Південне Криворіжжя панське, скелясте й котяче
Перший рік карантину вніс свої корективи і в традиційні вилазки з друзями на непопсові чи околичні місця навкруги рідного Кривого Рогу. Та попри все, принаймні одна таки відбулася, наприкінці жовтня. Сьогодні відправляємось у невідомі села на південь від міста, де збереглося трохи старовини, ну а в плані природних несподіванок Криворіжжя і так уміє дивувати.
1. І перше фото не просто для привернення уваги, а зроблене саме під час тієї вилазки, тому знаходитись тут має повне право.
2. Опорною точкою для відправки слугував проспект Південний в Інгулецькому районі міста, звідки стартує більшість автобусів та маршруток у ближні та дальні їбеня. Там цікаво прикрасили муралами хрущовки, що виступають своєрідними воротами мікрорайону за перехрестям з вул. Панаса Мирного.
3.
4. Вийшло досить мило, як на мене.
5.
Далі трохи інформації для немісцевих, щоб краще усвідомили всю глибину топографічного пекла Кривого Рогу. Кілометрів на 20-25 південніше його крайнього півдня раніше було місто Інгулець, зібране з шахтарських поселень в 1922 р. і на піку свого розвитку мало більше 60 тис. населення. У 2002 році його з якоїсь радості включили до складу Кривого Рогу, подовживши його й без того солідну протяжність. Таким чином самостійний населений пункт перетворився на дуже далеку периферію одного з районів сусіднього міста. Добиратись до нього і нині забирає чимало часу, а дорога між частинами Кривого Рогу багато кілометрів тягнеться малозаселеною місцевістю, причому навіть не Криворізького району, а поки що Широківського. Саме туди нам і треба було потрапити.
У перше заплановане село, Новоселівку, з Південного можна доїхати 244 автобусом, котрий виявився муніципальним зі смішною ціною проїзду в 4 гривні - річ у тім, що села на кінці його маршруту десь у найвіддаленіших жопенях за відвалами також увійшли до складу Кривого Рогу. Ще й до Центрально-Міського району, Карл, приписані.
6. Ну та й не принципово, головне що доїхали. Новоселівка виявилась просторою й тихою, тут мешкає усього 400 чоловік.
7. І видно з неї на пристойні відстані. Миколаївська церква на горизонті - то вже сусідня Рахманівка. Храм історичний, 1873 року, що для регіону рідкість.
8. З півночі нависає Лівобережний відвал Південного ГЗК, масштаби якого в голові не вкладаються, за площею він більший за ці села разом узяті.
9. Такі своєрідні криворізькі гори, на яких мешкають механічні чудовиська.
10. У Новоселівці збереглися господарські споруди економії пана Яновського у кількості трьох штук. Одна з них використовується, вкрита новим дахом і тому найменш цікава.
11. Інші дві перебувають в руїнах, вони атмосферні й фотогенічні, але довго у такому стані не протягнуть, на жаль. Більша споруда 1895 року:
12.
13. Всередині:
14. Менша, 1907:
15. Головна мрія місцевої молоді.
16. Звідти пішли через Інгулець, за яким село закінчується і починається сусідня Латівка. Сама річка постала у найбільш жалюгідному та миршавому виді з усіх її іпостасей, що я бачив.
17. Пацану по коліна фактично.
18. Вид у протилежну сторону, за течією.
19. Понад берегом пішли далі, стежка над річкою всяко має бути цікавіша за дороги по селам. Здавалось би, яке відношення має наша чудова екологія до двоголових корівок?:)
20. Паукан, на голові якого намальований інший паукан. Сонний був і ніякий, пізня осінь все ж.
21. Знайшли дуже симпатичний міст. Переходити його не треба було, просто полазили довкола.
22. Інгулець тут вже веселіше виглядає.
23. Досі було чим підкріпитись. Попутно для себе узнав, що сині ягоди, які я сприймав як вовчі, насправді цілком їстівний терен.
24. Цивілізація прорвалась у вигляді бруківки.
25. Піднялись на насип, що, як розібрався потім, залишився від залізниці.
26. Річка з нього виглядає мальовниче навіть проти сонця.
27. Знайомий місток.
28. Острівець серед моря озимини.
29. Поруч мали ховатись два затоплені кар’єри. Південнішого у його чаші взагалі не було видно, а спускатись полінились. Хоча дорога туди веде незвична.
30. А от інший виявився заповненим і цілком пристойним з виду.
31.
32. До однієї з головних цілей походу залишалося ще близько кілометра на південь.
33. Якщо спробувати гуглити «білу скелю», пошуковик так чи інакше вестиме вас до кримської Ак-Кая. А от про криворізький аналог знайти щось дуже важко, тим не менш, він є. Раптом хто дуже захоче побачити це локальне диво природи на власні очі, знаходиться воно ось тут.
34. Білосніжний обрив висотою метрів 15 нависає просто над старою, фактично покинутою дорогою між селами. Складається чи то з кварциту, чи навіть із мармуру (перший варіант все ж більш імовірний).
35. Погляд збоку і трохи з іншого ракурсу:
36. Просто тому що.
37. Далі дорога тягнеться так само незаселеною місцевістю, паралельно великій та цивілізованій з виду Новолатівці. Чого варта одна сонячна електростанція неабияких розмірів між нами та селом:
38. Колишні мостові опори тієї самої залізниці, що відділяла нас від кар’єрів.
39. Хтось відстрілявся.
40. Зрештою прийшли в Зелене, колишнє смт, що влилося у Кривий Ріг разом з Інгульцем. Перше, що впадає у вічі в селищі, це котики, яких тут натурально десятки.
41.
42. Так як тепер це частина міста, то і школа має цілком міський номер 101. Із її досить великого приміщення нас цікавить скромне й приземкувате бічне крило з масивними колонами.
43. Ця споруда - єдиний вцілілий панський садибний будинок на все Криворіжжя. Належав поміщикам польського походження Добровольським, у радянські часи тут розміщувався сиротинець та ветзоотехнікум.
44. Побачивши нашу зацікавленість старовиною, на вуха впав місцевий дядько, що показав недалеко козачу могилу - недавно там знайшли якось випадково тіло козака, скромні його пожитки передали в музей, кістяк перепоховали й нині шукають кошти на встановлення нормального пам’ятника.
45. Навіть звичайна черепиця під ногами не така вже й проста, а з клеймами.
46. Водонапірна вежа в сусідньому від школи дворі:
47. Та й такий вияв стихійної народної архітектури по-своєму незвичний.
48. Ну а цього пана я вже показував. Він думав, що так легко втече від мого ультразуму, наївний.
49. Приклад старого господарського приміщення.
50. Крім котів, Зелене запам’яталося просто таки повальним нашестям жкх-арту. Здавалося кожне, кожне, йопт, подвір’я має відмітитись хоча б пальмами з пляшок чи лебедями з покришок, інакше як взагалі сусідам в очі дивитись?
51. Транспорт тут має ходити, та незрозуміло коли і який.
52. Тому пішли ловити автобуси на основну трасу біля вже знайомої Візирки, до якої було рукою подати. Нерівний рельєф місцевості дав можливість зробити ще такий кадр.
53. Так як місцевих водіїв, як і скрізь, полякали за перевезення стоячих, можна було там ненароком застрягнути, та вибрались зрештою швидко. На прощання - кава в компанії місцевого божества на Південному проспекті.
1. І перше фото не просто для привернення уваги, а зроблене саме під час тієї вилазки, тому знаходитись тут має повне право.
2. Опорною точкою для відправки слугував проспект Південний в Інгулецькому районі міста, звідки стартує більшість автобусів та маршруток у ближні та дальні їбеня. Там цікаво прикрасили муралами хрущовки, що виступають своєрідними воротами мікрорайону за перехрестям з вул. Панаса Мирного.
3.
4. Вийшло досить мило, як на мене.
5.
Далі трохи інформації для немісцевих, щоб краще усвідомили всю глибину топографічного пекла Кривого Рогу. Кілометрів на 20-25 південніше його крайнього півдня раніше було місто Інгулець, зібране з шахтарських поселень в 1922 р. і на піку свого розвитку мало більше 60 тис. населення. У 2002 році його з якоїсь радості включили до складу Кривого Рогу, подовживши його й без того солідну протяжність. Таким чином самостійний населений пункт перетворився на дуже далеку периферію одного з районів сусіднього міста. Добиратись до нього і нині забирає чимало часу, а дорога між частинами Кривого Рогу багато кілометрів тягнеться малозаселеною місцевістю, причому навіть не Криворізького району, а поки що Широківського. Саме туди нам і треба було потрапити.
У перше заплановане село, Новоселівку, з Південного можна доїхати 244 автобусом, котрий виявився муніципальним зі смішною ціною проїзду в 4 гривні - річ у тім, що села на кінці його маршруту десь у найвіддаленіших жопенях за відвалами також увійшли до складу Кривого Рогу. Ще й до Центрально-Міського району, Карл, приписані.
6. Ну та й не принципово, головне що доїхали. Новоселівка виявилась просторою й тихою, тут мешкає усього 400 чоловік.
7. І видно з неї на пристойні відстані. Миколаївська церква на горизонті - то вже сусідня Рахманівка. Храм історичний, 1873 року, що для регіону рідкість.
8. З півночі нависає Лівобережний відвал Південного ГЗК, масштаби якого в голові не вкладаються, за площею він більший за ці села разом узяті.
9. Такі своєрідні криворізькі гори, на яких мешкають механічні чудовиська.
10. У Новоселівці збереглися господарські споруди економії пана Яновського у кількості трьох штук. Одна з них використовується, вкрита новим дахом і тому найменш цікава.
11. Інші дві перебувають в руїнах, вони атмосферні й фотогенічні, але довго у такому стані не протягнуть, на жаль. Більша споруда 1895 року:
12.
13. Всередині:
14. Менша, 1907:
15. Головна мрія місцевої молоді.
16. Звідти пішли через Інгулець, за яким село закінчується і починається сусідня Латівка. Сама річка постала у найбільш жалюгідному та миршавому виді з усіх її іпостасей, що я бачив.
17. Пацану по коліна фактично.
18. Вид у протилежну сторону, за течією.
19. Понад берегом пішли далі, стежка над річкою всяко має бути цікавіша за дороги по селам. Здавалось би, яке відношення має наша чудова екологія до двоголових корівок?:)
20. Паукан, на голові якого намальований інший паукан. Сонний був і ніякий, пізня осінь все ж.
21. Знайшли дуже симпатичний міст. Переходити його не треба було, просто полазили довкола.
22. Інгулець тут вже веселіше виглядає.
23. Досі було чим підкріпитись. Попутно для себе узнав, що сині ягоди, які я сприймав як вовчі, насправді цілком їстівний терен.
24. Цивілізація прорвалась у вигляді бруківки.
25. Піднялись на насип, що, як розібрався потім, залишився від залізниці.
26. Річка з нього виглядає мальовниче навіть проти сонця.
27. Знайомий місток.
28. Острівець серед моря озимини.
29. Поруч мали ховатись два затоплені кар’єри. Південнішого у його чаші взагалі не було видно, а спускатись полінились. Хоча дорога туди веде незвична.
30. А от інший виявився заповненим і цілком пристойним з виду.
31.
32. До однієї з головних цілей походу залишалося ще близько кілометра на південь.
33. Якщо спробувати гуглити «білу скелю», пошуковик так чи інакше вестиме вас до кримської Ак-Кая. А от про криворізький аналог знайти щось дуже важко, тим не менш, він є. Раптом хто дуже захоче побачити це локальне диво природи на власні очі, знаходиться воно ось тут.
34. Білосніжний обрив висотою метрів 15 нависає просто над старою, фактично покинутою дорогою між селами. Складається чи то з кварциту, чи навіть із мармуру (перший варіант все ж більш імовірний).
35. Погляд збоку і трохи з іншого ракурсу:
36. Просто тому що.
37. Далі дорога тягнеться так само незаселеною місцевістю, паралельно великій та цивілізованій з виду Новолатівці. Чого варта одна сонячна електростанція неабияких розмірів між нами та селом:
38. Колишні мостові опори тієї самої залізниці, що відділяла нас від кар’єрів.
39. Хтось відстрілявся.
40. Зрештою прийшли в Зелене, колишнє смт, що влилося у Кривий Ріг разом з Інгульцем. Перше, що впадає у вічі в селищі, це котики, яких тут натурально десятки.
41.
42. Так як тепер це частина міста, то і школа має цілком міський номер 101. Із її досить великого приміщення нас цікавить скромне й приземкувате бічне крило з масивними колонами.
43. Ця споруда - єдиний вцілілий панський садибний будинок на все Криворіжжя. Належав поміщикам польського походження Добровольським, у радянські часи тут розміщувався сиротинець та ветзоотехнікум.
44. Побачивши нашу зацікавленість старовиною, на вуха впав місцевий дядько, що показав недалеко козачу могилу - недавно там знайшли якось випадково тіло козака, скромні його пожитки передали в музей, кістяк перепоховали й нині шукають кошти на встановлення нормального пам’ятника.
45. Навіть звичайна черепиця під ногами не така вже й проста, а з клеймами.
46. Водонапірна вежа в сусідньому від школи дворі:
47. Та й такий вияв стихійної народної архітектури по-своєму незвичний.
48. Ну а цього пана я вже показував. Він думав, що так легко втече від мого ультразуму, наївний.
49. Приклад старого господарського приміщення.
50. Крім котів, Зелене запам’яталося просто таки повальним нашестям жкх-арту. Здавалося кожне, кожне, йопт, подвір’я має відмітитись хоча б пальмами з пляшок чи лебедями з покришок, інакше як взагалі сусідам в очі дивитись?
51. Транспорт тут має ходити, та незрозуміло коли і який.
52. Тому пішли ловити автобуси на основну трасу біля вже знайомої Візирки, до якої було рукою подати. Нерівний рельєф місцевості дав можливість зробити ще такий кадр.
53. Так як місцевих водіїв, як і скрізь, полякали за перевезення стоячих, можна було там ненароком застрягнути, та вибрались зрештою швидко. На прощання - кава в компанії місцевого божества на Південному проспекті.