Біла ворона
А ви знаєте, як воно - бути білою вороною? Але такою, справжньою, у всій своїй «красі»?
Коли, наприклад, прокидаєшся зранку, насилу волочиш ноги до ванної, без апетиту снідаєш, а тоді через відчайдушне «не хочу» таки йдеш до школи. По дорозі вкотре все обдумуєш, вагаєшся, прораховуєш різні варіанти, але так нічого й не вирішуєш. Пора вже змиритися: ти ніколи не станеш «своїм» серед тієї зграї «чужих» хоча би тому, що ти - просто інша. А далі все йде за сценарієм: опустивши голову і ховаючи погляд, заходиш у приміщення, видавлюєш невидавлюване «привіт» і, так і не отримавши відповіді, мовчки сідаєш за своє відлюдне місце. Насправді реакції ти й не чекав, бо давно забув, що таке ввічливість у цьому середовищі. Та й по імені до тебе не звертаються давно. У кращому випадку ти відгукуєшся на прізвище. У гіршому стаєш носієм дурнуватих кличок, вигадати які здатна лише бурхлива людська фантазія.
Потім починається «найцікавіша» частина дня. Якщо все складеться на твою користь, то тебе просто трішки попідколюють або обсміють (читай «закидають папірцями», «підкладуть пацюка», «обпишуть парту нецензурними словами», «дадуть підніжку» тощо). У гіршому ж випадку ти проживеш стандартний день ходячого трупа: ніби й дихаєш, а таке враження, що інші давно тебе вже поховали.
Додому, як зазвичай, повертатимешся один. Вечорами, замість того, щоб пограти з друзями у футбол чи «козаків-розбійників», знову зачинишся у своїй кімнаті і енний рік підряд обійматимеш подушку, ковтаючи сльози. Мовчки, ледь схлипуючи, щоб раптом не почула мама, яка теж потім плакатиме. Це у кращому випадку. У гіршому вона вкотре обізве тебе «неудачником» і вийде, грюкнувши дверима.
Кілька днів тому я ставила новину про 12-річну білу ворону, яка звела рахунки з життям. Ну ви уявляєте? Дитина повернулася зі школи додому, нікому нічого не сказала і повісилась!!! Як згодом виявилось, дівчинка не могла знайти спільної мови з однокласниками і постійно потерпала від їхніх насмішок. Що найбільше болить - перед смертю вона залишила записку, у якій попросила нікого не звинувачувати і, ще гірше, не карати…
Я в курсі, що ми належимо до царства тварин, але для чого щодня цим хвалитися? Школа давно перетворилася на місце знущання одних дітей над іншими. Що ж це за вчителі, які вдають, ніби все добре і не помічають того, що твориться в їх же класах? Чим займаються батьки тих «розумників», які самоутверджуються за рахунок приниження інших?
І ви думаєте, це поодинокий випадок? У кожному класі, у кожній соціальній групі є свої білі ворони, просто «інші», просто «не такі, як маса». Тільки через нестандартне мислення, бачення світу, переконання чи просто інший темперамент вони змушені постійно бути об’єктами цькування, насмішок, шушукань і публічного приниження. Так же цікавіше, правда? Просто вибрати собі жертву і знущатисьзнущатисьзнущатись із «хижака», цим самим самоутверджуючись серед собі подібних представників бидло-суспільства.
Коли, наприклад, прокидаєшся зранку, насилу волочиш ноги до ванної, без апетиту снідаєш, а тоді через відчайдушне «не хочу» таки йдеш до школи. По дорозі вкотре все обдумуєш, вагаєшся, прораховуєш різні варіанти, але так нічого й не вирішуєш. Пора вже змиритися: ти ніколи не станеш «своїм» серед тієї зграї «чужих» хоча би тому, що ти - просто інша. А далі все йде за сценарієм: опустивши голову і ховаючи погляд, заходиш у приміщення, видавлюєш невидавлюване «привіт» і, так і не отримавши відповіді, мовчки сідаєш за своє відлюдне місце. Насправді реакції ти й не чекав, бо давно забув, що таке ввічливість у цьому середовищі. Та й по імені до тебе не звертаються давно. У кращому випадку ти відгукуєшся на прізвище. У гіршому стаєш носієм дурнуватих кличок, вигадати які здатна лише бурхлива людська фантазія.
Потім починається «найцікавіша» частина дня. Якщо все складеться на твою користь, то тебе просто трішки попідколюють або обсміють (читай «закидають папірцями», «підкладуть пацюка», «обпишуть парту нецензурними словами», «дадуть підніжку» тощо). У гіршому ж випадку ти проживеш стандартний день ходячого трупа: ніби й дихаєш, а таке враження, що інші давно тебе вже поховали.
Додому, як зазвичай, повертатимешся один. Вечорами, замість того, щоб пограти з друзями у футбол чи «козаків-розбійників», знову зачинишся у своїй кімнаті і енний рік підряд обійматимеш подушку, ковтаючи сльози. Мовчки, ледь схлипуючи, щоб раптом не почула мама, яка теж потім плакатиме. Це у кращому випадку. У гіршому вона вкотре обізве тебе «неудачником» і вийде, грюкнувши дверима.
Кілька днів тому я ставила новину про 12-річну білу ворону, яка звела рахунки з життям. Ну ви уявляєте? Дитина повернулася зі школи додому, нікому нічого не сказала і повісилась!!! Як згодом виявилось, дівчинка не могла знайти спільної мови з однокласниками і постійно потерпала від їхніх насмішок. Що найбільше болить - перед смертю вона залишила записку, у якій попросила нікого не звинувачувати і, ще гірше, не карати…
Я в курсі, що ми належимо до царства тварин, але для чого щодня цим хвалитися? Школа давно перетворилася на місце знущання одних дітей над іншими. Що ж це за вчителі, які вдають, ніби все добре і не помічають того, що твориться в їх же класах? Чим займаються батьки тих «розумників», які самоутверджуються за рахунок приниження інших?
І ви думаєте, це поодинокий випадок? У кожному класі, у кожній соціальній групі є свої білі ворони, просто «інші», просто «не такі, як маса». Тільки через нестандартне мислення, бачення світу, переконання чи просто інший темперамент вони змушені постійно бути об’єктами цькування, насмішок, шушукань і публічного приниження. Так же цікавіше, правда? Просто вибрати собі жертву і знущатисьзнущатисьзнущатись із «хижака», цим самим самоутверджуючись серед собі подібних представників бидло-суспільства.