Beregszász
Місто Берегово чи не найбільше відоме своїми цілющими термальними водами, а от нормальної екскурсії туди не було. Ну а на біса мені якісь там термальні води, коли можна подивитись одне з найстаріших містечок України. Довелось імпровізувати і вкластись в обмежений проміжок часу. І перше, що я тут побачив, був веселий дорожній знак.
Берегове - осередок угорської культури. Знаходиться недалеко від кордону з Угорщиною, кількісно угорці в місті переважають українців (48 проти 39%, у районі різниця іще відчутніша - 76 на 19). Угорська мова тут має статус регіональної, її запросто почути від випадкових перехожих на вулиці, а усякі вказівники, таблички і т.п. продубльовані двома мовами.
А ще тут, як і в Закарпатті взагалі, багато циган, і ось такі транспорти на центральних вулицях - цілком звичне явище.
Місто утопає в зелені, із-за чого деякі його архітектурні пам’ятки неможливо сфотографувати нормально. Так, у мене зовсім не вийшло зняти церкву Блаженної Діви Марії 1825 року. Взимку її має бути видно трохи краще.
Поруч в кущах ховаються ось такі вілли.
Костел Здвиження Чесного Хреста (13-14 ст.). Як завжди, мені «пощастило» - одна з найстаріших будівель Закарпаття була закрита.
Перша письмова згадка про нього - 1247 рік. Храм відновлений після того як місто було знищене ордою Батия у 1240-1241 роках.
На передньому плані - статуя Божої Матері.
Православна церква - наймолодший храм міста, збудована у 1991 році.
Тиняюсь найближчими околицями центру. На жаль, уже не згадаю де саме робив ці фото і що це за будинки. Судячи з усього, звичайні житлові.
Прапор Берегового і не тільки.
Угорські стяги на будівлях - тут також досить звичне явище, що, з урахуванням усіх останніх подій, як мінімум, насторожує.
Угорська школа імені Лайоша Кошута.
Статуя в шкільному дворику.
Синагога. Як же без неї.
Іще трошки житлових будиночків.
Краса деяких з них явно потребує термінової реставрації.
Пішохідна зона у самісінькому центрі. Готель «Роял», який в радянські часи став готелем «Дружба», а зараз це взагалі гуртожиток імені Ференца Кельчеї.
Колишня королівська судова управа, нині - Закарпатський угорський інститут ім. Ференца II Ракоці. Як для 25-тисячного містечка, власний інститут - це досить круто.
Донедавна знаходився в жалюгідному стані. Реставрований, як неважко здогадатись, за кошти угорської сторони.
Площа того ж таки Ференца II Ракоці.
Вид на інститут з іншого боку. В Австро-Угорщині вміли будувати гарні хатки.
Реформаторська церква чи то 17, чи то 18 ст. Правда, добряче постраждала від пожежі у 1918 році, відновлена у 1922.
Страж житлового будинку.
Шок! Сенсація! Кривава хунта використовує чорношкірих громадян на рабській праці у кав’ярнях:)
По місту трошки більше ніж дофіга пам’ятників угорцям, про яких я чую вперше. Ось цей товариш, якщо вірити Гуглу, - селянський ватажок антигабсбургівського руху.
Через місто проходить канал Вирка, що з’єднує Боржаву і Латорицю.
Історично тут було казино, а зараз - ресторан «Золота Пава».
Думаю, я витиснув максимум із двох годин, які типу провів на термальних водах:D
