Михайл Семенко КВЕРО-ФУТУРІЗМ
Мистецтво є стремлїннє.
Тому воно завжди є процес.
Душа чоловіча живе в часї.
Тому й мистецтво, як вираз душі, є рух.
Душа є зміна.
Тому й мистецтво є завжди зміна.
Світ є фільозофія, душа, охоплююча світ і його впиваюча, є мистецтво.
Пізнаннє - акт фільозофічний - не може бути сталим.
Сталим є тільки абсолютне знаннє, до якого стремить пізнаннє; тому сьогочасне пізнаннє є цілком відносне.
Мистецький же процес, яко такий, не може бути сталим по самій своїй сутї, тому що абсолютного мистецтва - чогось досягнутого - немає, не було й не повинно бути.
Конечний істотний стан річий не цікавить мистецтва, і коли до нього схиляє ся митець, він стає фільозофом.
Рівнобіжно з світом пізнання митець творить свій власний світ образосимволів.
Мистецтво є процес центробіжний, і прояви душі він переносить на річи, що поза нами, які розкривають ся пізнанню все в більшій кількости категорій.
Тут лежить гряниця між фільозофією й мистецтвом.
Ми не маємо точного знання в фільозофії, в якій мусить бути лише пізнаннє, тому не може бути фільозофічних систем (кверофутурізм у фільозофії, лїмітивний футурізм К. Жакова).
Знаннє в сучасній фільозофічнїй думцї має характер методольо-ґічний.
В мистецтві не може бути шкіл, не може бути зміни чогось статичного. Відсутність прінціпів в фільозофії, відсутність тревалого в мистецтві - се постуляти кверо-футурізма.
Лїмітивний кверо-футурізм Жакова робить сїнтезу всього передущого знання і вносить еволюційний прінціп в пізнаннє.
В мистецтві цілком не цікаве все знайдене й пережите (для знайшовшого й пережившого), тому все здійснене не є мистецтво, теряючи динамичнїсть шукання, й для чистого мистецтва рівноцінно, чи запорошутиме ся те знайдене в музеях, чи буде знищене без воріття.
Мистецтво є процес шукання й переживання, без здійснення.
Абсолютне знаннє, до якого йде знаннє відносне (пізнаннє), можливе лише в прийдешнім.
Тому воно Футуристичне.
Мистецтво-ж є теперішнє, момент.
Що таке футурізм в мистецтві?
Мистецтво футуристичне в тїм розумінні, що воно є стремлїннє до найглибшого й найблизшого, найширшого і вкупі з сим найменшого, без цїли здійснення, знайдення (виключаючи штуку - стїль катеґорій, безмежно умножуючих ся).
Метафізичне поняттє абсолюта річи властиве лише фільозофії, для мистецтва воно фікція.
Тому не можна порівнювати творчий процес з процесом пізнавчим.
Процес пізнав-чий стремить до тревалости, процес творчий динамичний субстанціонально.
Кверо-футурізм в мистецтві проголошує красу шукання, динамичний лет.
Ціль і здійсненне в мистецтві у самім шуканні.
Він відмовляє можливос-ти закінчености й перестає бути мистецтво там, де починає ся в ньому канон, культ задоволення й преклонення.
Відсутність культа - його культ.
Кверо-футурізм проголошує боротьбу шукань, в сім полягає завданнє мистецтва в його розумінні.
Тому кверо-футуїрзм є зьявищем тимчасовим, яко течія, й постійним, яко метод.
Нові обрії, що викликала новійша фільозофічна думка, розвивають теорію мистецтва.
Так зьявляє ся нова теорія мистецтва.
Але теорія є, по перше, щось абстрактне, по друге, вона є щось незмислове.
Творчість є інтуїція, теорія є напрям інтуїції.
З історії бачимо, що теорія зьявлялась після реалізації творчости.
Ми переживаємо час, коли ся підсвідома, орґанична традиція не виправдує свого призначення.
Покладати ся на інтуїцію дуже небезпеш-но, тим паче нам, українцям.
Бажаємо штучним рухом наближити наше мистецтво до тих границь, де у всесвіт-ськім мистецтві починає ся нова ера.
Коли мистецтво повинно йти принаймні поруч життя, воно йде зараз позад його, а наше укр. мистецтво є на позорнїм щаблі пошло-рутини й рабськопідлеглости, який не виправдує самої сеї назви.се робить консеквентним наш штучний рух і говорить само за себе.
Відсутність «літературного при-ємства» є крок тимчасовий, данного моменту, що перебуваємо, бо наша консеквентнїсть містить ся не в хро-нольоґії, а в самій суті того, що ми назвали мистецтвом у кверо-футуристичнїм його розумінні.
Воно не може бути ні українським, нї яким иншим в сім представленні.
Ознаки національного в мистецтві - ознаки його при-мітивности.
Кверо-футуристичне мистецтво мусить бути виявом вселюдського почуття, й тонкий шар національного мистецтво вже перебуло.
Инші погляди приводять до партикуляризації мистецтва в розумінні його нескладним обивателем.
Тому, напр., журнал для гончарів «Сяйво» зве себе мистецьким, тоді як пересічний митець не візьме його в руки.
До футурізма мистецтво було дикунським.
Кверо-футурізм дає йому шлях, єдино можливий, і сими днями ми вступаємо в цілком инший світ, де не можемо ще почувати себе, як дома, в своїх українських і инших хатах.
Цінне те, що загальнозначиме, й до сього стремить чоловічий дух.
Те своє, «рідне» (що зробило ся в наш час огидливим), що потрібне буде для самовизначення загально-людського, виявить ся (не турбуйтесь!) само-собойне, хоча-б ми нарочитосвідомо гальмували сю стихію.
Якщо вона буде потрібного й необхідною - дінуть ся їй нїде, але не будемо й підвпливати ся, бо ми не підемо тоді далі популярного мистецтва.
Національну добу в мистецтві (власне в тенденції до мистецтва) ми вже перебули й характер нашого темпераменту таки виявить себе в тій мірі, скільки се буде потрібним.
Нам треба догнати сьогоднїшньий день.
Тому плижкуємо.
В сім наша консеквентнїсть.
Хай наші батьки (що не дали нам нічого в спадщину) втішають ся «рідним» мистецтвом, доживаючи з ним вкупі, ми, молодь, не подамо їм руки.
Доганяймо сьогоднїшньий день!