Менеджмент або про мову і не тільки

[uawarrior_south]

Яке Ваше ставлення як священика Православної Церкви до «закону про мову»?
Таке питання отримав я від одного з чиновників - публікую тут приблизну стенограму реальної розмови, опускаючи запитання співбесідника.

Найперше - Свята Православна Церква Київського Патріархату несе служіння в основному українською мовою. Але, з огляду на дух Євангелія, виконуючи служіння  любові та душеспасіння щодо вірних - охоче використовує мови національних меншин (російську та молдовську знаю як мінімум). Тобто Свята Церква довіряє своїм дітям обирати індивідуальну культурну оболонку для кожної громади україноцентричних християн окремо. Свята Церква довіряє їм - тому що пов’язавши своє безсмертне життя, спасіння своєї душі із християнами-українцями - вірні автоматично, за умовчанням приймають певний комплексний світогляд, який можна висловити одним ємним узагальнюючим терміном - україноцентричність.

Тобто будь-який росіянин, молдованин, поляк, болгарин, єврей, - беручи участь в молитовному вшануванні Бога із україноцентричною, українськоорієнтованою спільнотою КП - автоматично приймає зобов’язання щодо української нації та української культури, і тому відповідно - отримує права. Враховуючи до того ж проблемний канонічний статус Київського Патріархату - в серця наших братів і сестер інонаціонального походження вклав Господь мужність, сміливість та любов щоб служити один одному на збудування духовного внутрішнього та матеріального зовнішнього світів. Тому не пасує нам християнам українського культурного кола, накладати більше тягарів на наших братів та сестер - крім тих, які вони вже прийняли з вірності Святій Церкві. Вони сприйняли обов’язки - і вільно користуються правами.

Зовсім інший підхід має бути до тих мешканців України, які через некомпетентність, профнепридатність і відверту психічну неповносправність менеджерів отримали громадянство держави, - без будь-яких обов’язків, зобов’язань щодо неї (держави) і будь-якої лояльності, відданості, ціннісної орієнтації щодо українокультурних українців.

Тут маю висловити свій погляд на державний менеджмент загалом, та український зокрема, в загальносвітовому контексті.

Теорія

Мій погляд на державний менеджмент базується на наступних характеристиках:

1. релігійна;
2. расово-етнічна;
3. гео-політична. 

Релігійна - немає і не може бути єдиних чітких правил менеджменту поза релігійними (або по раціональному осмисленню - філософськими) категоріями. Це зовсім не означає справедливість формули:

висока релігійність населення = висока якість менеджменту в державі.

Людина має властивість нищити навіть найпрекрасніші речі - любов, відданість, честь - навіть в особистому житті, де дотримати їх відносно легше, ні ж у колективному.
В колективному ж житті - недоліки менеджерів, недоліки еліти (насправді гріхи) - заражають цілу націю тими чи іншими специфічними хворобами і впливають на колектив на протязі століть і навіть тисячоліть (див Африка).

Расово-етнічна - ми спостерігаємо сьогодні відступ християнської (протестантської) англосаксонської еліти під тиском конфуціанської китайської. Еліта Азії зуміла запозичити найкращі риси - трудову і менеджерську етику від лідерів християнського англо-саксонського світу (США, Великобританія, Німеччина) і переконавши своє суспільство в доцільності таких запозичень, перемагає у ефективності виробництва матеріальних благ. Ми це спостерігаємо зараз, це науковий факт.

Стверджую, що на буття колективу людей (нації та держави) - впливає походження і психологічні особливості, із ним пов’язані. Раса і етнічність впливає на менталітет!
Як - це є дискусійне питання, але цей вплив є. І саме тому, в той час як чорношкірі християни Ефіопії як голодували дві тисячі років, - так і до сьогодні голодують - білошкірі християни європейці вирішують зовсім інші проблеми (а саме свободи збоченого сексу, на жаль, - але це все ж не питання виживання).

В расово-етнічній ознаці менеджменту - більш важлива етнічність (національність)! В Європі Християнство сприйняв базовий римський етнос. На жаль, він його втратив через нездатність еліти мобілізувати населення, в результаті найкращі його риси перейшли до  германського (англо-саксонського) та слов’янського. Старий римський світогляд до сьогодні зберігається в середземноморській Європі, був поширений на Латинську Америку і трохи Африку, але характеризується сьогодні слабкою внутрішньою динамікою. Слов’янський світ теж в значній мірі її втратив і наближається за ментальністю і світоглядними цінностями до середземноморського.

Гео-політична характеристика - підручник історії чітко показує, що всі примітивні цивілізації початково засновувалися біля прісноводних рік із витоком до моря. Вихід із цієї географічної колиски пов’язаний із релігійним та економічним прогресом.

Надалі, в процесі розвитку, кожна велика цивілізація створювалася лише в помірних широтах - ні на екваторі, ні на одному із полюсів нічого видатного людство не створило.

Ми, українці, - за всіма цими характеристиками - приблизно середняки потенціалом, які можуть або створити щось унікальне понад усе, - або зруйнувати себе вщент до рівня Латинської Америки або і Африки. (Так наприклад африканського рівня захворюваності на СНІД, першого місця з європейського алкоголізму та психопатичності еліти типу латино-американської - ми вже «досягли». На черзі ще більші «досягнення», див нижче у Практика).

Перечитавши гори літератури як фаховий історик - свідомо виділю дві особистості, два приклади, які є визначальні для мене у аналізі специфіки явища:

Лі Куан Ю «Сингапурська історія» - головний герой Лі Куан Ю, держава Сінгапур

Шавельський Г.І. «Спогади протопресвітера»  - головний герой Микола ІІ Романов, Російська імперія.

Чому саме вони - тому що вони найкраще описують найрельєфніші переваги та недоліки християнського (англо-скасонського, римського та слов’янського) та конфуціанського китайського колективного та спеціально елітного світогляду, а саме:

Лі Куан Ю, «Сінгапурська історія»  - це підручник як збудувати країну. Релігійний  Конфуціанець, китаєць-англосакс (англомовний китаєць, англоцентричного світогляду) описує як збудувати на принципах конфуціанства цілу країну з нуля.  (місце дії - Сінгапур 1950-1990).

Шавельський Г.І. «Спогади протопресвітера» це підручник як зруйнувати країну. Релігійний Православний (близький до святості, мд) описує як зруйнувати цілу країну, системно порушуючи філософські принципи православної етики. (місце дії - Російська імперія 1904-1920).

Принципи

Успішний державний менеджмент у ХХ столітті демонстрували - Фінляндія, Польща, після ІІ світової Федеративна Республіка Німеччина (в Європі) та Південна Корея, Сінгапур, після ІІ світової Японія, Тайвань і Китай (в Азії). Релігійно європейці та корейці - християни католицького та протестантського світоглядів, азіати - неоконфуціанці із сильним впливом християнської етики.

За кожною історією успіху - стоїть жертовний подвиг всього суспільства, і в першу чергу його еліти. Не вдаючись у подробиці кожного індивідуального шляху, виділю принципи на основі Лі Куан Ю:

1. Підбір еліти за ефективністю, під чітку і зрозумілу стратегію розвитку держави.
2. Верховенство права і незалежний суд, боротьба з корупцією.
3. Відкрита взаємодія еліти і суспільства в сенсі постановки задач і методики досягнення, прозора і зрозуміла кожному громадянину політика,
4. Апеляція до релігійних та демократичних лідерів у випадку конфліктогенних ситуацій в міжетнічному плані.

Принципи керівництва Миколи ІІ Романова, користаючись якими він знищив процвітаючу християнську православну державу і втопив у крові свою націю - за прот. Георгієм Шавельським є наступні:

1. Підбір кадрів на основі особистої відданості і відсутність стратегії розвитку держави.
2. Право і суд - лише для нижчих сфер суспільства, еліта - каста недоторканих, вища закону.
3. Еліта керує суспільством - через ігнорування власних обов’язків, не усвідомлює і не формулює свої цілі та задачі, - тому схильна зневажати нижчі верстви, не формулювати їх зобов’язань, прав та свобод,  розбещувати їх пустою риторикою та матеріальними подачками, із метою довготривалого пограбування та незмінності свого керівного статусу. 
4. Зловживання релігійними нормами для знищення соціальних ліфтів у суспільстві, консервації над-законної еліти над нижчими верствами, які по статусу наближені до рабів через відсутність адекватної судової системи. Примус релігійних лідерів через адміністративний тиск, підкуп та погрози до підтримки своєї антилюдської і атеїстичної політики.

Окремо скажу - що менеджеру треба або вірити в Бога або дуже чітко дотримуватися совісті та норм національної релігійної філософії - щоби донести до людей свої внутрішні ідеали.  Роль особистості лідера - таких  Лі Куан Ю або Пак Чжон Хі - велична, загально цивілізаційна, жертовна і подвижницька.

Практика формування еліти України

Залишу на ваш розсуд - до якими принципами користає наша еліта. Моє бачення формулюю нижче.

Уже двадцять років атеїстичний феодальний комсомол будує нам всім світле майбутнє - на практиці поки у нього виходить це лише для себе персонально та для членів своєї сім’ї. Єдиний соціальний ліфт - це політична або фактична проституція із представником еліти або кримінальні дії - насильство, грабіж і вбивство, - по відношенню до представника еліти. Для релігійної людини, або просто із елементарною совістю апріорі недоступні.
Жодного нового бізнесу (крім заводу холодильників «Норд» п Ландика) не було створено за цілих двадцять років. Феодальна комсомольська еліта лише грабує спадок СССР, грабує нижчі верстви, консервує свій статус. Вся еліта - це комуністична бюрократія УССР, яка набувши капітал, вповні проявила всі свої духовні риси. Тому всі соціальні ліфти, шляхи підйому закриті вже двадцять років - хоча за певним тимчасовим виключенням урядування атеїстичних соціал-анархістів Ющенка-Тимошенко.

Беручи до уваги закритість еліти і принципову зверхність, презирство, або і відверту ворожість, зловмисну безвідповідальність, та загальний атеїстичний інфантилізм  до нижчих верств - формується специфічний перманентний соціальний конфлікт, де:

керівник держави тисне на бізнес-еліту - щоб підкупити нижчі верстви;
бізнес-еліта обкрадає державу і нижчі верстви - щоб гарантувати свій статус;
нижчі верстви обдурюють державу і бізнес-еліту скрізь де можуть - щоб повернути собі самоповагу.

В результаті взаємна холодна війна в соціальному плані, зруйнована трудова етика, царює культ швидкої і незаконної наживи, «людина людині вовк».

Це типова Латинська Америка або і Африка.

Найбільша загроза - це підміна соціального конфлікту національним. В умовах коли патологічна, психічно неповносправна, інфантильна еліта не здатна піклуватися ні про кого крім себе - починається пошук винних, «козлів відпущення». На їх роль найкраще надаються інокультурні, тому з точки зору збереження еліти очевидно - треба викликати націо-культурний конфлікт. Це логічно. Тобто стихійно утворився конфліктогенний соціальний ліфт в еліту, який називається "мочи козлів".

(Вибачте - я дуже довго думав як культурно його назвати - але це найкращий варіант, бо правдивий).

Для померанчевих атеїстів-патріотів призначаємо «козлами відпущення» - злих донечан, які злочинно не говорять українською і злочинно не люблять Бандеру і Донцова.

Для біло-блакитних атеїстів-ксенопатріотів - злих львів’яни, які злочинно не говорять російською і злочинно не поділяють мазохістської любові до іноземної держави, яка спить і бачить як знищити Україну. Вуаля, можна не працювати - а в усьому винні злі вороги із Львова та Донецька, (або з Вашінгтоні та Москви !) Той факт - що ні в Львові, ні у Донецьку не створено адекватно ї еліти і соціальних ліфтів для суспільства - нікого не спиняє, головне ж бо голосніше звинуватити та принизити свого «козла відпущення».

Це єдиний - і патологічний, небезпечний, конфліктогенний аж до громадянської війни - соціальний ліфт!
Хто ним скористався - ви всі знаєте.

Єдиний соціальний ліфт - піти й образити інокультурну дитину в дитячому садку, або виступити з ідеєю, що "галичани рук не миють". Все - політична кар’єра, фінансовий достаток і слава - забезпечені. Життя вдалося ((

Мені байдужі українофоби - бо саме факт цього психічного захворювання нівелює їх творчу активність.

Набагато небезпечніша, патологічна, критично-неадекватна ідея - це ілюзія, що заміна російсько-культурної еліти, російськоцентричного феодального комсомолу на український феодальний комсомол. Цей жахливий, катастрофічний, психопатичний світогляд проголошує:

Замість Леніна поставимо Бандеру, замість Маркса - Донцова! І тоді ми заживемо!!

Тоді ми помремо насправді. Так, ми помстимося різноманітним чужокультурним негідникам, які принижують нас і зловмисно знущаються з України та українців - бо дякуючи певним політикам - зараз це ми для них «козли відпущення, коториє мєшают жить».

Помста за таким сценарієм відбудеться - але якою ціною?
Переконаний, що платою за неї буде столітнє (або і довго триваліше) латиноамериканство чи і африканство у чистому вигляді, тобто тимчасовий або можливо навіть і повний (!!!) крах України як християнської держави і нації.

Висновок

Почну із пояснення - чому вимагав і просив молитися за п Януковича в 2004-2005 році.
Причина проста - я не вважав його ворогом, і не бачив (і не можу бачити зараз) ворогів за  націо-культурними ознаками. В мене не було ненависті тоді - всі мої друзі і я, ми, православні померанчеві, вважали свої дії правильними відповідно до християнської совісті і блага цілої держави. Це потім померанчевий атеїстичний бидло-комсомол розтоптав наші надії і поховав себе сам через ті самі принципи Шавельского (див вгорі).

Але до того - я вимагав від своїх одновірців молитви за політичних опонентів -  не так для блага п Януковича, але щоби не скотитися у ненависть, у свідоме озлоблення, для усвідомлення позитивної християнської цілі нашої діяльності.

Єдине, що я не терплю - це некомпетентність, зловмисний егоїзм, і знущання із Церкви для утвердження атеїзму. Цього я не терпів від померанчевих - і не збираюся толерувати від будь-кого, бо кінець такої стратегії - див Шавельський. Ворог Христа, ворог правди і ворог миру  - мій ворог.

В наших українських бідах винні не росіяни, чи російсько-культурні громадяни України - але прихований атеїзм або магічно-утилітарний релігійний світогляд еліти та суспільства в цілому. Тобто шантаж Бога і уникнення жертв на користь самозадоволення найнижчіх біологічних пожадань та культурницьких фетишів.

Реальність така - не-працездатні, принципово не готові до чесної роботи ( бо немає прикладів) нижчі верстви киплять від ненависті  до комуністичних феодалів-атеїстів. Комуністичні феодали принципово не готові до чесної роботи і до чесної правової конкуренції зневажають нижчі верстви, і щоб скамуфлювати відсутність роботи - піднімають етнічні проблеми, які щедро залишили нам творці Голодомору.

Свята Церква - не розділяє своїх вірних за етнокультурними ознаками.
Ніхто не має права роздмухувати ненависть в середині країни і культивувати міжнаціональну ненависть і специфічно українофобію, яка є рудиментом імперського світогляду. Мовна проблема є одним із факторів відсутності сформульованої національної ідеї, та не-зрілості суспільства і еліти зокрема.

Вирішення цієї проблеми варіативне в діапазоні - від стовідсоткової максимальної лояльності до україноцентричних інокультурних та інорелігійних (!) громад - і до нульової терпимості до українофобів незалежно від походження. І навіть до останніх потрібно проявити максимально можливу шляхетність, максимально обережно підійти до їх почуттів, наскільки це не протирічить українським інтересам.

Загалом я не боюся за Україну. Двадцять мільйонів населення, жорстко ворожого до нашого стратегічного кіллера союзника є запорукою нашої перемоги. Масові репресії не зламали хребта українцям в ХХ столітті, а нинішні проблеми - це буря в склянці води.
  Я боюся по справжньому України, в якій головне - перемогти російськомовного феодального атеїста або «козла відпущення», та облаштувати свій український атеїстичний феодальний рай ( пекло насправді). Українець, єдиною ціллю якого є перемога над Коліснєченком, Табачником і іншими українофобами та помста їм - автоматично стає на один із ними моральний щабель, руйнує і дискредитує себе особисто і цілу націю перед Богом.

І цей українець  - мене таки реально дуже і дуже лякає…

Завдання перед Святою Церквою (поділеною стараннями іноземців та вітчизняним провінціалізмом і нехлюйством) і цілим суспільством стоїть таке - рішуче вплинути, або при неможливості - змінити атеїстичну еліту на християнську, надихнути її на формулювання національної ідеї, протегувати соціальні ліфти і певні види соціальних структур із мирян. Поставити цілі на основі християнської православної етики та історіософії (внутрішні і зовнішні).

Цілі мають бути лише щонайвищі у загальносвітовому контексті.

За прикладом ходити далеко не треба - на ілюстрації Віктор Орбан, лідер Угорщини, який вписав у конституцію визнання Бога і Християнства як державної філософії, визнання прав дитини із моменту зачаття, визначив шлюб як союз чоловіка і жінки.
   Результат - акції держзайму Угорщини, завдяки антихристиянам, сексуально-стурбованим англо-саксам, опустили до сміттєвого рівня, а Орбана - оголосили тираном, диктатором і фашистом. Чи витримає? Хто його підтримає - не українці ж правда?

Чи - готове наше суспільство - до практичних фінансових втрат за честь називатися синами Божими і Християнами?

Це питання я задаю вже десять років… І ті, хто інфантильно від нього ховаються - мають знати, що життя саме його поставить, причому у самій непристойній і брутальній формі. І відповідати доведеться всім - і платити за відповідь по самій високій ціні.

Поки що платимо ось уже двадцять років. Скільки ще треба?

Така от була розмова.

UPD. 17.07.2012. 15.49 по Києву

Мої рекомендації

Така була розмова - але мушу додати практичних порад.  
Моя думка така була і є про будь-яку політичну ініціативу в царині розбудови нації та держави - не можна із політичних міркувань піднімати болючі питання у виборчих кампаніях. Чому - тому що більшість населення не-компетентні і схильні вирішувати складні проблеми найлегшим шляхом, виходячи з власного егоїзму.

Всі серйозні питання державного буття і національного будівництва - чи то вшанування пам*яті борців за волю України, чи то вшанування жертв Голодомору, чи то підйом  прапорів арміїї СССР, чи то мовна політика - повинні знаходити вирішення на спеціалізованих конференціях. І перші три питання - тут пріоритет істориків, це питання історичної пам*яті (і кримінальних висновків - тому що хтось таки один злочинець, селянин який ховав зерно від тов Сталніа - або тов Сталін, якому йшлося про знищення приватного валсника-українця. Хтось із них точно винен і когось одного треба засудити, це логіка).
Всі повинні бути вирішені однозначно - РАЗ І НАЗАВЖДИ! Влаштовувати політичну клоунаду на трупах загиблих Голодомор
і інших не менш болючих питань під кожні вибори - це тільки рано чи пізно викличе непрогнозовані наслідки. І тільки.

Питання мови, останнє за порядком, але не за значенням - проблема з нею є - раз цілих 35% українців голосують не за найкращу (перепрошую за різкість) партію, єдиною перевагою якої російсько-культурність.

Має бути вирішено радою в такому складі:
1. Представники реальної  політичної еліти;
2. Представники вробничого (не-сировинного) бізнес;
3. Ректори університетів (Львова і Донецька скажімо), і діючі науковці-технократи.
4. Вище керівництво Православної Церкви - КП, МП, УГКЦ.

Всі конструктивно настроєні, тобто схильні почути один одного - ніяких колєсніченок, табачників і фаріонів.
Пропорції 50% на 50% - бо це сучасна коньюнктура - захисники одномовності і поборники російської.

Питання - відповідь на які потрібно сформулювати:

1. Політична і внутрішня особиста лояльність поборників російської культури щодо України, української мови та культури
 і Української Православної Церкви (як  захисника, носія і культиватора всих цих явищ) - українокультурні українці мають право знати навіщо делегувати власні культурні права у своїй країні комусь іще.
Уряд США вирішує проблему просто - мировий суддя питає бажаючого отримати громадянство: ТИ ЛЮБИШ АМЕРИКУ?
Це смішно звучить в устах судді, це питання священика насправді - але це все одно хороше питання - тобто чи обирає людина свідомо, в горі і радості, жити і працювати тут в Україні. Чи це просто перепочинок - поки сусіди всі танки не полагодили? Питання про україноцетричність - у нас при наданні громадянства його "забули" поставити.

2.Економічна вигідність від таких кроків - тобто чи не стане Україна донором російськомовних вчених, риноком для збуту культурної продукції для Росії. Чи не стане ця культурна вторинність - підставою для вторинності всієї держави?

Мені особисто неясно, що робити із виборцями Наталі Вітренко і Петра Симоненка - вони взагалі мають права в Україні?
Чому? Вони хотять нас вбити, зруйнувати українську Церкву і Державу. 
Я би хотів знати - чим сутнісно, конкретно відрізняється позиція російсько-культурних українців - від сталіністів Вітреноко-Симоненко? Чи останні просто говорить те, що перші бояться сказати вголос? В чому саме різниця?

Це все повинно бути проговорено, чітко артикульвано і все ЧЕСНО сказано до кінця!
І хай вони все одно посваряться - навіть тоді роль Святої Церкви як внутрішнього арбітра може проявитися.
Навіть якщо і представники Церкви полярної думки не зможуть переконати один одного - все одно буде проговорені якісь істини, з якими можна погодитись, не погодитись або погодитись частково. І навіть якщо всі залишаться при своїй думці - тоді рішення виконавчої влади все вирішує, скажімо.
Це теж не повністю легітимно, це теж не гарантує від помилок - але це прояв поваги, шляхетності, любові, бажання почути думку іншого, а не принизити і знищити його. Так було б назагал правильно.

Єдина небезпека - перетворити серйозний захід загальнонаціонального значення - на театр абсурду типу шоу Шустера.

Поза всим - я НЕ проти російської мови. Я лише категорично проти недемократично обговорених рішень загальнонаціонального значення, які парадоксально співпадають із виборчими кампаніями.  Тобто проблема не в тому ЩО робити, а ЯК робити. Ідея: Своїм - все, ворогам - закон
- такий алгоритм дії мені теж властивий.

Всі громадяни України повинні стати своїми для українокультурних україноцентричних українців, - або ми будемо підтримувати проти вас будь-який закон. Це психологія війни, гадаю, що так само думає кожен середньостатистичний українець. І Свята Церква в цій війні не зацікавлена категорично, але припинити її можна взаємними поступками і щирістю, а не обвинуваченнями і претензіями.

Найгірша перспектива - це коли кожен новий уряд буде міняти від вітру голови своєї стратегічну національну політику виходячи із сьогоденних егоїстичних інтересів. Через 3 роки - інший уряд проголосив мову, Бандеру, Голодомор.
Через 8 рків - новий відмінив. Через 13 років - знову повернув (((

Коли і чим це закінчиться це безглуздя? Ми просто можемо втратити всю національну енергію - поборюючи один одного. 
Чи не легше обговорити все в еліті, виключно професіоналам і від Церкви теж - і затвердити все раз і назавжди?
Чи й через 40 років ми будемо вирішувати проблему мови?

Те саме стосується Християнства.

PS.  Я трохи перебрав критичності щодо еліти і суспільства. Зрештою в один момент, коли інтереси еліти і суспільства співпали - Померанчева революція відбулася і проявила запаси внутрішньої енергії нації, вони є. Куди їх будемо витрачати?
Еліта теж не настільки неадекватна. Зрештою в Україні є мільйонер, який всиновив 50 дітей із дитячого будинку й розділив своє майно між ними. Це ще не Воррен Баффет - але нам всього 20 років.

Позитивні приклади - вони є - просто на загальному плані безладдя і хаосу їх важко помітити.
Вірю в Україну і українців, переконаний, що є воля Божа щодо нас.

Завершу свою промову одніє тезою: ніхто, із тих, хто живе сьогодні в Україні - не зможе досягти життєвого успіху  поза її межами. Тобто емігрувати шанс є, але для тих, хто бажає жити тут -  внутрішня цілісність і єдність України є запорукою власного успіху.

Щиро

Андрій