Похвала Непідкупній. Олійник

[varto_ua]

Коли здалось, що все пішло за доляр -
Земля і честь, могили й вівтарі,
Коли вже навіть провіщати долю
Взялись не звіздарі, а крамарі;

Коли здається, що саме повітря
Настояне на лжі, немов одвар,
Коли поет, як сутенер - повію,
Кладе під владу Аполлонів дар;

Коли вам чорне видає за біле,
Не кліпнувши, зело писучий син
І під стильовку стрижені дебіли
Полюють на людей, мов на тварин;

Коли, здалося, світ дійшов до скону
І все людське убито до осердь, -
За невблаганним всеблагим законом
Приходить смерть.

Коса її надземної ограни,
З металу, непідвладного іржі,
Вона не загляда у табель рангів
На суднім рубежі.

Для неї всі однакової міти -
Король чи старець, щедрий чи скупий;
Вона - остання справедливість світу,
Яку нікому в світі не купить:

Ні фарисею, що служив мамоні
І Україну гнув на свій копил.
Ні злодію державному в законі,
Що навіть Зевса з челяддю купив.

І відступає туга з-перед серця,
І щастя молить: "Зупинися, мить!"
І варто жить, і прагнути безсмертя,
Коли є смерть,
яку не підкупить.

Цитовано за "Борис Олійник. У замкненому колі. Із окупаційного зошита. Поезії"
Київ, "Оріяни", 2007