Вуж-Місто
На відміну від Мукачево, яке знаходиться майже в центрі області, Ужгород розташований на самісінькому кордоні зі Словаччиною. Від цього складається враження, що сюди туристів добирається поменше. Якщо так, то дуже дарма - столиця Закарпаття варта того, щоб пертись заради неї хоч на край світу.
Почнемо з корчми «Деца у нотаря» (яку наш екскурсовод позиціонував як музей гумору), що на в’їзді в місто з боку мукачівської траси.
Музей гумору - єдиний в Україні, не рахуючи парламенту, і насправді більше схожий на комплекс генделиків. Гумор тут також присутній, але суто на любителя. Хоча є і цікаві речі.
Цвинтар задніх перспектив.
От із бюджетом імені Яйценюка вони попали в десятку.
Ужгородський замок. Дерев’яне укріплення тут було зведено ще за князівства білих хорватів у 9 ст. Угорці захопили і знищили його, і вже в 10-11 ст. звели кам’яний замок, на який чекатиме складна і насичена історія.
Внутрішній палац по-сучасному облицьований і тому викликає суперечливі відчуття. Ну не схожий він у такому виді на будівлю з історією в кілька сотень років.
Стеля однієї із палацових зал.
Старовинна карта замку.
Нині в цих приміщеннях діє краєзнавчий музей. Є багато опудал тварин, що представляють різноманітну фауну Закарпаття.
Дикий котик. Такого не погладиш:)
Турул - міфічний птах угрів, про якого я уже згадував у замітці про Мукачево.
Макет замку.
Від церкви Святого Юрія, яка є на макеті, залишився один тільки фундамент.
До замку майже впритул прилягає невеликий музей народної архітектури та побуту.
Хатки, характерні для різних куточків Закарпаття.
Прабабка сучасних пральних машин.
Окремо варто виділити Михайлівську церкву 1777 року, перевезену сюди з села Шелестово. Для цього нумерували кожну її дощечку, розбирали, везли і збирали назад. Наскільки це було складно, в голові не укладається.
Хрестовоздвиженський кафедральний собор, фасад якого на жаль (для мене) і на щастя (узагалі) був на реставрації.
Костел Святого Юрія (Георгія) у самісінькому центрі міста.
Пам’ятник ліхтарнику дяді Колі.
Пані вже лягли і просють.
Реформаторська церква. Як і на Закарпатті узагалі, в місті багато протестантів.
Два угорських художника присіли відпочити біля штучного водоспаду.
Будівля 1781 року.
Це мене понесло трохи в сторону від пішохідної зони центру до «просто» центру. На диво, тут узагалі практично не було людей і машин. Я пам’ятаю, що Ужгород - найменша обласна столиця України, але все одно не очікував тут зустріти такої блаженної безлюдної тиші майже в самісінькому його серці.
Поодривати б руки тим, хто щось там понаписував.
Через усе місто протікає річка, як неважко здогадатись, Уж, в тому числі, і через центр. Завдяки цьому тут історично утворились набережні по обидва боки Ужа.
Окремо варто згадати про міні-статуї понад річкою. Вони розкидані по парканам набережної в найнеочікуваніших місцях і по-хорошому заслуговували б окремого репортажу.
Я знайшов 9 композицій, але підозрюю, це ще не все.
Пам’ятник Гнату Рошковичу, який, як неважко здогадатись, був художником. Окрім картин, прикрашав фресками королівський палац Будапешту, а також церкви сучасної Румунії, Угорщини і Закарпатської області. Правда, з Ужгородом, насправді, він мало пов’язаний.
Ляльковий театр.
Просто будиночки на набережній.
Обласна філармонія, в обличчі якої угадується колишня синагога.
Поруч з нею - отакі кольорові сходи.
Судячи з таблички, тут жив якийсь видатний закарпатський діяч. Судячи зі стану - всім пофіг.
Довго намагався знайти пам’ятник весільному рушничку, який, схоже, існує тільки на карті. Зате знайшов такий паркан.
І як традиційно буває в таких містах, не можна пропускати жодного, навіть найвужчого, проходу. У Театральному провулку сховалась центральна бібліотека.
І надзвичайно задоволений символ Закарпаття. На жаль, часу вистачило лише на центр міста.
Почнемо з корчми «Деца у нотаря» (яку наш екскурсовод позиціонував як музей гумору), що на в’їзді в місто з боку мукачівської траси.
Музей гумору - єдиний в Україні, не рахуючи парламенту, і насправді більше схожий на комплекс генделиків. Гумор тут також присутній, але суто на любителя. Хоча є і цікаві речі.
Цвинтар задніх перспектив.
От із бюджетом імені Яйценюка вони попали в десятку.
Ужгородський замок. Дерев’яне укріплення тут було зведено ще за князівства білих хорватів у 9 ст. Угорці захопили і знищили його, і вже в 10-11 ст. звели кам’яний замок, на який чекатиме складна і насичена історія.
Внутрішній палац по-сучасному облицьований і тому викликає суперечливі відчуття. Ну не схожий він у такому виді на будівлю з історією в кілька сотень років.
Стеля однієї із палацових зал.
Старовинна карта замку.
Нині в цих приміщеннях діє краєзнавчий музей. Є багато опудал тварин, що представляють різноманітну фауну Закарпаття.
Дикий котик. Такого не погладиш:)
Турул - міфічний птах угрів, про якого я уже згадував у замітці про Мукачево.
Макет замку.
Від церкви Святого Юрія, яка є на макеті, залишився один тільки фундамент.
До замку майже впритул прилягає невеликий музей народної архітектури та побуту.
Хатки, характерні для різних куточків Закарпаття.
Прабабка сучасних пральних машин.
Окремо варто виділити Михайлівську церкву 1777 року, перевезену сюди з села Шелестово. Для цього нумерували кожну її дощечку, розбирали, везли і збирали назад. Наскільки це було складно, в голові не укладається.
Хрестовоздвиженський кафедральний собор, фасад якого на жаль (для мене) і на щастя (узагалі) був на реставрації.
Костел Святого Юрія (Георгія) у самісінькому центрі міста.
Пам’ятник ліхтарнику дяді Колі.
Пані вже лягли і просють.
Реформаторська церква. Як і на Закарпатті узагалі, в місті багато протестантів.
Два угорських художника присіли відпочити біля штучного водоспаду.
Будівля 1781 року.
Це мене понесло трохи в сторону від пішохідної зони центру до «просто» центру. На диво, тут узагалі практично не було людей і машин. Я пам’ятаю, що Ужгород - найменша обласна столиця України, але все одно не очікував тут зустріти такої блаженної безлюдної тиші майже в самісінькому його серці.
Поодривати б руки тим, хто щось там понаписував.
Через усе місто протікає річка, як неважко здогадатись, Уж, в тому числі, і через центр. Завдяки цьому тут історично утворились набережні по обидва боки Ужа.
Окремо варто згадати про міні-статуї понад річкою. Вони розкидані по парканам набережної в найнеочікуваніших місцях і по-хорошому заслуговували б окремого репортажу.
Я знайшов 9 композицій, але підозрюю, це ще не все.
Пам’ятник Гнату Рошковичу, який, як неважко здогадатись, був художником. Окрім картин, прикрашав фресками королівський палац Будапешту, а також церкви сучасної Румунії, Угорщини і Закарпатської області. Правда, з Ужгородом, насправді, він мало пов’язаний.
Ляльковий театр.
Просто будиночки на набережній.
Обласна філармонія, в обличчі якої угадується колишня синагога.
Поруч з нею - отакі кольорові сходи.
Судячи з таблички, тут жив якийсь видатний закарпатський діяч. Судячи зі стану - всім пофіг.
Довго намагався знайти пам’ятник весільному рушничку, який, схоже, існує тільки на карті. Зате знайшов такий паркан.
І як традиційно буває в таких містах, не можна пропускати жодного, навіть найвужчого, проходу. У Театральному провулку сховалась центральна бібліотека.
І надзвичайно задоволений символ Закарпаття. На жаль, часу вистачило лише на центр міста.