Миколаїв, ч. 2. Ода ковалям
Якщо задуматись, чим саме запам’ятався мені Миколаїв найбільше, і що б я назвав ледь не головним брендом міста… то це буде його металевий декор.
2. Сталь, залізо, чавун, чи що воно там. Ворота, балкони, маркізи, паркани і перила. Більшість із них прикрашають вулиці явно більше сотні років, хоча попадаються й новітні, що чудово - традиція живе.
3. Їхні брами - то взагалі щось:
4.
5. Неочікувано для багатьох, це місто дуже багате на пам’ятки архітектури, яких тут більше двохсот (хоча лише сім національного значення). Більшість із них компактно зосереджена в історичному центрі.
6. За ефектністю це, звісно, не Львів чи Чернівці, але суцільні квартали історичної архітектури після стількох воєн і тому подібного - це реально круто.
7.
8. Далеко не всі будинки годяться для фото, багато й досить одноманітних, але ж вибрати є з чого:
9. Кварталами старого міста я блукав геть безсистемно, головним чином намагаючись побачити більше, а пройти ногами при цьому менше, тому точні адреси більшості будівель не згадаю. Хоча деякі особливо представницькі виділю, звісно. Як от будинок штабу флоту (1796), нині відповідний музей:
10. Дуже запам’ятався особняк за адресою Спаська 20 завдяки чуваку на шпилі:
11.
12. Сусідній дім теж нічого такий:
13. Синагога:
14. При значних розмірах Миколаєва майже протягом усієї його історії, він так і не виріс у висоту. Блукаючи цими тихими безлюдними вулицями з 1-2-поверховою забудовою було чудно усвідомлювати, що я зараз не просто в обласному центрі, а в дев’ятому за розміром місті України на майже півмільйона мешканців.
Думаю, у якійсь мірі цим будинкам допоміг промисловий занепад Миколаєва, як би дивно це не звучало. У місті, що впевнено втрачає населення, немає сенсу забудовувати центр висотними ЖК й пластиково-скляними ТРЦ. Багатоповерхові мікрорайони тут є, звісно, але мені вони були не по дорозі.
15. За широкими брамами ховаються хаотичні південні двори:
16. Ворота Народного саду:
17. Навіть неоготика, чи щось таке. Училище для дочок нижчих чинів морського відомства:
18. Жива квітуча весна.
19. Від якої забрів у царство мертвих, на Миколаївський некрополь.
20. Із симпатичною церквою Всіх Святих (1807; єдина у місті, що ніколи не закривалася):
21. Та прилеглою до неї усипальницею родини Аркасів.
22. Кладовище за рівнем скульптурної спадщини може потягатися з багатьма на заході України, тільки тут все ж південний колорит присутній.
23.
24. Потім знову повернувся в історичний центр.
25.
26. Український театр драми та музичної комедії і мешканець його двору:
27.
28. На диво потворний БК Суднобудівників, але з хорошою мозаїкою.
29. У продовження металічної теми не можна обійти увагою одну з нечисленних збережених шухівських водонапірних веж. Ця постала в 1907 році:
30.
31. Знаходиться на території водоканалу і виглядає робочою. Навіть мурал відповідний присутній:
32. Цікава парочка, яку зустрів там же.
33. Без котиків це місто було б недостатньо хорошим, і звіт неповний.
34. Особливо цей, знав де позувати:
35.
36. Трамвайний стовп. Теж раритет між іншим, у жодному місті з трамваями такого не бачив.
37. Один із найцікавіших особняків (1840; Шевченка, 58). Здалеку здається, що це така собі ізбушка з колод, підходиш ближче подивитися, а вона кам’яна насправді:
38. Ляльковий театр та його маскот:
39.
40. Добірка воріт:
41.
42.
43. Житловий будинок з крамницею середини 19 ст. (Потьомкінська 67 і 67а):
44. Громадська бібліотека (1894; Спаська 44). Тепер це РАЦС зі скульптурою нареченої, що бадьоренько тікає від такого щастя.
45. Ще кілька красивих будинків:
46.
47.
48. Серед них затесалася Свято-Миколаївська церква (1817). З кількістю збережених історичних храмів Миколаєву теж відносно пощастило.
49.
50. Однією з головних вулиць центру є Велика Морська, де зосереджені найбільш представницькі будинки (хоча теж типово не вищі двох поверхів):
51.
52.
53. Із побачених того дня, це явно мій улюблений ґанок:
54. Коте стереже:
55. Наостанок я знову зайшов десь на околицю, уже не стільки заради архітектури, як поближче до кафе кримськотатарської кухні (є там і таке). Весь день мріяв про манти, а вони скінчилися, а їхній плов мені відверто не зайшов. Ще у Миколаєві є зоопарк, кажуть, один з найкращих в Україні, але не встиг би ніяк, та й не сказати, що сильно зоопарки люблю. Попереду чекала довга дорога до вокзалу, який тут дуже далеко від усього, і довга дорога додому, де компанію в купе, крім трьох людей, склали дві російські голубі кицьки, що всю ніч скакали по нас як коні. Ну а Миколаєву наостанок побажаю успішно пережити не найкращі для нього часи і знайти сили переродитися у щось ще краще, ніж було.
2. Сталь, залізо, чавун, чи що воно там. Ворота, балкони, маркізи, паркани і перила. Більшість із них прикрашають вулиці явно більше сотні років, хоча попадаються й новітні, що чудово - традиція живе.
3. Їхні брами - то взагалі щось:
4.
5. Неочікувано для багатьох, це місто дуже багате на пам’ятки архітектури, яких тут більше двохсот (хоча лише сім національного значення). Більшість із них компактно зосереджена в історичному центрі.
6. За ефектністю це, звісно, не Львів чи Чернівці, але суцільні квартали історичної архітектури після стількох воєн і тому подібного - це реально круто.
7.
8. Далеко не всі будинки годяться для фото, багато й досить одноманітних, але ж вибрати є з чого:
9. Кварталами старого міста я блукав геть безсистемно, головним чином намагаючись побачити більше, а пройти ногами при цьому менше, тому точні адреси більшості будівель не згадаю. Хоча деякі особливо представницькі виділю, звісно. Як от будинок штабу флоту (1796), нині відповідний музей:
10. Дуже запам’ятався особняк за адресою Спаська 20 завдяки чуваку на шпилі:
11.
12. Сусідній дім теж нічого такий:
13. Синагога:
14. При значних розмірах Миколаєва майже протягом усієї його історії, він так і не виріс у висоту. Блукаючи цими тихими безлюдними вулицями з 1-2-поверховою забудовою було чудно усвідомлювати, що я зараз не просто в обласному центрі, а в дев’ятому за розміром місті України на майже півмільйона мешканців.
Думаю, у якійсь мірі цим будинкам допоміг промисловий занепад Миколаєва, як би дивно це не звучало. У місті, що впевнено втрачає населення, немає сенсу забудовувати центр висотними ЖК й пластиково-скляними ТРЦ. Багатоповерхові мікрорайони тут є, звісно, але мені вони були не по дорозі.
15. За широкими брамами ховаються хаотичні південні двори:
16. Ворота Народного саду:
17. Навіть неоготика, чи щось таке. Училище для дочок нижчих чинів морського відомства:
18. Жива квітуча весна.
19. Від якої забрів у царство мертвих, на Миколаївський некрополь.
20. Із симпатичною церквою Всіх Святих (1807; єдина у місті, що ніколи не закривалася):
21. Та прилеглою до неї усипальницею родини Аркасів.
22. Кладовище за рівнем скульптурної спадщини може потягатися з багатьма на заході України, тільки тут все ж південний колорит присутній.
23.
24. Потім знову повернувся в історичний центр.
25.
26. Український театр драми та музичної комедії і мешканець його двору:
27.
28. На диво потворний БК Суднобудівників, але з хорошою мозаїкою.
29. У продовження металічної теми не можна обійти увагою одну з нечисленних збережених шухівських водонапірних веж. Ця постала в 1907 році:
30.
31. Знаходиться на території водоканалу і виглядає робочою. Навіть мурал відповідний присутній:
32. Цікава парочка, яку зустрів там же.
33. Без котиків це місто було б недостатньо хорошим, і звіт неповний.
34. Особливо цей, знав де позувати:
35.
36. Трамвайний стовп. Теж раритет між іншим, у жодному місті з трамваями такого не бачив.
37. Один із найцікавіших особняків (1840; Шевченка, 58). Здалеку здається, що це така собі ізбушка з колод, підходиш ближче подивитися, а вона кам’яна насправді:
38. Ляльковий театр та його маскот:
39.
40. Добірка воріт:
41.
42.
43. Житловий будинок з крамницею середини 19 ст. (Потьомкінська 67 і 67а):
44. Громадська бібліотека (1894; Спаська 44). Тепер це РАЦС зі скульптурою нареченої, що бадьоренько тікає від такого щастя.
45. Ще кілька красивих будинків:
46.
47.
48. Серед них затесалася Свято-Миколаївська церква (1817). З кількістю збережених історичних храмів Миколаєву теж відносно пощастило.
49.
50. Однією з головних вулиць центру є Велика Морська, де зосереджені найбільш представницькі будинки (хоча теж типово не вищі двох поверхів):
51.
52.
53. Із побачених того дня, це явно мій улюблений ґанок:
54. Коте стереже:
55. Наостанок я знову зайшов десь на околицю, уже не стільки заради архітектури, як поближче до кафе кримськотатарської кухні (є там і таке). Весь день мріяв про манти, а вони скінчилися, а їхній плов мені відверто не зайшов. Ще у Миколаєві є зоопарк, кажуть, один з найкращих в Україні, але не встиг би ніяк, та й не сказати, що сильно зоопарки люблю. Попереду чекала довга дорога до вокзалу, який тут дуже далеко від усього, і довга дорога додому, де компанію в купе, крім трьох людей, склали дві російські голубі кицьки, що всю ніч скакали по нас як коні. Ну а Миколаєву наостанок побажаю успішно пережити не найкращі для нього часи і знайти сили переродитися у щось ще краще, ніж було.