Миколаїв, ч. 1. Берег вигаданого моря
Близький, якщо міряти по прямій лінії, але незручний у транспортному плані Миколаїв досить довго залишався для мене незвіданим. Як і сусідній чимось подібний Херсон (його я все ж побачив на рік раніше), паралелей з яким не уникнути. Тим більше, у обох містах мене зустрічала цілком літня спека, яка їм так личить, хоч і в різні місяці.
1. Із самого початку Миколаїв виглядає промовисто південним, млявим і сповільненим у розпеченому сухому повітрі, трохи безладним, запущеним та неодмінно приморським. Так що само собою через деякий час виникає бажання прихопити рушника і махнути до моря, і тут виявляється, що до нього насправді десятки кілометрів… як і з Херсона.
2. Знайомство з містом почалося з вулиці Садової, біля якої я ночував, по суті це справжній бульвар з широкою зеленою зоною по центру. З одного боку над нею домінує церква, навіть цілий кафедральний собор Касперівської ікони Божої Матері (1908). Мені він більше сподобався у вечірньому світлі:
3. А це вже ранок і монумент «Єдина Європа».
4. Від нього почалапав на північ і далі до Інгульського мосту. Історичний Миколаїв у тому районі виглядає якось так, але детальніше про це розкажу у другій частині.
5. Майже одразу знайшов класний мурал, але загалом їх у місті геть мало.
6. Сквер 68 Моряків-десантників із відповідним пам’ятником і капличкою на задньому плані.
7. Через дорогу від скверу йде Соборна площа, із заходу прикрита неосяжною міською радою. Зранку тут безлюдно й приємно, а ввечері яблуку буде ніде впасти.
8. На перпендикулярній вулиці - симпатична сталінка, яких тут небагато чи просто мені не попадалися.
9. Якісь інсталяції під міськрадою.
10. Досить цікавою є Набережна вулиця, що проходить нижче площі та скверу й одночасно є межею Миколаївського суднобудівного заводу. У цьому місці вона натурально являє собою прохід між фортечними стінами:
11.
12. Зрештою всі шляхи ведуть до води.
13. Проте це не море, а всього лиш Інгул. За стоянкою яхт видніються спальні мікрорайони півночі міста.
14. Красива дореволюційна альтанка.
15. Піднявся на Інгульський міст. Він розвідний, і понтонний місток вище за течією має бути також.
16. У протилежну сторону Інгул розгортається майже неосяжно, впадаючи в Південний Буг, точніше, уже в Бузький лиман.
17. Ще одним місцем з відкритим доступом до води є обласний яхт-клуб на три кілометри західніше. По місту бігають трамваї, переважно дуже раритетні.
18. Уздовж входу на територію зображені символи міста.
19. У мрійливій ранковій тиші яхт-клуб сподобався чи не найбільше з усього.
20. На протилежному березі лиману видно далекий мікрорайон Варварівка.
21. У зв’язку із заводським статусом міста корабелів насправді в Миколаєві не так і багато відкритої води, але й на відстані від неї можна ходити дуже довго. Все утопає в зелені… у буквальному сенсі.
22.
23. Такі ворота зустрічаються дуже часто і в моїй уяві якраз відповідають колориту українського півдня.
24.
25. Немало запущеного, що також звертає на себе увагу (між тим, це колишня синагога):
26. А всяких сучасних прибамбасів, як для обласного центру, зовсім мало. Стагнація основних підприємств так чи інакше відображається на образі міста, що занадто застигло в часі.
27. Дуже гарне у них адміралтейство (це я знов вернувся на Садову, тільки тепер зверну з неї направо). І шпиль на будівлі неабиякий.
28.
29. Практично через дорогу знаходиться краєзнавчий музей, де я полінився доплатити за фото, бо зазвичай у музеях майже не знімаю. А дарма, він все ж обласний і явно цікавіший за більшість бачених останнім часом. На телефон знімати можна було й так, але ж якість. Що хотів сказати автор цього триптиха, вже не пам’ятаю, та настільки сильна річ:
30. Найбільше сподобалися експозиції поза традиційною тематикою. Наприклад, транспортна кімната, чимось схоже на подібну в вінницькому музеї. Поїзди періодично ганяють по колу, а уявне місто частково містить у собі пізнавані споруди реального Миколаєва.
31. Пластиковий динозавр, що жере Землю - також дуже вдала алегорія.
32. По іншу сторону дороги відносно музею на сотні метрів продовжує тягнутися суднобудівний завод, розміри якого важко навіть описати.
33.
34. Знову колії. Миколаїв-історичний весь малоповерховий, а тут геть село. Чимось нагадало Конотоп.
35. Церква Великомученика Пантелеймона на території лікарні №1. То мене понесло далеченько від центру.
36. Але зрештою поїхав назад, до самої серцевини міста. Другий мурал:
37. Колишня трамвайна електропідстанція на розі Центрального проспекту і вулиці Соборної:
38. Соборна - місцева пішохідна зона, з вуличними музикантами, авангардними лавочками, їдлом і всім таким. Найбільш запруджена людьми, й тому геть неприємна на тлі решти старого міста.
39.
40. Пам’ятник корабелам і флотоводцям.
41. Всього два квартали в сторону і натовп розсіюється, а серед інших будівель раптом виникає розкішний неоготичний костьол Святого Йосипа (1896). У Польщі такі на кожному повороті, а в нас за дивину, особливо на півдні та сході.
42.
43. Про всяк випадок смикнув двері, й не дарма: зал закритий ґратами, але через них можна подивитись інтер’єр:
44. Будинок ксьондза донедавна був краєзнавчим музеєм.
45. Ще трохи міських деталей:
46.
47. Та історичних храмів. Собор Різдва Богородиці (1800):
48. Цілком логічним у центрі є пам’ятник Святому Миколаю, від якого місто і отримало назву. Явно в пошані у дітей та голубів.
49. У тому ж сквері дрімає лев, а просто поруч народжується нове сучасне мистецтво.
50. Зрештою вернувся на Соборну площу, яку по обіді не впізнати.
51.
52. Зранку буквально трохи не дійшов до театру (1881), який на той момент мав явно краще освітлення.
53.
54. Як і кірха Христа Спасителя (1852), трохи далі по тій же вулиці. На ній сьогодні і закінчу, далі буде.
1. Із самого початку Миколаїв виглядає промовисто південним, млявим і сповільненим у розпеченому сухому повітрі, трохи безладним, запущеним та неодмінно приморським. Так що само собою через деякий час виникає бажання прихопити рушника і махнути до моря, і тут виявляється, що до нього насправді десятки кілометрів… як і з Херсона.
2. Знайомство з містом почалося з вулиці Садової, біля якої я ночував, по суті це справжній бульвар з широкою зеленою зоною по центру. З одного боку над нею домінує церква, навіть цілий кафедральний собор Касперівської ікони Божої Матері (1908). Мені він більше сподобався у вечірньому світлі:
3. А це вже ранок і монумент «Єдина Європа».
4. Від нього почалапав на північ і далі до Інгульського мосту. Історичний Миколаїв у тому районі виглядає якось так, але детальніше про це розкажу у другій частині.
5. Майже одразу знайшов класний мурал, але загалом їх у місті геть мало.
6. Сквер 68 Моряків-десантників із відповідним пам’ятником і капличкою на задньому плані.
7. Через дорогу від скверу йде Соборна площа, із заходу прикрита неосяжною міською радою. Зранку тут безлюдно й приємно, а ввечері яблуку буде ніде впасти.
8. На перпендикулярній вулиці - симпатична сталінка, яких тут небагато чи просто мені не попадалися.
9. Якісь інсталяції під міськрадою.
10. Досить цікавою є Набережна вулиця, що проходить нижче площі та скверу й одночасно є межею Миколаївського суднобудівного заводу. У цьому місці вона натурально являє собою прохід між фортечними стінами:
11.
12. Зрештою всі шляхи ведуть до води.
13. Проте це не море, а всього лиш Інгул. За стоянкою яхт видніються спальні мікрорайони півночі міста.
14. Красива дореволюційна альтанка.
15. Піднявся на Інгульський міст. Він розвідний, і понтонний місток вище за течією має бути також.
16. У протилежну сторону Інгул розгортається майже неосяжно, впадаючи в Південний Буг, точніше, уже в Бузький лиман.
17. Ще одним місцем з відкритим доступом до води є обласний яхт-клуб на три кілометри західніше. По місту бігають трамваї, переважно дуже раритетні.
18. Уздовж входу на територію зображені символи міста.
19. У мрійливій ранковій тиші яхт-клуб сподобався чи не найбільше з усього.
20. На протилежному березі лиману видно далекий мікрорайон Варварівка.
21. У зв’язку із заводським статусом міста корабелів насправді в Миколаєві не так і багато відкритої води, але й на відстані від неї можна ходити дуже довго. Все утопає в зелені… у буквальному сенсі.
22.
23. Такі ворота зустрічаються дуже часто і в моїй уяві якраз відповідають колориту українського півдня.
24.
25. Немало запущеного, що також звертає на себе увагу (між тим, це колишня синагога):
26. А всяких сучасних прибамбасів, як для обласного центру, зовсім мало. Стагнація основних підприємств так чи інакше відображається на образі міста, що занадто застигло в часі.
27. Дуже гарне у них адміралтейство (це я знов вернувся на Садову, тільки тепер зверну з неї направо). І шпиль на будівлі неабиякий.
28.
29. Практично через дорогу знаходиться краєзнавчий музей, де я полінився доплатити за фото, бо зазвичай у музеях майже не знімаю. А дарма, він все ж обласний і явно цікавіший за більшість бачених останнім часом. На телефон знімати можна було й так, але ж якість. Що хотів сказати автор цього триптиха, вже не пам’ятаю, та настільки сильна річ:
30. Найбільше сподобалися експозиції поза традиційною тематикою. Наприклад, транспортна кімната, чимось схоже на подібну в вінницькому музеї. Поїзди періодично ганяють по колу, а уявне місто частково містить у собі пізнавані споруди реального Миколаєва.
31. Пластиковий динозавр, що жере Землю - також дуже вдала алегорія.
32. По іншу сторону дороги відносно музею на сотні метрів продовжує тягнутися суднобудівний завод, розміри якого важко навіть описати.
33.
34. Знову колії. Миколаїв-історичний весь малоповерховий, а тут геть село. Чимось нагадало Конотоп.
35. Церква Великомученика Пантелеймона на території лікарні №1. То мене понесло далеченько від центру.
36. Але зрештою поїхав назад, до самої серцевини міста. Другий мурал:
37. Колишня трамвайна електропідстанція на розі Центрального проспекту і вулиці Соборної:
38. Соборна - місцева пішохідна зона, з вуличними музикантами, авангардними лавочками, їдлом і всім таким. Найбільш запруджена людьми, й тому геть неприємна на тлі решти старого міста.
39.
40. Пам’ятник корабелам і флотоводцям.
41. Всього два квартали в сторону і натовп розсіюється, а серед інших будівель раптом виникає розкішний неоготичний костьол Святого Йосипа (1896). У Польщі такі на кожному повороті, а в нас за дивину, особливо на півдні та сході.
42.
43. Про всяк випадок смикнув двері, й не дарма: зал закритий ґратами, але через них можна подивитись інтер’єр:
44. Будинок ксьондза донедавна був краєзнавчим музеєм.
45. Ще трохи міських деталей:
46.
47. Та історичних храмів. Собор Різдва Богородиці (1800):
48. Цілком логічним у центрі є пам’ятник Святому Миколаю, від якого місто і отримало назву. Явно в пошані у дітей та голубів.
49. У тому ж сквері дрімає лев, а просто поруч народжується нове сучасне мистецтво.
50. Зрештою вернувся на Соборну площу, яку по обіді не впізнати.
51.
52. Зранку буквально трохи не дійшов до театру (1881), який на той момент мав явно краще освітлення.
53.
54. Як і кірха Христа Спасителя (1852), трохи далі по тій же вулиці. На ній сьогодні і закінчу, далі буде.