Казус Тимошенко
Якби судовий процес над Юлією Тимошенко проходив в країні зі сталою і незаангажованою системою правосуддя, колишня очільниця українського уряду уже б була б за ґратами. За зневагу до суду. «Коли у нас в країні буде суд, я звертатимуся стоячи. Коли у суду буде честь, я говоритиму суду "ваша честь". А поки що йде замовна операція з боку адміністрації президента...» - така позиція щонайменше інфантильна. І лицемірна. Користуючись тиском вітчизняної громадськості і міжнародної спільноти, Тимошенко дозволяє собі хамство, що перетинає межі, дозволені чинним законодавством.
Особисто у мене немає сумніву у тому, що переслідування “головної опозиціонерки” було санкціоноване на найвищих щаблях влади. І рішення таке виникло через політичну позицію обвинуваченої. Але чи може бути Юлія Володимирівна непідсудною лише через її опозиційність?
Зараз їй “шиють” те, що через підписані нею газові угоди країна буцім-то зазнала шалених збитків. Захист Тимошенко стверджує, що Юлія Володимирівна рятувала країну від холоду в морозну зиму. Позиція обох сторін не бездоганна. З одного боку, Тимошенко ніби-то і не було куди діватись - умови нав’язував Путін. З іншого, порятунок народу відбувся не коштом бюджету партії “Батьківщина”, а оплачений з кишені того-таки народу.
Говорячи про “газову справу”, слід пам’ятати про один її пікантний аспект. На початку 2009 року російська газова монополія Газпром нав’язала українському урядові сумнівну схему продажу 11 млрд м3 природного газу, за якою зазначений газ брали в третьої юридичної особи - RosUkrEnergo. Оборудка виглядала, м’яко кажучи, підозрілою навіть для експертів з протимошенківськими поглядами. Згідно неї Нафтогаз зі своїх сховищ продає Газпрому за $1,7 млрд 11 млрд м3 природного газу. За два дні Газпром розплачується переуступкою боргових зобов’язань RUE на відповідну суму, і Нафтогаз вилучає газ, що належить фірташівській офшорці. Нюанс у тому, що Газпром передав Україні не 11 млрд м3, а саме борг у $1,7 млрд. Але у Фірташа забрали газ, продавши який на європейському ринку, він міг повернути і борг, і заробити мільярд зверху. Про те, що така пропозиція була явною «підставою», свідчить хоча б те, що 50% RUE належить Газпрому, й навряд чи кремлівська компанія запропонувала позбавити свою «доньку» прибутків просто так. Перед Тимошенко тоді стояв непростий вибір: забезпечити країну газом і безперебійний транзит палива до Європи чи лишитися чистою перед законом. Вона вибрала перше, свято вірячи у те, що виграє президентські вибори у 2010-у, і, відповідно, ніхто її судити не буде. Прогадала.
Так, правосуддя у нас вибіркове, і тому несправедливе. Але що робити у такому разі? Не виносити вироки, доки суди не стануть справедливими? Випустити з-під слідства ґвалтівників і грабіжників, доки не запрацює суд присяжних?
Хтось може заперечити: адже Юлія Тимошенко не грабіжник і не вбивця, а лідер демократичної опозиції! Але, друзі мої, принцип неупередженості і справедливості передбачає, що правосуддя має бути однаковим для всіх - і для колишніх урядовців, і для сільських алкоголіків, що упіймались на крадіжці курки чи свині.
Звісно, прикро, що члени правлячої партії нині недосяжні для правосуддя. Але саджаючи політичних опонентів, вони роблять корисну справу - ламають десятиріччями сталу кругову поруку, за якої колишні можновладці лишаються недоторканими навіть за зміни влади. Може, вони думають, що прийшли до влади навічно? Ну, Тимошенко теж щось думала, та під суд потрапила.
