Плакат одлиги. Влизько

[varto_ua]

І дзвенить
золоте цебро,
і стремить
золотий Дніпро.

І однаково сонце б'є
у чужі серця
і моє.

І страшенно багато підстав
написати
всім
листа

про загальновідоме,
про те,
що під сонцем
невпино росте

вся країна
й зіницями дня
примружується, як кошеня...

Заєць зоряний
шлях перетнув,
повернув
у кущі
і заснув.

Знову в патоці
вечір зника,
знову в патосі
пристрасть губ
і по м'язах
суне снага
соку
в земний
вагітний пуп.

Заряснів пагінцями граб -
лине в листя
срібляний крап.

Заряснів пагінцями дуб -
у твоєму й моєму саду.

Набухають квітки.
Гаразд!
Вашу руку,
товаришу ряст! -
Я признаю
без жодних вагань
навіть курського солов'я,

коли він
          сантиментам пань
          потурати не буде в гаях!..

Одинадцята весна -
це Дніпрельстан!
Одинадцята весна -
це Шатурбуд!
Одинадцята весна, -
як праця проста! -
Одинадцята весна -
про троянди забудь!

Одинадцята весна -
новий трамвай!
Одинадцята весна -
новий паротяг!
Одинадцята весна -
май!
Одинадцята весна -
стяг!..

Сміється сонцем цех
          і зводиться тюпцем
          повз усміхи майстрів -
          зайчиком над пасом -
          п'яненький перун.
          Факти беру:
          десь в обріях
          його найголовніша база.
          Туманом од яруг
          летить блакитний рух.
          Можна ствердити, що сонце
          покотилось до Африк.
          Аксіома проста:
          міжнародний стан.

Треба ж,
          щоб погрілись
          і ми і кафри!..

Хай дзвенить
золоте цебро,
і стремить
золотий Дніпро!

Хай однаково сонце б'є
у чужі серця
і моє!

Так страшенно багато підстав
написати
всім
листа
про загальновідоме,
про те,
що країна
невпинно росте

і під сонцем
зіницями дня
примружується, як кошеня!

Із книги "Живу, працюю" (1930)

Цитовано за "Олекса Влизько. Вибрані поезії",
Київ, "Радянський письменник", 1963