Відпустка. Міні-звіт
Як би нам того не хотілось, а все хороше рано чи пізно закінчується. Мабуть, тому, щоб ми з великим нетерпінням чекали "продовження".
Коли я писала заяву на відпустку, то аж потирала руки: 10 днів! Цілих 10 днів я буду вдома! А скільки всього напланувала... І вирішити купу дріб'язкових справ, і з усіма друзями-знайомими побачитись, провести максимум часу з рідними, полазити франківськими магазинами, попльоткати з мамою і т.д.
Сім'я. Цьогорічна відпустка припала на Великодні свята, захопила Дні народження сестри і бабусі та весь час супроводжувалась дощами. Що тішить - так це те, що я нарешті більше часу провела вдома і з рідними, аніж пролазила по вулиці і вигулялась із друзями. Відпочинок - це добре, але за півтора роки життя в Києві я зрозуміла, що найважливішим у житті для мене є передусім сім'я. Зараз, може, ляпну дурницю, але недавно читала на якомусь блозі мудру, як на мене, річ. Суть приблизно така: коли ти помреш, зовсім скоро твоя компанія замінить тебе іншою людиною, і лише рідні дійсно відчують твою відсутність. Так воно і є. У кожного своє життя, свої проблеми, переживання. Мало кому дійсно важливе те, як ти, де ти і про що думаєш. Тільки рідні по-справжньому, щиро за тебе порадіють, коли потрібно, підтримають і зрозуміють без слів... Що цікаво, після цієї поїздки додому я зрозуміла, що по великому рахунку мене тримає у Франківську лише сім'я.
Друзі. Я рада, що вирішила провести ці кілька днів у рідному місті. Без відпочинку за кордоном, захопливих подорожей і різних фотозвітів Вконтактє. Чому? У мене відбулась переоцінка цінностей. Бувають моменти, коли я просто себе не впізнаю; інколи боюся, що і я стала жертвою впливу егоїстичного Києва. Якщо раніше я кричала і била себе в груди, що найкращі люди в житті чекають на мене в Івано-Франківську, то з кожною наступною поїздкою я по-трошки цю думку змінюю. Ні, більшість із них - дійсно прекрасні люди, і я вдячна долі, що у свій час і за різних обставин вона мене з ними звела. Але щоразу, при будь-якій нагоді я ловлю себе на думці, що... забрехалась. Загрузла по вуха у самообмані. Пам'ятаю, раніше завжди старалася поділитись своєю радістю з друзями: "Ура-а-а, я їду додому!!!". Писала всім і кожному окремо, дзвонила, організовувала зустрічі, підлаштовувала час, щоб максимально більше часу провести з тими, за ким сумувала і кого так не вистачало і столиці, де "кожен сам за себе". Бігала, не встигала, веселилась, відпочивала, але все одно перед очима стояв татовий пригнічений погляд, який з надією поговорити заходив до кімнати, а чув стандартне: "Таточку, вибач, я мушу бігти. Я швиденько... Обіцяю не затримуватись!". А насправді поверталась додому, коли батьки давно вже спали... Так от. Про друзів. Так було до квітня. За стандартною звичкою всіх попередила, що приїжджаю, з деким зустрілась у день приїзду, з іншими повинні були побачитись пізніше. Проте цього разу я вирішила зайняти пасивну позицію. Так цікаво... З тих, хто "найбільше мене хотів бачити" і "з нетерпінням чекав приїзду", мало хто проявив ініціативу зустрітись :) Раптом зловила себе на думці, що весь цей час я просто напрошувалась... :) Проблема друзів зараз для мене особливо актуальна, тому постараюся викласти її в наступних постах детальніше.
Фітнес. О-о-о, фітнес - моє всьо :)) Яким же великим було моє здивування, коли дізналась, що в Івано-Франківську є філія FitCurves. Величезний бонус цього фітнес-клубу полягає в тому, що його члени мають право займатися безкоштовно у будь-якому відділені, незалежно від того, де воно розташоване - у Луганську чи Ужгороді. Так що зайві кілограмчики, набрані під час Великодніх свят, слухняно скидалися на фітнесі :))) Таня, якщо ти раптом читаєш ці рядки, вибач, будь ласочка, за регулярні спізнення! :))
Одногрупники. Як і у випадку з друзями, багато з ким зустрілася, а багато запланованих зустрічей лишилися тільки планами. Потішила Жеребьонок, яка зовсім скоро стане мамою! :) Це, мабуть, був один із найприємніших сюрпризів :) А ще була приємно вражена, що наша Юля віднедавна... приватний підприємець! Має власний магазин. Найбільший кайф - прийти ввечері з дівчатами у магазин, де повно шмоток, закритись там і ...міряти-міряти-міряти! :) Коли ніхто не заважає, не підганяє, море вільного часу і весь магазин у твоєму розпорядженні!
Місто. А вононе змінилось. Таке враження, що не помітило моєї відсутності :) Ті ж затори на дорогах, діалекти на вулицях, сварливі баби на ринках і всім відомий голосистий дядечко, який вже от кілька років підряд стоїть на тому самому місці і вигукує :"Ат мишей, щурєй, тараканов. Ашейніки ат блох!" :)
Хочу назад...
Коли я писала заяву на відпустку, то аж потирала руки: 10 днів! Цілих 10 днів я буду вдома! А скільки всього напланувала... І вирішити купу дріб'язкових справ, і з усіма друзями-знайомими побачитись, провести максимум часу з рідними, полазити франківськими магазинами, попльоткати з мамою і т.д.
Сім'я. Цьогорічна відпустка припала на Великодні свята, захопила Дні народження сестри і бабусі та весь час супроводжувалась дощами. Що тішить - так це те, що я нарешті більше часу провела вдома і з рідними, аніж пролазила по вулиці і вигулялась із друзями. Відпочинок - це добре, але за півтора роки життя в Києві я зрозуміла, що найважливішим у житті для мене є передусім сім'я. Зараз, може, ляпну дурницю, але недавно читала на якомусь блозі мудру, як на мене, річ. Суть приблизно така: коли ти помреш, зовсім скоро твоя компанія замінить тебе іншою людиною, і лише рідні дійсно відчують твою відсутність. Так воно і є. У кожного своє життя, свої проблеми, переживання. Мало кому дійсно важливе те, як ти, де ти і про що думаєш. Тільки рідні по-справжньому, щиро за тебе порадіють, коли потрібно, підтримають і зрозуміють без слів... Що цікаво, після цієї поїздки додому я зрозуміла, що по великому рахунку мене тримає у Франківську лише сім'я.
Друзі. Я рада, що вирішила провести ці кілька днів у рідному місті. Без відпочинку за кордоном, захопливих подорожей і різних фотозвітів Вконтактє. Чому? У мене відбулась переоцінка цінностей. Бувають моменти, коли я просто себе не впізнаю; інколи боюся, що і я стала жертвою впливу егоїстичного Києва. Якщо раніше я кричала і била себе в груди, що найкращі люди в житті чекають на мене в Івано-Франківську, то з кожною наступною поїздкою я по-трошки цю думку змінюю. Ні, більшість із них - дійсно прекрасні люди, і я вдячна долі, що у свій час і за різних обставин вона мене з ними звела. Але щоразу, при будь-якій нагоді я ловлю себе на думці, що... забрехалась. Загрузла по вуха у самообмані. Пам'ятаю, раніше завжди старалася поділитись своєю радістю з друзями: "Ура-а-а, я їду додому!!!". Писала всім і кожному окремо, дзвонила, організовувала зустрічі, підлаштовувала час, щоб максимально більше часу провести з тими, за ким сумувала і кого так не вистачало і столиці, де "кожен сам за себе". Бігала, не встигала, веселилась, відпочивала, але все одно перед очима стояв татовий пригнічений погляд, який з надією поговорити заходив до кімнати, а чув стандартне: "Таточку, вибач, я мушу бігти. Я швиденько... Обіцяю не затримуватись!". А насправді поверталась додому, коли батьки давно вже спали... Так от. Про друзів. Так було до квітня. За стандартною звичкою всіх попередила, що приїжджаю, з деким зустрілась у день приїзду, з іншими повинні були побачитись пізніше. Проте цього разу я вирішила зайняти пасивну позицію. Так цікаво... З тих, хто "найбільше мене хотів бачити" і "з нетерпінням чекав приїзду", мало хто проявив ініціативу зустрітись :) Раптом зловила себе на думці, що весь цей час я просто напрошувалась... :) Проблема друзів зараз для мене особливо актуальна, тому постараюся викласти її в наступних постах детальніше.
Фітнес. О-о-о, фітнес - моє всьо :)) Яким же великим було моє здивування, коли дізналась, що в Івано-Франківську є філія FitCurves. Величезний бонус цього фітнес-клубу полягає в тому, що його члени мають право займатися безкоштовно у будь-якому відділені, незалежно від того, де воно розташоване - у Луганську чи Ужгороді. Так що зайві кілограмчики, набрані під час Великодніх свят, слухняно скидалися на фітнесі :))) Таня, якщо ти раптом читаєш ці рядки, вибач, будь ласочка, за регулярні спізнення! :))
Одногрупники. Як і у випадку з друзями, багато з ким зустрілася, а багато запланованих зустрічей лишилися тільки планами. Потішила Жеребьонок, яка зовсім скоро стане мамою! :) Це, мабуть, був один із найприємніших сюрпризів :) А ще була приємно вражена, що наша Юля віднедавна... приватний підприємець! Має власний магазин. Найбільший кайф - прийти ввечері з дівчатами у магазин, де повно шмоток, закритись там і ...міряти-міряти-міряти! :) Коли ніхто не заважає, не підганяє, море вільного часу і весь магазин у твоєму розпорядженні!
Місто. А вононе змінилось. Таке враження, що не помітило моєї відсутності :) Ті ж затори на дорогах, діалекти на вулицях, сварливі баби на ринках і всім відомий голосистий дядечко, який вже от кілька років підряд стоїть на тому самому місці і вигукує :"Ат мишей, щурєй, тараканов. Ашейніки ат блох!" :)
Хочу назад...