Балада про шоферів. Драч

[varto_ua]

В мені живе ця дивовижа,
Випростується і живе.
Весняна казка, дивна й свіжа,
Мене за душу ясно рве,

Про те, як жахкали газони
Ген по Обухівськім шосе
І як шофер, од пива сонний,
Мені щось верз - то те, то се.

І як отеретів він шпарко,
На гальма тілом як наліг,
Бо вздрів, як на шосе із шпарки
Качиний виводок побіг,

І дика качка дріботіла,
Вся - переляк, вся - туги крик,
Маленька грудочка без тіла,
І лиск, який до шроту звик.

І ті розпушені качата
Пливли асфальтом до Дніпра -
Котили золотий початок,
Від зла котили до добра.

А на шосе машин аж сперло.
Мені ввижалось: це я сню,
Як тільки сонце люте жерло
Наставило на шоферню,

А хлопці стали по два боки,
Руками вперлися в боки
І заступили світ жорстокий,
Ще од Матфея і Луки.

Зі збірки "До джерел" (1972)

Цитовано за "Іван Драч. Сонце і слово. Поезії",
Київ, видавництво художньої літератури "Дніпро", 1978