Липень 2013
Вже пройшло трохи більше тижня відтоді, як я повернувся домів.
Прийшов час написати твір на тему "Як я провів літо".
Цього разу захотілось поїхати полежати на пляжі і поплавати в морі. В Крим чогось не хотілося. Фінанси були обмежені. Враховуючи все це, було обрано автобусну Болгарію. Плюс до всього отримання візи зводиться до того аби сплатити 35 євро і надати фото.
Візу дали на півроку. Спочатку було схотіли після туру залишитись в Болгарії і поїхати далі самостійно по безвізових Балканах - Македонії, Албанії, Чорногорії, Сербії і Боснії. Але на роботі дещо змінилося і тут я вже був обмежений в часі. Тому я обмежився відвідинами Румунії, Болгарії, Туреччини і Молдови. Ну і України звісно.
Але про все по порядку.
Тур мав стартувати з і Львова. Але була можливість підсісти в Тернополі і Чернівцях. Позаяк я не люблю їхати в автобусах, тим більше вночі, то ми вирішили підсісти в Чернівцях, щоб зменшити час перебування в автобусі. Потягу з Харкова до Чернівців нема, тому ми доїхали до Дубна, а звідти вже стопом діставались Чернівців. Часу було більше ніж достатньо - 2 дні.
1. Вийшли на вокзалі Дубна. Пішли на трасу. Постопили десь хвилин 10 і жіночка середнього віку бере нас до себе. Каже, що у неї діти теж іздять стопом, тому вона нас і підібрала. Спасибі дітям:) Перша жінка, яку ми застопили. Доїхали до Кременця. Погуляли декілька годин. Місто дуже сподобалося - одне з найцікавіших волинських міст.
2. Тут і замок є на горі і супер Єзуїтський колегіум, який виглядає просто фантастично, особливо з гори Бони.
3. Далі ми доїхали до Тернополя, куди нас підвіз прикольний дядько на Мерсі Спрінтері. Там ми зробили привал на вулиці Микулинецькій, попивши Микулинецького пива
4. Далі нас підвіз чувак на бусіку VW до Теребовлі. Чувак був доволі цікавим для нас - якраз розповів нам багато про Болгарію. Він тільки звідти повернувся. В Теребовлі ми піднялися до замку, який не працював, на жаль, і трохи прогулялися містом.
5. Далі звідти таксист! нас довіз до Чорткова. На окраїну, на потрібну нам розв'язку. До речі, нам дуже щастило - нас підвозили саме на потрібні розв'язки. Потім звідти чуваки, що їхали на рибалку підвезли ще надцять км, а там ще дядько довіз нас до Заліщик, де ми мали вписатись по каучу. Вписались ми просто у чудових людей - Дмитра і його швабра (брат дружини). Дмитро просто чудовий хостер. Ще й напоїв нас офігенним пивом. А швабро розповів просто купу прикольних історій про його автостоп Азією. Говорили до 2 години ночі. До речі, Сашко вписувався в одному з міст Азії у romchykd. Світ затісний.
6. Вранці поснідавши, пішли форсувати Дністер. На цьому фото ми ще в Тернопільській області
7. А на цьому вже в Чернівецькій. З цього боку вид на Заліщики просто бомбовий. Панорами тут шикарні. Заліщики омиваються Дністром майже по колу. Тут би панорамку показати, але...
8. Далі вже їдемо до Чернівців. Вже і не пам'ятаю хто і підвіз)) Але напевно бусік, нас підвозили майже самі бусіки..Побачили Прут. Скупались.
9. Далі підсохли і пішли гуляти Чернівцями - одним із найулюбленіших моїх міст.
10. До універу, на жаль, не пустили. Впускали тільки абітурієнтів і викладачів. Фото з-за грат
11. От і все з Україною. Далі нас чекала підсадка в автобус і нічний переїзд до Румунії. Сказати, що ми паскудно і довго проходили український кордон - це нічого не сказати. Надалі румуни і болгари з турками пропускали на ура.
На фото Румунія, Карпати.
12. Далі проїзджали повз Брашов. На окраїні зробили годинну зупинку. Ми вирішили не тинятись біля заправки, а прогулятись по окраїнам цього міста. Взагалі не розумію тур-оператора, проїзджаючи повз це чудове трансильванське місто, чому не зробити екскурсію хоча б на пару годин.
13. Далі заїхали в Бран. Там хто хотів міг долучитися до екскурсії замком Дракули за 33 євро. Мені стало шкода грошей. І я поїхав до Бухареста без замку
14. Приїхали до Бухареста. Було повно часу і ми поїхали до центра гуляти.
15. На наступний день теж гуляли румунською столицею десь до обіду. Місто виявилось цікавішим, ніж я очікував. Але і дуже брудним. На фото найбільша споруда Європи і друга в світі після Пентангону.
16. Далі їдемо до Бургаса, перетинаємо кордон. Переїзджаємо Дунай і ми в Болгарії.
17. Болгарське село. Типові будиночки.
18. Далі ми оселяємося в готелі в Бургасі. Тут найближчі дні була наша домівка) Під тут я маю на увазі місто, жили ми в готелі недалеко звідси:)
19. В один із днів можна було факультативом скатати в Стамбул на день. Я такого пропустити не міг. Я вперше опинився в Азії.
20. Місто просто фантастичне. Щоправда, більш сучасне, ніж я очікував.
21. А які там базари. Я там провів години 2-3 так точно. Нагріб там всяких солодощів із магнитами
22. Також в один із днів ми поїхали до Несебра - стародавнього Фракійського міста-півострова, яке із материком поєднується тільки мостом. Їхали стопом - перший наш закордонний досвід.
23. Туди нас підвезла молода пара. Назад із пересадкою нас підвозили спочатку дві жіночки, які взагалі не знали англійської і російської, і чувак, що димів мов паровоз і глушив диско 90-х. Але то було прикольно.
24. Несебр дуже сподобався. Тут я взяв собі варення з троянд і магнитів.
25. До речі, тут ми були 2 дні))
26. А що Бургас, спитаєте ви. Нічого особливого. Це, мабуть, найсимпатичніша будівля міста - залізничний вокзал.
27. То я купаюсь
28. В останній день надвечір ми почали виїзджати до України. Мали вранці прибути в Чернівці. Але ми не шукаємо легких шляхів - вийшли десь на трасі в румунській Молдові вночі в полі в шортах і сланцях. Деякі пасажири подивились на нас як на ідіотів. А водій похлопав мене по плечу і сказав, що нас з'їдять вовки). Виходимо, навколо темрява, одягаємося тепліше. І, о диво! Ми простояли лише 5 хвилин і нас бере чувак на фурі. Перша фура, яку ми застопили! Їдемо в Ясси. Поки доїхали, вже зійшло сонце. Пішли трохи прогулялися центром міста, яке брав Хмельницький, і де помер Пилип Орлик.
29. Місто для Румунії не характерне - воно чисте. До речі, про циган, в Румунії і Болгарії їх не так вже і багато. Я їх бачив лише лічені рази.
Далі теж цікаво. Від місцвих дізналися, що нам треба на кордон до Альбіци. Туди нас довіз чувак, який непогано розмовляв російською і англійською. Було про що поговорити. Взагалі з мовами у Румунії біда. Англійської майже ніхто не знає.
Так ось, довіз він нас до кордону. А виявилося, що його можна перетинати тільки на транспортному засобі. Стоїмо хвилин 15 жодної автівки. Думаємо, все, приплили. Але до нас підійшов хлопець на ім'я Іван. Він молдованин, що живе вже 10 років у Франції і 5 років вже не був в Молдові. Каже, що його не пустили на його ж тачці. Тому він відправив на таксі через кордон своїх доньку і дружину і чекає, що таксист повернеться і перевезе ще його. Іван нам запропонував свою допомогу. Ми погодились. За що йому величезне дякую! Також, коли ми виходили з автівки після кордону він нам дав 50 леїв. Ми люто відмовлялись, але він сказав, що якщо ми не возьмемо гроші, то він дуже образиться. А таксист виявився ще тим русофобом - кляв Росію на чом світ стоїть:) Коли виходили він нам сказав: "Хай живе Степан Бандера і його жінка Параска"
30. Від кордону до Кишинева нас підвіз хлопець із дружиною. З ними майже не спілкувалися, ми засинали:) Кишинів не сподобався взагалі на відміну від провінції цієї маленької країни.
31. Далі нас ще підвезло пару автівок. Один з останніх водіїв дав нам ще пляшку домашнього вина. Його звали теж Іван. Ох вже ці гостинні молдовські Івани! Цьому теж ріспект.
На останньому відрізку ми застрягли через відсутність трафіку. Але нам знову пощастило, нас підібрав дальнобій. Він виявився родом з Черкащини. Тож вже в Молдові ми почули рідну мову.
Доїхали до кордону, перетнули його пішки із невеликими траблами. Забули підійти у віконечко прикордонників. Через це нас пригальмували і ледь не склали протокол:) Переходжу кордон зі словами "Слава України":)
Вже був вечір, ми розговорилися із прикордонником, і він попрохав водія автобуса Кишинів-Ялта підвезти нас до Одеси.
В 22 із чимось був потяг з Одеси до Харкова. Ми на нього встигли, на щастя. І вже вранці були в Харкові.
Дякую всім за увагу!
з.і. пісня в шапці - то знакова, де б ми не були, вона нас усюди супроводжувала
Прийшов час написати твір на тему "Як я провів літо".
Цього разу захотілось поїхати полежати на пляжі і поплавати в морі. В Крим чогось не хотілося. Фінанси були обмежені. Враховуючи все це, було обрано автобусну Болгарію. Плюс до всього отримання візи зводиться до того аби сплатити 35 євро і надати фото.
Візу дали на півроку. Спочатку було схотіли після туру залишитись в Болгарії і поїхати далі самостійно по безвізових Балканах - Македонії, Албанії, Чорногорії, Сербії і Боснії. Але на роботі дещо змінилося і тут я вже був обмежений в часі. Тому я обмежився відвідинами Румунії, Болгарії, Туреччини і Молдови. Ну і України звісно.
Але про все по порядку.
Тур мав стартувати з і Львова. Але була можливість підсісти в Тернополі і Чернівцях. Позаяк я не люблю їхати в автобусах, тим більше вночі, то ми вирішили підсісти в Чернівцях, щоб зменшити час перебування в автобусі. Потягу з Харкова до Чернівців нема, тому ми доїхали до Дубна, а звідти вже стопом діставались Чернівців. Часу було більше ніж достатньо - 2 дні.
1. Вийшли на вокзалі Дубна. Пішли на трасу. Постопили десь хвилин 10 і жіночка середнього віку бере нас до себе. Каже, що у неї діти теж іздять стопом, тому вона нас і підібрала. Спасибі дітям:) Перша жінка, яку ми застопили. Доїхали до Кременця. Погуляли декілька годин. Місто дуже сподобалося - одне з найцікавіших волинських міст.
2. Тут і замок є на горі і супер Єзуїтський колегіум, який виглядає просто фантастично, особливо з гори Бони.
3. Далі ми доїхали до Тернополя, куди нас підвіз прикольний дядько на Мерсі Спрінтері. Там ми зробили привал на вулиці Микулинецькій, попивши Микулинецького пива
4. Далі нас підвіз чувак на бусіку VW до Теребовлі. Чувак був доволі цікавим для нас - якраз розповів нам багато про Болгарію. Він тільки звідти повернувся. В Теребовлі ми піднялися до замку, який не працював, на жаль, і трохи прогулялися містом.
5. Далі звідти таксист! нас довіз до Чорткова. На окраїну, на потрібну нам розв'язку. До речі, нам дуже щастило - нас підвозили саме на потрібні розв'язки. Потім звідти чуваки, що їхали на рибалку підвезли ще надцять км, а там ще дядько довіз нас до Заліщик, де ми мали вписатись по каучу. Вписались ми просто у чудових людей - Дмитра і його швабра (брат дружини). Дмитро просто чудовий хостер. Ще й напоїв нас офігенним пивом. А швабро розповів просто купу прикольних історій про його автостоп Азією. Говорили до 2 години ночі. До речі, Сашко вписувався в одному з міст Азії у romchykd. Світ затісний.
6. Вранці поснідавши, пішли форсувати Дністер. На цьому фото ми ще в Тернопільській області
7. А на цьому вже в Чернівецькій. З цього боку вид на Заліщики просто бомбовий. Панорами тут шикарні. Заліщики омиваються Дністром майже по колу. Тут би панорамку показати, але...
8. Далі вже їдемо до Чернівців. Вже і не пам'ятаю хто і підвіз)) Але напевно бусік, нас підвозили майже самі бусіки..Побачили Прут. Скупались.
9. Далі підсохли і пішли гуляти Чернівцями - одним із найулюбленіших моїх міст.
10. До універу, на жаль, не пустили. Впускали тільки абітурієнтів і викладачів. Фото з-за грат
11. От і все з Україною. Далі нас чекала підсадка в автобус і нічний переїзд до Румунії. Сказати, що ми паскудно і довго проходили український кордон - це нічого не сказати. Надалі румуни і болгари з турками пропускали на ура.
На фото Румунія, Карпати.
12. Далі проїзджали повз Брашов. На окраїні зробили годинну зупинку. Ми вирішили не тинятись біля заправки, а прогулятись по окраїнам цього міста. Взагалі не розумію тур-оператора, проїзджаючи повз це чудове трансильванське місто, чому не зробити екскурсію хоча б на пару годин.
13. Далі заїхали в Бран. Там хто хотів міг долучитися до екскурсії замком Дракули за 33 євро. Мені стало шкода грошей. І я поїхав до Бухареста без замку
14. Приїхали до Бухареста. Було повно часу і ми поїхали до центра гуляти.
15. На наступний день теж гуляли румунською столицею десь до обіду. Місто виявилось цікавішим, ніж я очікував. Але і дуже брудним. На фото найбільша споруда Європи і друга в світі після Пентангону.
16. Далі їдемо до Бургаса, перетинаємо кордон. Переїзджаємо Дунай і ми в Болгарії.
17. Болгарське село. Типові будиночки.
18. Далі ми оселяємося в готелі в Бургасі. Тут найближчі дні була наша домівка) Під тут я маю на увазі місто, жили ми в готелі недалеко звідси:)
19. В один із днів можна було факультативом скатати в Стамбул на день. Я такого пропустити не міг. Я вперше опинився в Азії.
20. Місто просто фантастичне. Щоправда, більш сучасне, ніж я очікував.
21. А які там базари. Я там провів години 2-3 так точно. Нагріб там всяких солодощів із магнитами
22. Також в один із днів ми поїхали до Несебра - стародавнього Фракійського міста-півострова, яке із материком поєднується тільки мостом. Їхали стопом - перший наш закордонний досвід.
23. Туди нас підвезла молода пара. Назад із пересадкою нас підвозили спочатку дві жіночки, які взагалі не знали англійської і російської, і чувак, що димів мов паровоз і глушив диско 90-х. Але то було прикольно.
24. Несебр дуже сподобався. Тут я взяв собі варення з троянд і магнитів.
25. До речі, тут ми були 2 дні))
26. А що Бургас, спитаєте ви. Нічого особливого. Це, мабуть, найсимпатичніша будівля міста - залізничний вокзал.
27. То я купаюсь
28. В останній день надвечір ми почали виїзджати до України. Мали вранці прибути в Чернівці. Але ми не шукаємо легких шляхів - вийшли десь на трасі в румунській Молдові вночі в полі в шортах і сланцях. Деякі пасажири подивились на нас як на ідіотів. А водій похлопав мене по плечу і сказав, що нас з'їдять вовки). Виходимо, навколо темрява, одягаємося тепліше. І, о диво! Ми простояли лише 5 хвилин і нас бере чувак на фурі. Перша фура, яку ми застопили! Їдемо в Ясси. Поки доїхали, вже зійшло сонце. Пішли трохи прогулялися центром міста, яке брав Хмельницький, і де помер Пилип Орлик.
29. Місто для Румунії не характерне - воно чисте. До речі, про циган, в Румунії і Болгарії їх не так вже і багато. Я їх бачив лише лічені рази.
Далі теж цікаво. Від місцвих дізналися, що нам треба на кордон до Альбіци. Туди нас довіз чувак, який непогано розмовляв російською і англійською. Було про що поговорити. Взагалі з мовами у Румунії біда. Англійської майже ніхто не знає.
Так ось, довіз він нас до кордону. А виявилося, що його можна перетинати тільки на транспортному засобі. Стоїмо хвилин 15 жодної автівки. Думаємо, все, приплили. Але до нас підійшов хлопець на ім'я Іван. Він молдованин, що живе вже 10 років у Франції і 5 років вже не був в Молдові. Каже, що його не пустили на його ж тачці. Тому він відправив на таксі через кордон своїх доньку і дружину і чекає, що таксист повернеться і перевезе ще його. Іван нам запропонував свою допомогу. Ми погодились. За що йому величезне дякую! Також, коли ми виходили з автівки після кордону він нам дав 50 леїв. Ми люто відмовлялись, але він сказав, що якщо ми не возьмемо гроші, то він дуже образиться. А таксист виявився ще тим русофобом - кляв Росію на чом світ стоїть:) Коли виходили він нам сказав: "Хай живе Степан Бандера і його жінка Параска"
30. Від кордону до Кишинева нас підвіз хлопець із дружиною. З ними майже не спілкувалися, ми засинали:) Кишинів не сподобався взагалі на відміну від провінції цієї маленької країни.
31. Далі нас ще підвезло пару автівок. Один з останніх водіїв дав нам ще пляшку домашнього вина. Його звали теж Іван. Ох вже ці гостинні молдовські Івани! Цьому теж ріспект.
На останньому відрізку ми застрягли через відсутність трафіку. Але нам знову пощастило, нас підібрав дальнобій. Він виявився родом з Черкащини. Тож вже в Молдові ми почули рідну мову.
Доїхали до кордону, перетнули його пішки із невеликими траблами. Забули підійти у віконечко прикордонників. Через це нас пригальмували і ледь не склали протокол:) Переходжу кордон зі словами "Слава України":)
Вже був вечір, ми розговорилися із прикордонником, і він попрохав водія автобуса Кишинів-Ялта підвезти нас до Одеси.
В 22 із чимось був потяг з Одеси до Харкова. Ми на нього встигли, на щастя. І вже вранці були в Харкові.
Дякую всім за увагу!
з.і. пісня в шапці - то знакова, де б ми не були, вона нас усюди супроводжувала