм. Перша стара споруда в одних джерелах зветься палацом Понінської, в інших - корпусом монастиря.
29. Могутні контрфорси на задвірках нагадують про його поважне минуле. Палац чи не палац, а реставрації потребує помітно.
30.
31. Колишня єзуїтська школа має куди кращий стан.
32.
33. Від ліцею завернув на вулицю Незалежності, певно, єдину, що у сучасному Любарі має щось від «міського типу».
34. Будинок культури, та й транспорт на передньому плані також цікавий.
35. Оригінальна брама, здається, ветеринарної клініки:
36. Поруч розташований цілий набір монументів і сучасна церква.
37. Любар стоїть також на Случі, в межах містечка діє ГЕС і утворено водосховище. Транспорт не мій, просто гарно вписався.
38. Звідси видно колишній монастир.
39. Невпізнана церква, до якої не дійшов.
40. Та костьол св. Архангела Михаїла та св. Домініка (1752) - єдине, що лишилося від іншого монастиря, домініканського.
41. Власне, заради видів на нього над водою я й прочісував берегову лінію водосховища.
42.
43. Церква також непогано вписалася у ландшафт.
44. За парканом ГЕС знайшлася мила жабка.
45. Поруч - мурований водяний млин.
46. Зовсім маленький, порівняно з побратимом у Новій Чорториї, але як же симпатично вкладений у скелясті береги Случі:
47. Тильна сторона:
48. Якщо у містечку є де випити смачної кави, воно одразу підвищується мною в ранг розвиненої цивілізації. Та і взагалі як для свого розташування і малого населення, Любар з навколишніми селами виглядає дуже добротно.
49. Залишилося поглянути на костьол поближче. Це десь по дорозі:
50. Храму пощастило більше, ніж решті споруд монастиря, від яких нічого не лишилося. Хоча би в стані покинутої руїни він зміг достояти до кінця совка. Зараз діючий і поступово відбудовується.
51.
52. Древній камінь на подвір’ї:
Коли у жовтні я нарешті погасив свої туристичні борги перед Житомиром, заодно знайшов час трохи виїхати і на Житомирщину, також мною незаслужено обділену увагою. Вивчати місцеву провінцію почав у якійсь мірі з чорного ходу, а саме з Любарського району на південно-західному краю області.
1. Як у мене водиться, спочатку заїхав у найвіддаленішу від цивілізації заплановану цікаву точку, з якої мав далі поступово рухатися назад до обласного центру. У даному випадку цією точкою стало село Нова Чортория, що на 15 км далі Любара. Капітальний паркан з воротами навпроти зупинки одразу натякає, що тут знайдеться щось цікаве.
2. І так воно і є, починаючи з самих воріт із серії «зараз так не роблять» - через них можна зайти на територію колишньої панської садиби, якій вони колись і належали.
3. По ліву руку від входу знаходиться симпатичний дім воротаря.
4. Навіть із дерев’яним декором (при немалому проценті дерев’яних хат у регіоні, хоч якого оздоблення на них майже ніколи немає).
5. Сама назва села натякає, що в його власниках примелькався відомий рід Чорторийських. Десь на початку 19 ст. воно дісталося Прушинським, тоді ж зведено одноповерховий палац. Проте вже у 1857 р. вони продали його Оржевським, що в 1880-х сильно перебудовують палац, додавши йому другий поверх, а також барокових та ренесансних рис.
6. Після червоного перевороту його перетворили на технікум, що дозволило йому вціліти у більш-менш автентичному вигляді. Новочорторийський аграрний технікум діє тут і зараз, це також захищає споруду від долі руїни, з якою стикнулося немало палаців по Україні, після того як залишалися без господаря.
7. Парковий фасад:
8.
9. Усередині має бути вцілілий вітраж, сходи та деякі інші дрібниці ще з панських часів, та в суботу все було зачинено.
10. Але і ззовні немало примітних деталей:
11.
12. Як водиться у панства, навколо заклали ландшафтний парк. Отут від первісного планування мало що збереглося, думаю.
13. Місток на острів. Втім, ставок на осінь засох, так що його роль на той момент була суто символічна.
14. Інші ворота ведуть до церкви (от за них не скажу, панські це чи сучасні).
15. Храм закінчили будувати в 1907 р., він став також усипальницею Оржевських, зрозуміло, що пізніше розграбованою вандалами. Коробка змогла пережити радянські часи, але втрачено внутрішні розписи, виконані відомим іконописцем Михайлом Нестеровим.
16. У другій половині 19 ст. маєтність Оржевських обзавелася рядом господарчих споруд, серед яких варто виділити паровий млин (1870), чи не найбільший на той момент у всій Україні. Споруда, що розмірами більше схожа на багатоквартирний будинок, і нині є головною домінантою Нової Чорториї.
17. Певний час використовувався як електростанція, потім знову за первісним призначенням у складі Новочорторийського млинзаводу. Зараз він не діє (з 2004 року), але виглядає принаймні законсервованим, а не покинутим.
18.
19. Зі сторони двору має п’ять поверхів, а зі сторони ставка - сім, на кінець 19 ст. це справжній хмарочос! Над водою від нього відходить цікава низенька прибудова з непотинькованої цегли.
20.
21. На протилежному березі Случі видно Стару Чорторию.
22. Якої в моїх планах не було, але… Чекати автобусу виглядало марною справою, тому почав набирати два номери любарських таксі - усе, що знайшов наперед в інтернеті, і суботнього ранку вони обидва вирішили відпочити та відключити телефон. Поки чалапав у напрямку Любара, одночасно намагаючись спіймати попутку та шукаючи інші номери, все ж дійшов до Старої Чорториї. Вона відома з 15 ст., але це той випадок, коли менш цікава за новіший присілок. Церква, яку було видно ще здалеку, виявилася початку 20 ст., але в списку пам’яток не значиться.
23. Монументальні рельєфи на будинку культури:
24.
25. Зупинка.
26. Зрештою я все ж знайшов ще один номер, цього разу робочий, чим позбавив себе необхідності йти всю дорогу до Любара пішки. Як і у випадку з селами-супутниками, у його назві легко читається ім’я відомого власника - Любарта, того самого, чий замок у Луцьку. В самому Любарі замок теж був, але сліди його губляться давно, ще у 18 ст., як і лишився в минулому період розквіту самого містечка. Нині з 2,1 тис. населення це найменший із 23 (за старим поділом) райцентрів Житомирщини. Навіть у Народичах в зоні відчуження мешкає більше. Правда, селище має щільну агломерацію із шести сіл, а то вже немало народу. Два із них звуться дуже оригінально - Новий Любар і Старий Любар.
27. Окрім замку, містечко мало два монастирі і 2-3 палаци, дещо з того можна побачити і зараз. Спершу я пішов до колишнього василіанського Свято-Георгіївського монастиря. В’їзна брама перетворена спочатку на краєзнавчий музей, а зараз використовується управлінням соціального захисту.
28. Монастир діяв з перервами у 1604-1945 роках, потім його будівлі віддані СПТУ, що нині гордо зветься Любарським професійним ліцеєм. Перша стара споруда в одних джерелах зветься палацом Понінської, в інших - корпусом монастиря.
29. Могутні контрфорси на задвірках нагадують про його поважне минуле. Палац чи не палац, а реставрації потребує помітно.
30.
31. Колишня єзуїтська школа має куди кращий стан.
32.
33. Від ліцею завернув на вулицю Незалежності, певно, єдину, що у сучасному Любарі має щось від «міського типу».
34. Будинок культури, та й транспорт на передньому плані також цікавий.
35. Оригінальна брама, здається, ветеринарної клініки:
36. Поруч розташований цілий набір монументів і сучасна церква.
37. Любар стоїть також на Случі, в межах містечка діє ГЕС і утворено водосховище. Транспорт не мій, просто гарно вписався.
38. Звідси видно колишній монастир.
39. Невпізнана церква, до якої не дійшов.
40. Та костьол св. Архангела Михаїла та св. Домініка (1752) - єдине, що лишилося від іншого монастиря, домініканського.
41. Власне, заради видів на нього над водою я й прочісував берегову лінію водосховища.
42.
43. Церква також непогано вписалася у ландшафт.
44. За парканом ГЕС знайшлася мила жабка.
45. Поруч - мурований водяний млин.
46. Зовсім маленький, порівняно з побратимом у Новій Чорториї, але як же симпатично вкладений у скелясті береги Случі:
47. Тильна сторона:
48. Якщо у містечку є де випити смачної кави, воно одразу підвищується мною в ранг розвиненої цивілізації. Та і взагалі як для свого розташування і малого населення, Любар з навколишніми селами виглядає дуже добротно.
49. Залишилося поглянути на костьол поближче. Це десь по дорозі:
50. Храму пощастило більше, ніж решті споруд монастиря, від яких нічого не лишилося. Хоча би в стані покинутої руїни він зміг достояти до кінця совка. Зараз діючий і поступово відбудовується.
51.
52. Древній камінь на подвір’ї: