Виженка
Село Виженка лежить у долині однойменної річки і складається, фактично, з однієї довжелезної вулиці, яка кілька разів перетинає річку, уходячи в гори. Навіть якби тут не було ніяких пам’яток, село варто відвідати хоча б заради гірських краєвидів, які відкриваються навколо.
Раніше Виженка була містечком і носила назву Верхня Вижниця, за австро-угорських часів мала славу знаного курорту. Зараз тут теж є санаторії, пансіонати і дитячі табори, але навряд про них відомо широкому загалу.
Окрасою Виженки є її дерев’яні церкви. Перша - Іоанна Сучавського, 1792 року. Остання капітальна реставрація проведена в 1970 році. За легендами, зведена на місці, де колись зазнали великої поразки орди Батия.
Щоб знайти церкву, треба звернути направо з головної вулиці за першим мостом через річку (якщо рухатись з Вижниці).
Біля храму знаходиться старовинний цвинтар.
Другу церкву узагалі не оминути, бо вона стоїть просто над дорогою.
Носить ім’я Святого Миколая. Зведена в 1920-ті роки в типово гуцульському стилі.
На подвір’ї - каплиця, збудована в 1848 році з приводу відміни панщини.
Окремої уваги заслуговує і річка.
Як і всі гірські потічки, вона стрімка, мілка, холодна і дуже живописна.
Один із водоспадів у межах села.
Але не селом єдиним. Адже головна вулиця Виженки виводить нас просто в гори. Карпати мало чомусь асоціюються з Чернівецькою областю, але ось вони, зовсім поруч. Поступово хати понад дорогою рідшають, сама вона втрачає асфальтне покриття і різкіше завертає в гору.
Ще якийсь кілометр від останніх хат, і ми у справжнісіньких Буковинських Карпатах, а саме на перевалі Німич.
Через перевал (580 метрів над рівнем моря) колись була дорога на Путила, а зараз тут більше ходять пішки.
Панорама.
Тутешня забудова влітку, здебільшого, покинута.
Писанки зараз в тренді.
А навколо - гори, гори!
Вид на два села, розділені Черемошем. Обидва мають назву Розтоки, але відносяться до різних областей, Чернівецької і Івано-Франківської.
Генделик на перевалі виконано в етнічному гуцульському стилі.
І тут писанка.
І наостанок, трошки політичного гумору.
Раніше Виженка була містечком і носила назву Верхня Вижниця, за австро-угорських часів мала славу знаного курорту. Зараз тут теж є санаторії, пансіонати і дитячі табори, але навряд про них відомо широкому загалу.
Окрасою Виженки є її дерев’яні церкви. Перша - Іоанна Сучавського, 1792 року. Остання капітальна реставрація проведена в 1970 році. За легендами, зведена на місці, де колись зазнали великої поразки орди Батия.
Щоб знайти церкву, треба звернути направо з головної вулиці за першим мостом через річку (якщо рухатись з Вижниці).
Біля храму знаходиться старовинний цвинтар.
Другу церкву узагалі не оминути, бо вона стоїть просто над дорогою.
Носить ім’я Святого Миколая. Зведена в 1920-ті роки в типово гуцульському стилі.
На подвір’ї - каплиця, збудована в 1848 році з приводу відміни панщини.
Окремої уваги заслуговує і річка.
Як і всі гірські потічки, вона стрімка, мілка, холодна і дуже живописна.
Один із водоспадів у межах села.
Але не селом єдиним. Адже головна вулиця Виженки виводить нас просто в гори. Карпати мало чомусь асоціюються з Чернівецькою областю, але ось вони, зовсім поруч. Поступово хати понад дорогою рідшають, сама вона втрачає асфальтне покриття і різкіше завертає в гору.
Ще якийсь кілометр від останніх хат, і ми у справжнісіньких Буковинських Карпатах, а саме на перевалі Німич.
Через перевал (580 метрів над рівнем моря) колись була дорога на Путила, а зараз тут більше ходять пішки.
Панорама.
Тутешня забудова влітку, здебільшого, покинута.
Писанки зараз в тренді.
А навколо - гори, гори!
Вид на два села, розділені Черемошем. Обидва мають назву Розтоки, але відносяться до різних областей, Чернівецької і Івано-Франківської.
Генделик на перевалі виконано в етнічному гуцульському стилі.
І тут писанка.
І наостанок, трошки політичного гумору.