Волинь навкруги Володимира. Суходоли, Новосілки, Зимне
[Цей текст написаний до війни про подорож, яка відбулася до війни, ніяких правок у нього у зв'язку з поточними подіями я не вношу. Поки є можливість, викладаю як є, щоб на пару хвилин відволікти читачів від того, що коїться навколо, і відволіктися самому.]
Маючи майже півтори дні на огляд Володимир-Волинського, я також встиг трохи покататися по провінції довкола нього. Усього осилив 5 сіл, про які розкажу в двох частинах.
1. Перші два з них розташовані над дорогою на Нововолинськ. Транспортне сполучення між двома містами надзвичайно жваве, чекати автобусу довго не доведеться. Спочатку поїхав у Суходоли, поля над якими запам’яталися яскравою передосінньою геометрією:
2. Стара хата у селі:
3. Пам’ятка тут аж одна, за кілометр від траси, проте видима здалеку:
4. Мова про дерев’яну церкву з незвичною присвятою Святого Симеона Стовпника й незвичної архітектури. Дату її будівництва часто пишуть 1777, але по факту той храм дійшов до аварійного стану й був повністю перебудований в 1905 році.
5.
6.
7. Що запам’ятовується в ній найбільше, то металевий декор. Над ґанком:
8. Мені важко сказати, це сучасне оздоблення чи старе, але в будь якому випадку вийшло чудесно. Ізюминка, що робить церкву унікальною в своєму роді.
9. На дзвіниці:
10. Та навіть на куполах:
11. Назад вертався іншими вулицями, тим не менш, храм так само невідступно супроводжував мене зі спини, наче маяк.
12.
13. Просто джмелик.
14. Друге, що запам’яталося в Суходолах, - то їх зупинки. Яскраво розмальована у напрямку Нововолинська:
15.
16. І в сторону Володимира, прикрашена строгою мозаїчною геометрією.
17. Звідти перескочив у сусідні Новосілки, до яких усього 4 км. Церква тутешня також видима здалеку:
18. Інформацію знайти про неї непросто, бо село губиться у цілому вирі тезок. Петропавлівський храм 1783 р. оборонного типу, про що я і так би здогадався, зважаючи на мур із контрфорсами.
19. І на саму споруду, що виглядає дуже потужно, маючи, очевидно, неабияку ширину стін. Із двору вмістити її в кадр важкувато.
20.
21. Старе поховання у дворі:
22. Новосілки запам’яталися просто таки нашестям іспанського рудого слимака. Раніше я читав про цю загрозу, але в природі майже не зустрічав, а тут їх просто сотні. Ці тварюки чудово адаптувалися під наш клімат, а жеруть вони все підряд, включаючи трупи полеглих родичів.
23. У кущах над трасою знайшлася варіація відомої композиції:
24. Також влаштував фотосесію ну дуже великій жабі.
Наступного дня зарядив дрібний дощик. Усе ж не став міняти плани й подивився все, що хотів, але відверто на останні вихідні літа хотілось би кращу погоду. Скажімо так, ця осінь забембала мене ще до того, як почалася.
Зранку поїхав у Зимне, що по суті південний присілок Володимира. Туди й один із міських автобусів ходить, хоча незрозуміло як, та точно не за розкладом, завбачливо вивішеним на зупинках. Зрештою з міста я так нічого й не дочекався, тому довелося ловити таксі, а от назад навпаки наугад спіймав потрібну маршрутку.
25. Датою заснування Зимного вважають 1450 рік, а от місцевий Святогірський Успенський ставропігійний монастир заклав ніби як особисто Володимир Великий у 1001 році (або ще в кінці 10 ст. - у будь-якому випадку цей факт включає його в число найстаріших в Україні).
З 90-х років монастир знову діє, як жіночий. За відгуками інших мандрівників, характерний фашистськими правилами щодо зйомки, фотографувати не дають навіть у дворі. Хоча я, здається, випадково знайшов протиотруту - просто потрібно прийти в найбільш лютий дощ, і охоронець поліниться виходити з будки. Про приховані фото в таку погоду не могло бути й мови, тому просто поклацав трохи відкрито, та й звалив швиденько.
26. Головна у святині Успенська церква відреставрована відверто невдало, і більше схожа на типовий новобуд МП, ніж на храм 1495 року.
27. Поруч знаходиться трапезна (15-16 ст.):
28. Надбрамна дзвіниця (яка вже й не надбрамна) 1898 року стилістично помітно відрізняється від інших споруд.
29. Монастир вдало займає узвишшя, оточене долиною річки Луга й болотами, тому, крім іншого, мав оборонне значення. Про це й досі нагадують мури й вежі 15 ст. От вони ефектно відреставровані та цілком замкові з виду:
30.
31.
32.
33. Шпиль вежі:
34. Зелений коридорчик на подвір’ї.
35. Куди мене не пустив охоронець, це в прохід між мурами із зовнішнього боку й сучасним готелем для паломників - видно, там господарська територія.
36. Я ж хотів обійти монастир із заходу, де мають бути найкращі на нього види. І обійшов, через село (якщо дати ідіоту ідею, що йому якийсь охоронець), але стежок там далі немає, а блукати високою травою в дощ означало би мокре взуття на весь день. Та й було б заради чого, фото все одно паскудні при такому освітленні. От у кого дрон, тим всяко простіше:
37. Через одні з монастирських воріт можна потрапити в офтальмологічний кабінет, якщо вірити вказівнику.
38. А так він виглядає із сільських вулиць:
39. По інший бік траси заховалася ще одна зимненська пам’ятка, на порядок менш відома. Мова про цегляний млин 19 ст., точніше, що від нього лишилося.
40.
41. Закінчу цю замітку ще однією зупинкою. Тутешня мозаїка - із совами, що досить мило й неочікувано, зважаючи на строгий характер села та його обителі.
Маючи майже півтори дні на огляд Володимир-Волинського, я також встиг трохи покататися по провінції довкола нього. Усього осилив 5 сіл, про які розкажу в двох частинах.
1. Перші два з них розташовані над дорогою на Нововолинськ. Транспортне сполучення між двома містами надзвичайно жваве, чекати автобусу довго не доведеться. Спочатку поїхав у Суходоли, поля над якими запам’яталися яскравою передосінньою геометрією:
2. Стара хата у селі:
3. Пам’ятка тут аж одна, за кілометр від траси, проте видима здалеку:
4. Мова про дерев’яну церкву з незвичною присвятою Святого Симеона Стовпника й незвичної архітектури. Дату її будівництва часто пишуть 1777, але по факту той храм дійшов до аварійного стану й був повністю перебудований в 1905 році.
5.
6.
7. Що запам’ятовується в ній найбільше, то металевий декор. Над ґанком:
8. Мені важко сказати, це сучасне оздоблення чи старе, але в будь якому випадку вийшло чудесно. Ізюминка, що робить церкву унікальною в своєму роді.
9. На дзвіниці:
10. Та навіть на куполах:
11. Назад вертався іншими вулицями, тим не менш, храм так само невідступно супроводжував мене зі спини, наче маяк.
12.
13. Просто джмелик.
14. Друге, що запам’яталося в Суходолах, - то їх зупинки. Яскраво розмальована у напрямку Нововолинська:
15.
16. І в сторону Володимира, прикрашена строгою мозаїчною геометрією.
17. Звідти перескочив у сусідні Новосілки, до яких усього 4 км. Церква тутешня також видима здалеку:
18. Інформацію знайти про неї непросто, бо село губиться у цілому вирі тезок. Петропавлівський храм 1783 р. оборонного типу, про що я і так би здогадався, зважаючи на мур із контрфорсами.
19. І на саму споруду, що виглядає дуже потужно, маючи, очевидно, неабияку ширину стін. Із двору вмістити її в кадр важкувато.
20.
21. Старе поховання у дворі:
22. Новосілки запам’яталися просто таки нашестям іспанського рудого слимака. Раніше я читав про цю загрозу, але в природі майже не зустрічав, а тут їх просто сотні. Ці тварюки чудово адаптувалися під наш клімат, а жеруть вони все підряд, включаючи трупи полеглих родичів.
23. У кущах над трасою знайшлася варіація відомої композиції:
24. Також влаштував фотосесію ну дуже великій жабі.
Наступного дня зарядив дрібний дощик. Усе ж не став міняти плани й подивився все, що хотів, але відверто на останні вихідні літа хотілось би кращу погоду. Скажімо так, ця осінь забембала мене ще до того, як почалася.
Зранку поїхав у Зимне, що по суті південний присілок Володимира. Туди й один із міських автобусів ходить, хоча незрозуміло як, та точно не за розкладом, завбачливо вивішеним на зупинках. Зрештою з міста я так нічого й не дочекався, тому довелося ловити таксі, а от назад навпаки наугад спіймав потрібну маршрутку.
25. Датою заснування Зимного вважають 1450 рік, а от місцевий Святогірський Успенський ставропігійний монастир заклав ніби як особисто Володимир Великий у 1001 році (або ще в кінці 10 ст. - у будь-якому випадку цей факт включає його в число найстаріших в Україні).
З 90-х років монастир знову діє, як жіночий. За відгуками інших мандрівників, характерний фашистськими правилами щодо зйомки, фотографувати не дають навіть у дворі. Хоча я, здається, випадково знайшов протиотруту - просто потрібно прийти в найбільш лютий дощ, і охоронець поліниться виходити з будки. Про приховані фото в таку погоду не могло бути й мови, тому просто поклацав трохи відкрито, та й звалив швиденько.
26. Головна у святині Успенська церква відреставрована відверто невдало, і більше схожа на типовий новобуд МП, ніж на храм 1495 року.
27. Поруч знаходиться трапезна (15-16 ст.):
28. Надбрамна дзвіниця (яка вже й не надбрамна) 1898 року стилістично помітно відрізняється від інших споруд.
29. Монастир вдало займає узвишшя, оточене долиною річки Луга й болотами, тому, крім іншого, мав оборонне значення. Про це й досі нагадують мури й вежі 15 ст. От вони ефектно відреставровані та цілком замкові з виду:
30.
31.
32.
33. Шпиль вежі:
34. Зелений коридорчик на подвір’ї.
35. Куди мене не пустив охоронець, це в прохід між мурами із зовнішнього боку й сучасним готелем для паломників - видно, там господарська територія.
36. Я ж хотів обійти монастир із заходу, де мають бути найкращі на нього види. І обійшов, через село (якщо дати ідіоту ідею, що йому якийсь охоронець), але стежок там далі немає, а блукати високою травою в дощ означало би мокре взуття на весь день. Та й було б заради чого, фото все одно паскудні при такому освітленні. От у кого дрон, тим всяко простіше:
37. Через одні з монастирських воріт можна потрапити в офтальмологічний кабінет, якщо вірити вказівнику.
38. А так він виглядає із сільських вулиць:
39. По інший бік траси заховалася ще одна зимненська пам’ятка, на порядок менш відома. Мова про цегляний млин 19 ст., точніше, що від нього лишилося.
40.
41. Закінчу цю замітку ще однією зупинкою. Тутешня мозаїка - із совами, що досить мило й неочікувано, зважаючи на строгий характер села та його обителі.