Кичера і Ясениця. Танці навколо витоку Дністра
(Повалявшись трішки полюбовно з одним популярним вірусом, можна далі пробувати виповзати в дощове передгір'я.) Три роки тому під час першого візиту до Турки я досить детально облазив це місто, включаючи найдальші присілки, але мінімум одну цікаву точку все ж пропустив. Мова про озерце західніше житлового сектору, під горою з дуже популярною для Карпат назвою Кичера.
2. Незважаючи на обіцяний дощ, був я там навіть не один, ще якийсь дядько на велосипеді під’їхав подивитися.
3. Насправді це всього лише відпрацьований кар’єр. Але, попри штучність походження, виглядає не гірше справжніх гірських озерець.
4. Для виду таких водойм дуже велику роль відіграє погода, я намагався потрапити в сонячний час, але не склалося. За ті півтора дні в Карпатах сране сонечко так і не спромоглося влізти хоча би на п’ять хвилин. Дякую, дуже дякую. Під хмарами вода кар’єру робиться непривабливо сіро-зеленою, ще й мій фотоапарат помітно «зеленить». У фотошопі я йому трохи вправив мізки, та все не те.
5.
6.
7. Із борту кар’єру видно Середню Турку.
8. Та найвищу в околицях 812-метрову гору. Хмари все ж гарні, але якби вони отак і висіли, а не вилились потім на мене…
9. Залізничний міст через Яблуньку та хресна дорога.
10. І вранішній туман просто між деревами:
11.
12a. До наступного озера вже у межах міста я заглянув хоча би тому, що воно називається… ну отак на maps.me дійсно називається, не я ж це вигадав:)
12. І виглядає трішки так собі.
13. Той же місток зблизька:
14. Далі я поїхав мокнути в сусідні села, а повернувся вже пішки, якраз і дощ спинився.
15. Лізти на вершину Кичери теж початково планував, але в таку погоду у мене на це не залишалося моральних сил. Хоча околиці міста в тумані виглядали надто звабливо, тому свідомо збився з основної дороги, периферійними вулицями на якісь пагорби, а далі просто через поля (роса на траві вже не мала значення, бо взуття один фіг промокло наскрізь).
16. А з пагорбів видно таке:
17. Той випадок, коли опори ЛЕП не псують пейзажі, а навпаки:
18.
19.
20. І тільки копиці сіна, надто схожі на скіфських баб, супроводжували мене в цій вилазці.
21.
22. Центром теж пройшовся. Турку я люблю шалено й нераціонально, тому будь-яка хороша зміна в її статичному житті мене радує. Наприклад, що в середмісті завелася мінімум одна пристойна кав’ярня.
23. Фонтан з русалкою з минулого разу не пам’ятаю. Хоча їй вже встигли проломити голову.
Чого місту точно не вистачає, то хоча би одного готелю. На ніч я би залишився там із задоволенням, але поки це без варіантів. Тому поїхав у Ясеницю-Замкову, що на 18 км північніше. Там і варіанти ночівлі присутні, і подивитися є на що. Цікаво, що ніякого замку тут ніколи не було, а назва така, тому що село колись було приписане як власність до замку в Самборі.
24. Народний дім:
25. На станції «Ясениця» зупиняється лише три пари дизелів на день, далекі поїзди пролітають повз неї. Тим не менш, вона має австрійський двірець, із виду діючий.
26. Декор вокзалу:
27. Головна пам’ятка села знаходиться на цвинтарному пагорбі буквально через дорогу.
28. І в даному випадку мова навіть не про церкву, яка тут дерев’яна 1903 року.
29. …а про розкішну дзвіницю, що своїм видом здатна затьмарити не одну карпатську церкву.
30. Хоча це територіально вже колишній Старосамбірський район, ментально Ясениця все ж ближча до Турківщини, і цей бойківський шедевр 1779 року - зайве тому підтвердження.
31.
32. Деталі:
33.
34. На першому ярусі знаходиться маленький музей народного побуту, на той момент зачинений. А от по зовнішнім сходам нагору я про всяк випадок піднявся і неочікувано для себе потрапив всередину, бо двері виявилися відкриті.
35.
36. Цей дзвін особливо вартий уваги:
37. Завдяки неординарній присвяті від «парохіянъ зъ Ясеницы-Замковой перебывающихъ въ Америцъ».
38. Згори краще видно і частинку села. У напрямку залізниці:
39. Масштабне кладовище дереться високо вгору до каплички:
40. І примітне декількома непростими хрестами.
41. Поміг равлику перейти дорогу.
42. І пішов на ночівлю, в дерев’яний будиночок серед високих гір.
Давши мені трохи часу подивитися село, на ніч дощ пустився з новою силою, не зупинявся і вранці. На той день я планував сходити із сусіднього Розлуча до витоку Дністра. Але, як і три роки тому, мені знову завадив клятий дощ - дороги там круті й земляні, і після таких опадів нічого було й пробувати прориватися на гору. Тому залишився до упору відпочивати в будиночку, сушити речі та жерти карпатську рибку - теж відпочинок, між іншим. А в обід втік у низинний і сонячний Самбір. Непідвладний мені виток Дністра вдруге залишився незакритим гештальтом, і колись я обов’язково повернуся сюди втретє. І гадом буду, таки спіймаю це нещасне місце в сонячну погоду.
2. Незважаючи на обіцяний дощ, був я там навіть не один, ще якийсь дядько на велосипеді під’їхав подивитися.
3. Насправді це всього лише відпрацьований кар’єр. Але, попри штучність походження, виглядає не гірше справжніх гірських озерець.
4. Для виду таких водойм дуже велику роль відіграє погода, я намагався потрапити в сонячний час, але не склалося. За ті півтора дні в Карпатах сране сонечко так і не спромоглося влізти хоча би на п’ять хвилин. Дякую, дуже дякую. Під хмарами вода кар’єру робиться непривабливо сіро-зеленою, ще й мій фотоапарат помітно «зеленить». У фотошопі я йому трохи вправив мізки, та все не те.
5.
6.
7. Із борту кар’єру видно Середню Турку.
8. Та найвищу в околицях 812-метрову гору. Хмари все ж гарні, але якби вони отак і висіли, а не вилились потім на мене…
9. Залізничний міст через Яблуньку та хресна дорога.
10. І вранішній туман просто між деревами:
11.
12a. До наступного озера вже у межах міста я заглянув хоча би тому, що воно називається… ну отак на maps.me дійсно називається, не я ж це вигадав:)
12. І виглядає трішки так собі.
13. Той же місток зблизька:
14. Далі я поїхав мокнути в сусідні села, а повернувся вже пішки, якраз і дощ спинився.
15. Лізти на вершину Кичери теж початково планував, але в таку погоду у мене на це не залишалося моральних сил. Хоча околиці міста в тумані виглядали надто звабливо, тому свідомо збився з основної дороги, периферійними вулицями на якісь пагорби, а далі просто через поля (роса на траві вже не мала значення, бо взуття один фіг промокло наскрізь).
16. А з пагорбів видно таке:
17. Той випадок, коли опори ЛЕП не псують пейзажі, а навпаки:
18.
19.
20. І тільки копиці сіна, надто схожі на скіфських баб, супроводжували мене в цій вилазці.
21.
22. Центром теж пройшовся. Турку я люблю шалено й нераціонально, тому будь-яка хороша зміна в її статичному житті мене радує. Наприклад, що в середмісті завелася мінімум одна пристойна кав’ярня.
23. Фонтан з русалкою з минулого разу не пам’ятаю. Хоча їй вже встигли проломити голову.
Чого місту точно не вистачає, то хоча би одного готелю. На ніч я би залишився там із задоволенням, але поки це без варіантів. Тому поїхав у Ясеницю-Замкову, що на 18 км північніше. Там і варіанти ночівлі присутні, і подивитися є на що. Цікаво, що ніякого замку тут ніколи не було, а назва така, тому що село колись було приписане як власність до замку в Самборі.
24. Народний дім:
25. На станції «Ясениця» зупиняється лише три пари дизелів на день, далекі поїзди пролітають повз неї. Тим не менш, вона має австрійський двірець, із виду діючий.
26. Декор вокзалу:
27. Головна пам’ятка села знаходиться на цвинтарному пагорбі буквально через дорогу.
28. І в даному випадку мова навіть не про церкву, яка тут дерев’яна 1903 року.
29. …а про розкішну дзвіницю, що своїм видом здатна затьмарити не одну карпатську церкву.
30. Хоча це територіально вже колишній Старосамбірський район, ментально Ясениця все ж ближча до Турківщини, і цей бойківський шедевр 1779 року - зайве тому підтвердження.
31.
32. Деталі:
33.
34. На першому ярусі знаходиться маленький музей народного побуту, на той момент зачинений. А от по зовнішнім сходам нагору я про всяк випадок піднявся і неочікувано для себе потрапив всередину, бо двері виявилися відкриті.
35.
36. Цей дзвін особливо вартий уваги:
37. Завдяки неординарній присвяті від «парохіянъ зъ Ясеницы-Замковой перебывающихъ въ Америцъ».
38. Згори краще видно і частинку села. У напрямку залізниці:
39. Масштабне кладовище дереться високо вгору до каплички:
40. І примітне декількома непростими хрестами.
41. Поміг равлику перейти дорогу.
42. І пішов на ночівлю, в дерев’яний будиночок серед високих гір.
Давши мені трохи часу подивитися село, на ніч дощ пустився з новою силою, не зупинявся і вранці. На той день я планував сходити із сусіднього Розлуча до витоку Дністра. Але, як і три роки тому, мені знову завадив клятий дощ - дороги там круті й земляні, і після таких опадів нічого було й пробувати прориватися на гору. Тому залишився до упору відпочивати в будиночку, сушити речі та жерти карпатську рибку - теж відпочинок, між іншим. А в обід втік у низинний і сонячний Самбір. Непідвладний мені виток Дністра вдруге залишився незакритим гештальтом, і колись я обов’язково повернуся сюди втретє. І гадом буду, таки спіймаю це нещасне місце в сонячну погоду.