про вимикач
У книзі "Їсти. Молитися. Кохати", яку я ніяк не можу дочитати, згадується притча про одного святого, що жив у ашрамі. Так от, цей святий разом з своїми вірними учнями щодня медитували, звертаючись до Бога. Все би добре, але в чоловіка було непосидюче кошеня, яке всіх відволікало і не дозволяло розслабитися.
Згодом вихід із ситуації знайшли - тваринку почали прив"язувати до стовпа на кілька годин. Так виникла своєрідна звичка: спочатку кошеня прив"язували, а після цього починали медитувати. З часом звичка перетворилася у релігійний ритуал. Люди вже не могли приступити до метидації, попередньо не прив"язавши кота до стовпа. Але одного дня кіт помер (мені не подобається жахливе слово "здох") і почалася паніка. Учні святого були спантеличені: як почати медитувати, якщо нема кого прив"язувати? як достукатись до Бога? У розумінні людей кіт перетворився на так званий засіб релігійного спілкування.
Мораль причти така: не захоплюйтесь повторюванням релігійних ритуалів лиш із метою їх виконання.
Але зараз я не про це. Як завжди, я не вмію проводити "правильні" паралелі.
Наш офіс розташований на 2 поверсі в кількаповерховій будівлі. Якось виходимо ми з двома співробітниками з "парадного виходу" і тут я чую: "Наташа, а что ты только что нажала?". Я здивовано обернулася в їхню сторону, знизила плечима і відповіла, що їм здалося. Потім ще одного разу з кимось виходила на вулицю, почула аналогічне запитання. Вже після третього зауваження, чому я натискаю на якусь кнопку, мені аж самій стало цікаво. Я посекундно проаналізувала свій вихід з "під"їзду" і до мене дійшло: перед тим як відкрити двері, я щоразу натискаю на... вимикач! Не знаю, звідки я взяла, що якщо на нього НЕ натиснути, то двері теж НЕ відкриються! Виходить, вже 2 роки регулярно о 17.05 кожного дня ДЕСЬ вмикається світло. Найсмішніше, що цей "ритуал" я виконую і досі, навіть після того як дізналася про свою дурнувату звичку.
Таке лікується?
Згодом вихід із ситуації знайшли - тваринку почали прив"язувати до стовпа на кілька годин. Так виникла своєрідна звичка: спочатку кошеня прив"язували, а після цього починали медитувати. З часом звичка перетворилася у релігійний ритуал. Люди вже не могли приступити до метидації, попередньо не прив"язавши кота до стовпа. Але одного дня кіт помер (мені не подобається жахливе слово "здох") і почалася паніка. Учні святого були спантеличені: як почати медитувати, якщо нема кого прив"язувати? як достукатись до Бога? У розумінні людей кіт перетворився на так званий засіб релігійного спілкування.
Мораль причти така: не захоплюйтесь повторюванням релігійних ритуалів лиш із метою їх виконання.
Але зараз я не про це. Як завжди, я не вмію проводити "правильні" паралелі.
Наш офіс розташований на 2 поверсі в кількаповерховій будівлі. Якось виходимо ми з двома співробітниками з "парадного виходу" і тут я чую: "Наташа, а что ты только что нажала?". Я здивовано обернулася в їхню сторону, знизила плечима і відповіла, що їм здалося. Потім ще одного разу з кимось виходила на вулицю, почула аналогічне запитання. Вже після третього зауваження, чому я натискаю на якусь кнопку, мені аж самій стало цікаво. Я посекундно проаналізувала свій вихід з "під"їзду" і до мене дійшло: перед тим як відкрити двері, я щоразу натискаю на... вимикач! Не знаю, звідки я взяла, що якщо на нього НЕ натиснути, то двері теж НЕ відкриються! Виходить, вже 2 роки регулярно о 17.05 кожного дня ДЕСЬ вмикається світло. Найсмішніше, що цей "ритуал" я виконую і досі, навіть після того як дізналася про свою дурнувату звичку.
Таке лікується?