Ізяслав старий, новий, літописний і безнадійний
Загублений на півночі Хмельниччини Ізяслав є одним із найбільш яскравих українських прикладів того, як із плином часу випаровується колись неймовірна могутність та велич. Один з найкращих в області комплексів пам’яток дико контрастує з їх занедбаністю, транспортною недоступністю міста та відсутністю туристичної інфраструктури взагалі. Ізяслав має бути у пріоритетах на відвідування хоча би тому, що через декілька років банально можна буде побачити не все, що доступно зараз.
2. Цілком неочевидно, що у місті є навіть залізничний вокзал, куди я приїхав із Шепетівки електричкою швидкісного класу Koryto yobane, яка зі старту запорола графік на 20 хвилин, відібравши у мене цінний час на огляд всього цікавого, що є в Ізяславі.
3. Архітектурної спадщини часів повітового міста тут небагато, але іноді щось трапляється:
4. Пожежна каланча початку 20 ст. в тому числі:
У Вікіпедії датою заснування міста з якогось переляку стоїть аж 987 рік, хоча найчастіше його історію ведуть з 1096, з дати першої згадки літописного Заслава. Хоча і тут не все так просто. Те місто розташовувалось південніше нинішньої Шепетівки, було знищене в 1241 р. монголо-татарами і відбудувалося кілометрів на 20 західніше, на лівому березі Горині. Місто процвітало, так що незабаром навіть збудували ще одне на протилежному березі річки. Новий Заслав з’явився в 1579 році.
Кожне місто мало по замку. Невдовзі вони злилися воєдино, об’єднаний Ізяслав певний час був губернським центром, але недовго. Його занепад триває не перше століття, достатньо зауважити, що кількість населення в наші дні коливається в районі 16-18 тисяч - і це такі самі цифри, як у 1913-19 роках.
5. Огляд я почав з Нового міста, а саме з колишнього монастиря лазаритів. Костьол св. Йосипа (1755) нині відреставрований і діє за первісним призначенням.
6.
7.
8. У колишніх келіях розміщені всякі нерелігійні організації.
9. Рівно навпроти монастиря знаходиться комплекс Новозаславського замку, що включає в себе також палаци Сангушків і Заславських, що володіли містом у різні часи.
10. Споруди добре розрізняються на схемі, але зливаються воєдино на місці. Усі вони мають різний вік та долю, об’єднує лише однаковий для всіх сучасний катастрофічний стан.
11.
12. Розмір минулої величі вражає. Порожніми галереями можна блукати ледь не годинами, але стільки часу у мене не було.
13.
14. У крихітного міста явно немає бюджету на порятунок настільки грандіозної споруди, максимум їх вистачає на толоки та суботники, коли прибирають сміття та хащі. А час спливає.
15. Палац Заславських:
16. Палац Сангушків:
17.
18. Північна частина комплексу, по ідеї, найстаріша, її позначають на картах як корпус Новозаславського замку.
19. За палацами відкриваються краєвиди Горині, яка перед греблею більше нагадує озеро.
20. Звідти видно і Старий Заслав.
21. Сучасний собор затуляє руїни фарного костьолу, а лівіше них ледь виглядає з кущів скарбниця Старозаславського замку.
22.
23. На ту сторону я і пішов, для чого потрібно перейти два мости. Спочатку через Понору, яка тут же впадає в Горинь. На межиріччі знаходиться адміністративний центр сучасного міста, з виду найбільш цивілізована його частина.
24. Потім через саму Горинь, перед якою сховався покинутий водяний млинок.
25. Від старого замку залишилась тільки одна будівля, скарбниця (за іншими даними, то було зерносховище).
26. Також покинута і майже невидима в кущах, тримається суто тому, що збудована на совість.
27. Користується популярністю у місцевих, що, мабуть, вечорами збираються тут, аби відчути атмосферу історичного міста в інтелігентних розмовах про його майбутнє…
28. Зі сторони річки впритул до замку кмітливі люди посадили городи. Я очікував, що звідси буде видно палаци Нового міста, але ніт. Хоча оглядова точка на них з цього боку десь має бути, я її так і не знайшов.
29. Трохи південніше на тій же вулиці можна побачити земську лікарню (1915).
30.
31. Куди більше пам’яток знаходяться на північ від замкової скарбниці та православної церкви, як от колишня єврейська школа.
Синагога також формально присутня, але перебудована до невпізнання, до того ж на території фабрики, куди чужим навряд можна.
32. Видимий ще з протилежного берега фарний костьол Іоанна Хрестителя (1599) має куди гіршу долю, ніж його побратим на тій стороні. Перетворений на господарську споруду в радянські часи (дзвіницю використовували як водонапірну вежу) не витримав навантаження, внаслідок чого в 60-ті роки у нього завалився дах, а пожежа в 80-х лише завершила агонію.
33.
34. Виглядає відверто безнадійно.
35. Чого варті дерева на даху, які вже встигли вирости й дати плоди.
36. Найцікавішим на місці була фотопогоня за сичем, що оселився в старому храмі за відсутності людей. Лупате розумне чудо насторожено спостерігало за мною з верхотури, і як добре, що є ультразум.
37. Власне, якщо щось позитивне і лишилося в цьому місті, то воно ось.
38. Ще однією спаплюженою совітами святинею є монастир бернардинів (1630). Комуняки влаштували в його стінах катівню, де проводили експерименти над людьми, потім їх почин підхопили гестапівці. Після Другої Світової й донині це тюрма, спочатку підліткова, потім для політичних. В наші роки всередині утримують довічних ув’язнених, в кримінальних колах в’язниця зветься «Білий лебідь» і характеризується нелюдськими умовами (хоча ті, хто там опинилися, теж не просто так отримали відповідні вироки…).
39. Я не втримався не пройти повз неї і тихцем зробити хоч пару кадрів. Зблизька видно жалюгідний стан монастирських споруд, що не потрібні тюремникам. Якщо задуматися, таке понівечення й приниження до нуля колишніх святинь в СРСР мало куди більший сенс, ніж просто практичне використання готових будівель для своїх цілей…
40.
41. Фрагмент хатинки десь дуже близько до тюрми:
42. Звідки точно можна сміливо фотографувати монастир, то це з мосту над Горинню, що я і зробив на зворотньому шляху. Звідси й огріхів у його стані не видно. До того ж нарешті розійшлися ранкові хмари, хоча перезнімати будь-що з показаного вище при нормальному освітленні я ніяк не встигав. Як і пошукати більше видових точок, котрих у такому місті має бути достатньо.
43.
44. Точно не пам’ятаю звідки, але десь на бігу в напрямку автовокзалу упіймав ракурси на руїни костьолу та церкву. Мій Ізяслав вийшов трішки поспішним та недоказаним, але про незручність та небагатий вибір транспорту я вже говорив на початку.
45.
2. Цілком неочевидно, що у місті є навіть залізничний вокзал, куди я приїхав із Шепетівки електричкою швидкісного класу Koryto yobane, яка зі старту запорола графік на 20 хвилин, відібравши у мене цінний час на огляд всього цікавого, що є в Ізяславі.
3. Архітектурної спадщини часів повітового міста тут небагато, але іноді щось трапляється:
4. Пожежна каланча початку 20 ст. в тому числі:
У Вікіпедії датою заснування міста з якогось переляку стоїть аж 987 рік, хоча найчастіше його історію ведуть з 1096, з дати першої згадки літописного Заслава. Хоча і тут не все так просто. Те місто розташовувалось південніше нинішньої Шепетівки, було знищене в 1241 р. монголо-татарами і відбудувалося кілометрів на 20 західніше, на лівому березі Горині. Місто процвітало, так що незабаром навіть збудували ще одне на протилежному березі річки. Новий Заслав з’явився в 1579 році.
Кожне місто мало по замку. Невдовзі вони злилися воєдино, об’єднаний Ізяслав певний час був губернським центром, але недовго. Його занепад триває не перше століття, достатньо зауважити, що кількість населення в наші дні коливається в районі 16-18 тисяч - і це такі самі цифри, як у 1913-19 роках.
5. Огляд я почав з Нового міста, а саме з колишнього монастиря лазаритів. Костьол св. Йосипа (1755) нині відреставрований і діє за первісним призначенням.
6.
7.
8. У колишніх келіях розміщені всякі нерелігійні організації.
9. Рівно навпроти монастиря знаходиться комплекс Новозаславського замку, що включає в себе також палаци Сангушків і Заславських, що володіли містом у різні часи.
10. Споруди добре розрізняються на схемі, але зливаються воєдино на місці. Усі вони мають різний вік та долю, об’єднує лише однаковий для всіх сучасний катастрофічний стан.
11.
12. Розмір минулої величі вражає. Порожніми галереями можна блукати ледь не годинами, але стільки часу у мене не було.
13.
14. У крихітного міста явно немає бюджету на порятунок настільки грандіозної споруди, максимум їх вистачає на толоки та суботники, коли прибирають сміття та хащі. А час спливає.
15. Палац Заславських:
16. Палац Сангушків:
17.
18. Північна частина комплексу, по ідеї, найстаріша, її позначають на картах як корпус Новозаславського замку.
19. За палацами відкриваються краєвиди Горині, яка перед греблею більше нагадує озеро.
20. Звідти видно і Старий Заслав.
21. Сучасний собор затуляє руїни фарного костьолу, а лівіше них ледь виглядає з кущів скарбниця Старозаславського замку.
22.
23. На ту сторону я і пішов, для чого потрібно перейти два мости. Спочатку через Понору, яка тут же впадає в Горинь. На межиріччі знаходиться адміністративний центр сучасного міста, з виду найбільш цивілізована його частина.
24. Потім через саму Горинь, перед якою сховався покинутий водяний млинок.
25. Від старого замку залишилась тільки одна будівля, скарбниця (за іншими даними, то було зерносховище).
26. Також покинута і майже невидима в кущах, тримається суто тому, що збудована на совість.
27. Користується популярністю у місцевих, що, мабуть, вечорами збираються тут, аби відчути атмосферу історичного міста в інтелігентних розмовах про його майбутнє…
28. Зі сторони річки впритул до замку кмітливі люди посадили городи. Я очікував, що звідси буде видно палаци Нового міста, але ніт. Хоча оглядова точка на них з цього боку десь має бути, я її так і не знайшов.
29. Трохи південніше на тій же вулиці можна побачити земську лікарню (1915).
30.
31. Куди більше пам’яток знаходяться на північ від замкової скарбниці та православної церкви, як от колишня єврейська школа.
Синагога також формально присутня, але перебудована до невпізнання, до того ж на території фабрики, куди чужим навряд можна.
32. Видимий ще з протилежного берега фарний костьол Іоанна Хрестителя (1599) має куди гіршу долю, ніж його побратим на тій стороні. Перетворений на господарську споруду в радянські часи (дзвіницю використовували як водонапірну вежу) не витримав навантаження, внаслідок чого в 60-ті роки у нього завалився дах, а пожежа в 80-х лише завершила агонію.
33.
34. Виглядає відверто безнадійно.
35. Чого варті дерева на даху, які вже встигли вирости й дати плоди.
36. Найцікавішим на місці була фотопогоня за сичем, що оселився в старому храмі за відсутності людей. Лупате розумне чудо насторожено спостерігало за мною з верхотури, і як добре, що є ультразум.
37. Власне, якщо щось позитивне і лишилося в цьому місті, то воно ось.
38. Ще однією спаплюженою совітами святинею є монастир бернардинів (1630). Комуняки влаштували в його стінах катівню, де проводили експерименти над людьми, потім їх почин підхопили гестапівці. Після Другої Світової й донині це тюрма, спочатку підліткова, потім для політичних. В наші роки всередині утримують довічних ув’язнених, в кримінальних колах в’язниця зветься «Білий лебідь» і характеризується нелюдськими умовами (хоча ті, хто там опинилися, теж не просто так отримали відповідні вироки…).
39. Я не втримався не пройти повз неї і тихцем зробити хоч пару кадрів. Зблизька видно жалюгідний стан монастирських споруд, що не потрібні тюремникам. Якщо задуматися, таке понівечення й приниження до нуля колишніх святинь в СРСР мало куди більший сенс, ніж просто практичне використання готових будівель для своїх цілей…
40.
41. Фрагмент хатинки десь дуже близько до тюрми:
42. Звідки точно можна сміливо фотографувати монастир, то це з мосту над Горинню, що я і зробив на зворотньому шляху. Звідси й огріхів у його стані не видно. До того ж нарешті розійшлися ранкові хмари, хоча перезнімати будь-що з показаного вище при нормальному освітленні я ніяк не встигав. Як і пошукати більше видових точок, котрих у такому місті має бути достатньо.
43.
44. Точно не пам’ятаю звідки, але десь на бігу в напрямку автовокзалу упіймав ракурси на руїни костьолу та церкву. Мій Ізяслав вийшов трішки поспішним та недоказаним, але про незручність та небагатий вибір транспорту я вже говорив на початку.
45.