Василівка. Та сама, де маєток Попова
Не пам’ятаю, коли точно я вперше почув про схожу на замок садибу генерала Попова у Запорізькій області, але по назві тоді ж вирішив, що це, певно, якесь загублене в степах село, куди не так просто добратися. По факту виявилося геть інакше, Василівка - повноцінне місто, до того ж виступає своєрідними воротами із Запоріжжя на південь області. Так що навпаки, немало шансів сюди потрапити, навіть якщо спочатку цього не плануєш.
2. Панорама міста за долиною річки Карачокрак відкривається ще на під’їзді зі сторони Запоріжжя. Над дорогою домінує дуже оригінального виду пост ДАІ, який потім буде добре видно і з автостанції. В автобусі ж відбувся такий діалог між хлопчиком років шести з батьком, які їхали в Бердянськ:
- Пап, а там настоящие пришельцы сидят?
- Да, ещё какие!..
3. Не менш оригінальний у місті й автовокзал, котрий неочікувано трішки світлофор. Хоч і зіпсований рекламою та торговими точками, серед решти українських побратимів виділяється.
4. Найкоротший шлях до садиби пролягає через лікарню і повз страхітливого виду недобудовану заброшку.
5. Від якої на перпендикулярній вулиці вже видно східний флігель з воротами, одразу за яким недоречно вписався двоповерховий гуртожиток.
6. При наближенні виявилося, що ворота закриті намертво, хоча музей має працювати щодня. Є в них і власний сайт з актуальним розкладом роботи та цінами.
7. Насправді за гуртожитком сховався ще один флігель, північний, і тут уже якраз все відчинено.
8. У ньому ж знаходиться каса та невеликий музей.
9. Землі південніше Запоріжжя були подаровані імператрицею Катериною ІІ генералу Василю Степановичу Попову, що заснував тут поселення, пізніше скромно назване на честь себе любимого. Палацовий комплекс зводився за часів його онука Василя Павловича в другій половині 19 ст.
10. Після всього, що трапилося тут з 1917 року, старовинних дрібниць залишилося небагато.
11.
12. Але є навіть таке:
13. Цікаво, за якою логікою вибирали по одній найголовнішій пам’ятці на область (крім Запорізької, де все зрозуміло:)) і чому лишили Крим порожнім.
14. Палацовий комплекс проектували найпевніше декілька архітекторів, серед яких називають зокрема петербуржця Миколу Бенуа та мелітопольця Олександра Агеєнка. У підсумку вийшло вдале поєднання геть різних архітектурних стилів: готичного, ренесансного, мавританського.
15. Оглядова вежа. Пишуть, на неї можна піднятися, але фактично було зачинено все, крім музею.
16. Тильна сторона східного флігеля та мешканець:
17.
Для тих, хто не дуже цікавився особливостями садиби, може бути цілком неочевидним, що головної її перлини, палацу, давно не існує - розібрали комуняки на будматеріал. Але зображення збереглися, й по ним добре видно, що у випадку збереження це була би топова локація в масштабах всієї України. Так по крупинках і усвідомлюються реальні розміри шкоди радянської окупації, й це зараз лише про архітектуру мова, а не про гівно в головах, наприклад.
18. Існує дуже оптимістичний проект відновлення садиби, що представлений на стенді тут же. Зокрема для його реалізації потрібно розселити і знести общагу між брамами, мені здається, це чи не важче, ніж відбудувати палац із нуля.
19. Вціліла від нього лише одна з веж, яка сама по собі не в найкращому стані.
20. На місці фундаменту поки лише розкопки, пустота й купа цегли.
21.
22. За палац найчастіше приймають західний флігель.
23. У стилі англійських замкових споруд, він і дійсно виглядає найбільш представницьким із усього, що лишилося.
24.
25. З’єднаний надземним переходом зі ще однією вежею:
26. Потинькована будівля в центрі двору також старовинна, це колишній каретний двір. Другий поверх з’явився за радянських часів, каретам він був би якось до лампочки.
27. Куди більш автентичний вигляд має конюшня:
28. Повз неї можна вийти на відритий простір із видом на західні околиці Василівки, повз котрі якраз пролітав вантажний поїзд. Залізнична станція у місті зветься «Таврійськ», та мені була не потрібна.
29. Хай і проти сонця, тильна сторона конюшні вражає. Справжня замкова стіна з вежами:
30.
31. Пасхалочка для тих, хто не полінився сюди дійти.
32. Крім основного комплексу, між ним та лікарнею знаходиться ряд старовинних споруд, що зазвичай іменуються як «садиба поміщика» чи щось схоже.
33.
34. Чи то господарська частина, чи то попереднє покоління маєтку, я так і не зрозумів. Зараз там все зачинене й переважно за високими парканами.
35. На зворотньому шляху трохи пройшовся і самим містом. Під сірою шубою важко розпізнати колишню контору російського страхового товариства (1875), якщо не помітити табличку:
36.
37. Найгарніша споруда Василівки, не пов’язана напряму з Поповими, - земська чотирикласна школа 1890-х років, нині незграбно перероблена на церкву:
38.
39. По-провінційному скромна міськрада, на площі перед якою товклося аж занадто багато циган.
40. За межами маєтку Василівка виглядає якось так собі, і проходиться буквально за півгодини. Сподіваюся, у них вистачить наснаги зберегти й відновити свою головну перлину, що здатна самотужки звеличити місто до рангу найцікавіших як мінімум на Лівобережжі.
2. Панорама міста за долиною річки Карачокрак відкривається ще на під’їзді зі сторони Запоріжжя. Над дорогою домінує дуже оригінального виду пост ДАІ, який потім буде добре видно і з автостанції. В автобусі ж відбувся такий діалог між хлопчиком років шести з батьком, які їхали в Бердянськ:
- Пап, а там настоящие пришельцы сидят?
- Да, ещё какие!..
3. Не менш оригінальний у місті й автовокзал, котрий неочікувано трішки світлофор. Хоч і зіпсований рекламою та торговими точками, серед решти українських побратимів виділяється.
4. Найкоротший шлях до садиби пролягає через лікарню і повз страхітливого виду недобудовану заброшку.
5. Від якої на перпендикулярній вулиці вже видно східний флігель з воротами, одразу за яким недоречно вписався двоповерховий гуртожиток.
6. При наближенні виявилося, що ворота закриті намертво, хоча музей має працювати щодня. Є в них і власний сайт з актуальним розкладом роботи та цінами.
7. Насправді за гуртожитком сховався ще один флігель, північний, і тут уже якраз все відчинено.
8. У ньому ж знаходиться каса та невеликий музей.
9. Землі південніше Запоріжжя були подаровані імператрицею Катериною ІІ генералу Василю Степановичу Попову, що заснував тут поселення, пізніше скромно назване на честь себе любимого. Палацовий комплекс зводився за часів його онука Василя Павловича в другій половині 19 ст.
10. Після всього, що трапилося тут з 1917 року, старовинних дрібниць залишилося небагато.
11.
12. Але є навіть таке:
13. Цікаво, за якою логікою вибирали по одній найголовнішій пам’ятці на область (крім Запорізької, де все зрозуміло:)) і чому лишили Крим порожнім.
14. Палацовий комплекс проектували найпевніше декілька архітекторів, серед яких називають зокрема петербуржця Миколу Бенуа та мелітопольця Олександра Агеєнка. У підсумку вийшло вдале поєднання геть різних архітектурних стилів: готичного, ренесансного, мавританського.
15. Оглядова вежа. Пишуть, на неї можна піднятися, але фактично було зачинено все, крім музею.
16. Тильна сторона східного флігеля та мешканець:
17.
Для тих, хто не дуже цікавився особливостями садиби, може бути цілком неочевидним, що головної її перлини, палацу, давно не існує - розібрали комуняки на будматеріал. Але зображення збереглися, й по ним добре видно, що у випадку збереження це була би топова локація в масштабах всієї України. Так по крупинках і усвідомлюються реальні розміри шкоди радянської окупації, й це зараз лише про архітектуру мова, а не про гівно в головах, наприклад.
18. Існує дуже оптимістичний проект відновлення садиби, що представлений на стенді тут же. Зокрема для його реалізації потрібно розселити і знести общагу між брамами, мені здається, це чи не важче, ніж відбудувати палац із нуля.
19. Вціліла від нього лише одна з веж, яка сама по собі не в найкращому стані.
20. На місці фундаменту поки лише розкопки, пустота й купа цегли.
21.
22. За палац найчастіше приймають західний флігель.
23. У стилі англійських замкових споруд, він і дійсно виглядає найбільш представницьким із усього, що лишилося.
24.
25. З’єднаний надземним переходом зі ще однією вежею:
26. Потинькована будівля в центрі двору також старовинна, це колишній каретний двір. Другий поверх з’явився за радянських часів, каретам він був би якось до лампочки.
27. Куди більш автентичний вигляд має конюшня:
28. Повз неї можна вийти на відритий простір із видом на західні околиці Василівки, повз котрі якраз пролітав вантажний поїзд. Залізнична станція у місті зветься «Таврійськ», та мені була не потрібна.
29. Хай і проти сонця, тильна сторона конюшні вражає. Справжня замкова стіна з вежами:
30.
31. Пасхалочка для тих, хто не полінився сюди дійти.
32. Крім основного комплексу, між ним та лікарнею знаходиться ряд старовинних споруд, що зазвичай іменуються як «садиба поміщика» чи щось схоже.
33.
34. Чи то господарська частина, чи то попереднє покоління маєтку, я так і не зрозумів. Зараз там все зачинене й переважно за високими парканами.
35. На зворотньому шляху трохи пройшовся і самим містом. Під сірою шубою важко розпізнати колишню контору російського страхового товариства (1875), якщо не помітити табличку:
36.
37. Найгарніша споруда Василівки, не пов’язана напряму з Поповими, - земська чотирикласна школа 1890-х років, нині незграбно перероблена на церкву:
38.
39. По-провінційному скромна міськрада, на площі перед якою товклося аж занадто багато циган.
40. За межами маєтку Василівка виглядає якось так собі, і проходиться буквально за півгодини. Сподіваюся, у них вистачить наснаги зберегти й відновити свою головну перлину, що здатна самотужки звеличити місто до рангу найцікавіших як мінімум на Лівобережжі.