Сквира
Сквира - райцентр на південному заході Київської області, місто з населенням 16 тисяч осіб. Колись це був повітовий центр Київської губернії, тому тут збереглось немало старовинної забудови, яка щоправда не вирізняється вишуканістю і переважно казенного типу, але не для примхливого туриста, місто може виявитись досить цікавим. Сквира дуже схожа на свою сусідку Таращу: прямокутна мережа вулиць, що йдуть під невеликим нахилом, вціліла стара скромна забудова, однаковий набір повітових будівель, понівечені, але вцілілі костьоли, відсутність великих діючих православних церков тощо.
Це місто офіційно відоме з ХІV століття. Вже тоді воно було торгово-ремісничим центром. Але є припущення, що в ХІ столітті на місці сучасної Сквири існувало поселення Сквер, яке належало половецькому хану Тугоркану. В ХVІ столітті постійні татарські набіги заважали розвитку міста. Воно перетворилось на невеличке містечко, яке постійно змінювало власників. Найвідомішими володарями Сквири були князі Рожиновські, рід яких походив від київського князя Святополка та половецької княжни (дочки Тугоркана). Після приєднання Правобережжя до Росії у 1796 р. Сквиру зробили повітовим містом. Тут розмістили адміністративні установи та гусарський полк. Місто розвивалось, але близькість Бердичева та Білої Церкви, а також відсутність залізниці, не давали перетворитись йому на значний торгово-економічний центр. Наприкінці ХІХ століття у Сквирі мешкало 18 тисяч осіб, з них половину становили євреї.
Дістатися Сквири з Києва можна автобусом, що ходить від зупинки поблизу станції метро Либідська за розкладом по будням та по наповненню у вихідних. Хоч по карті до Сквири і підтягується залізнична гілка, але пасажирського сполучення немає ще з 1970-х років, тож залізниця це не варіант, хіба що з пересадками через Білу Церкву.
Автобус робить кілька зупинок по Сквирі, зокрема і біля автостанції, хоча кінцева знаходиться у центрі. Я ж вийшов на автостанції щоб дізнатися чи ходять маршрутки до села Буки Сквирського району. За розкладом та інформацією касира одна мала бути, тож я одразу поспішив оглядати місто до призначеного часу.
На постаменті біля автостанції встановлено вантажівку як пам’ятник воїнам-автомобілістам, загиблим у Другій Світовій.
Неподалік встановлено пам’ятний хрест жертвам Голодоморів та братська могила воїнів часів 2СВ біля місцевого цвинтаря.
Майстерність комбінації слів на вивісці: Київській на універсам
Власне на Київській вулиці починаються з’являтися перші будиночки повітових часів.
З плином часу деякі з них втрачають свої декоративні елементи і надбудовуватись якимось незрозумілими об’ємами, як-от цей у 2012 р.:
та у 2018 р.
За річкою Сквиркою, що дала назву місту, Київська упирається в пагорб і перпендикулярно їй вліво і вправо відходять вулиці Соборна і Незалежності, а прямо вгору йде невеличкий провулок Гоголя, по якому можна вийти до головної церкви міста, минувши оцей старий будиночок.
Церква нова. Почала будуватися лише в 2010-х роках і станом на 2018 рік не була завершена, всередині ще йдуть роботи.
Саму церкву через її розташування погано видно з інших місць, ролі домінанти вона не відіграє.
Спускаємось назад до вулиці Соборної.
Типовий універмаг Укоопспілки початку 1960-х рр.
Типовий кінотеатр Зірка 1961 року. Аналогічні можна ще побачити в сусідніх райцентрах: Рокитному, Таращі та Ставищі.
Звісно нині він не використовується за прямим призначенням, тому афіш не буде ані сьогодні, ані незабаром.
Біля цих двох старих будинків знаходиться кінцева зупинка автобусів на Київ.
Коло ринку стара промислова будівля, в якій нині розташовується швейна фабрика "Сквиртекс".
Якщо пройтися від фабрики вглиб ринку, то можна вийти до брами місцевої синагоги з ✡.
У ХІХ столітті Сквира була значним єврейським центром. Тут було сім синагог і навіть окремий напрямок хасидизму. Значна частина євреїв мігрували із Сквири ще на початку минулого століття після єврейських погромів. В США у штаті Нью-Йорк вони заснували хасидське місто Нью-Сквира. Лише у 2004 році тут була відбудована синагога сквирського ребе з гуртожитком та їдальнею.
Вид, що відкривається з заднього подвір’я синагоги.
Здалеку проглядається цікава сучасна прибудова до радянської шестиповерхівки, в якій розташовується приймальня колишнього міського голови Сквири, наймолодшого мера Європи Євгенія Івановича Суслова. Його батько власник відомого маєтку в селі Буки.
Біля базару також виділено будмайданчик під Свято-Успенський собор, який планували звести ще в нульових роках, але станом на 2018 рік так нічого й не зробили.
Облитий фарбою рекламний білборд голови профспілки працівників галузі земельних відносин України Дмитра Філіпчука, якого у 2016 році затримали за вимагання хабара. Справедливість не перемогла :)
Біля школи №4 зупинка з рекламою благодійного фонду Олександра Ференця.
У місці, де Соборна вулиця вливається в Липовецьку вулицю збереглася стара будівля земської пошти.
Меморіальна дошка сповіщає, що у 1846 році тут проживав Тарас Григорович Шевченко.
Навпроти симпатичний двоповерховий житловий будинок, яскравий зразок повітової забудови Сквири поч. ХХ ст.
Якщо від пошти проти на захід по вулиці Липовецькій і звернути на провулок Якушкіна, то можна вгледіти старий костьол св. Яна Непомука. Час позбавив будівлю будь-яких ознак культової споруди, лише по напівкруглим нішам та вікну можна якось уявити колишній вигляд костьолу. Нині це корпус плодоовочевого заводу і роздивитися будівлю краще було неможливо.
Від костьолу по вулиці Богачевського, що йде паралельно Липовецькій і Незалежності, рухаємося на північний захід.
Тут, як виявляється, навіть будують нові багатоповерхівки.
Пам’ятний знак ліквідаторам аварії на ЧАЕС біля пожежної частини.
Навпроти типової районної державної адміністрації на місці Леніна поставили пам’ятник Шевченку, червону непропорційну пародію на пам’ятник Кобзареві у Москві.
На пам’ятній табличці згадується Велико-Половецький райком КП(б)У. У 1923-1959 роках існував у складі Київської області Велико-Половецький район, територію якого у 1959 р. було розділено між Сквирським і Фастівським районами.
Єдина точка, з якої видно церкву - міський стадіон.
Пам’ятник Героям Небесній Сотні сподобався: лаконічний, але не без смаку.
Тут планували збудувати храм, але теж не склалося. Та й дивно, щоб на честь радянської адміністративної одиниці зводили церкву. :)
Ще трохи далі по вул. Богачевського зустрічається трохи приємної повітової забудови. Центр дитячої творчості.
Центральна районна бібліотека.
Пам’ятні знаки Афганцям та Борцям за волю України зроблені вже у стилі “аби було”.
Поруч розташувався міський будинок культури, збудований у 1958 році, судячи з дати на фронтоні (фото 2012).
БК після ремонту втратив увесь декор (фото 2018).
За будинком культури розташувався невеличкий сквер, вхід до якого донедавна акцентували ☭.
На огорожі портрети видатних сквирян: героїв Радянського Союзу і Соціалістичної праці та кавалерів орденів Слави і Леніна.
Тепер замість ☭ і портретів стоять поганочитабельні чорні гранітні плити Наша гордість з іменами.
За сквером на вулиці Максима Рильського стоїть старий будинку, в якому розташовуються районний відділ казначейської служби та РАЦС (2012 р.):
У 2018 році:
А поряд у Каштановому провулку збереглась цікава історична пам’ятка Сквири - будівля Земської управи, збудована у 1910-1912 рр. у романтизованих формах модерну з ламаним дахом.
Щоправда табличка фасаді стверджує, що це псевдоросійський класичний модерн (таке взагалі буває?)
В 1917-19 роках тут працював тоді ще нікому не відомий поет Максим Рильський,
Нині тут знаходиться трикотажна фабрика.
За будівлею земства збереглася споруда, яка дуже нагадує стару електропідстанцію, але зблизька її побачити не було змоги, бо територія фабрики режимна.
Після огляду цих пам’яток варто повернутися на вулицю Богачевського і прямувати на північ до музичної школи.
Вхід, як і належить, музичному закладу, прикрашають скульптури кобзаря і арфістки.
Одразу за музшколою можна побачити тиловий фасад чоловічої гімназії, яку збудували в 1909 році коштом мецената Петра Сувчинського. Гімназія опалювалась калориферами, мала водопровід, каналізацію, газове освітлення, належним чином обладнані кабінети. Нині тут ліцей.
Найцікавішим елементом є центральний ризаліт із куполом.
Головний вхід нині перестав бути головним і виглядає менш цікаво, аніж ризаліт на задньому подвір’ї.
Біля гімназії встановлено погруддя героя Радянського Союзу сквирянина Миколи Ольшевського, який помер від бойового поранення у 1944 році в Литві.
Якщо йти в західному напрямку, то можна вийти до шикарного будинку колишнього лікеро-горілчаного заводу.
Нині це сирзавод.
Пам’ятний знак на місці загибелі учасників збройного повстання 1918 року.
Після огляду пам’яток я пішов до автостанції, звідки планував якось доїхати до Буків, але цього зробити не вдалося: запланований автобус не приїхав. Тож довелося залишок дня провести в сусідній Білій Церкві, де завжди є що подивитися.
Це місто офіційно відоме з ХІV століття. Вже тоді воно було торгово-ремісничим центром. Але є припущення, що в ХІ столітті на місці сучасної Сквири існувало поселення Сквер, яке належало половецькому хану Тугоркану. В ХVІ столітті постійні татарські набіги заважали розвитку міста. Воно перетворилось на невеличке містечко, яке постійно змінювало власників. Найвідомішими володарями Сквири були князі Рожиновські, рід яких походив від київського князя Святополка та половецької княжни (дочки Тугоркана). Після приєднання Правобережжя до Росії у 1796 р. Сквиру зробили повітовим містом. Тут розмістили адміністративні установи та гусарський полк. Місто розвивалось, але близькість Бердичева та Білої Церкви, а також відсутність залізниці, не давали перетворитись йому на значний торгово-економічний центр. Наприкінці ХІХ століття у Сквирі мешкало 18 тисяч осіб, з них половину становили євреї.
Дістатися Сквири з Києва можна автобусом, що ходить від зупинки поблизу станції метро Либідська за розкладом по будням та по наповненню у вихідних. Хоч по карті до Сквири і підтягується залізнична гілка, але пасажирського сполучення немає ще з 1970-х років, тож залізниця це не варіант, хіба що з пересадками через Білу Церкву.
Автобус робить кілька зупинок по Сквирі, зокрема і біля автостанції, хоча кінцева знаходиться у центрі. Я ж вийшов на автостанції щоб дізнатися чи ходять маршрутки до села Буки Сквирського району. За розкладом та інформацією касира одна мала бути, тож я одразу поспішив оглядати місто до призначеного часу.
На постаменті біля автостанції встановлено вантажівку як пам’ятник воїнам-автомобілістам, загиблим у Другій Світовій.
Неподалік встановлено пам’ятний хрест жертвам Голодоморів та братська могила воїнів часів 2СВ біля місцевого цвинтаря.
Майстерність комбінації слів на вивісці: Київській на універсам
Власне на Київській вулиці починаються з’являтися перші будиночки повітових часів.
З плином часу деякі з них втрачають свої декоративні елементи і надбудовуватись якимось незрозумілими об’ємами, як-от цей у 2012 р.:
та у 2018 р.
За річкою Сквиркою, що дала назву місту, Київська упирається в пагорб і перпендикулярно їй вліво і вправо відходять вулиці Соборна і Незалежності, а прямо вгору йде невеличкий провулок Гоголя, по якому можна вийти до головної церкви міста, минувши оцей старий будиночок.
Церква нова. Почала будуватися лише в 2010-х роках і станом на 2018 рік не була завершена, всередині ще йдуть роботи.
Саму церкву через її розташування погано видно з інших місць, ролі домінанти вона не відіграє.
Спускаємось назад до вулиці Соборної.
Типовий універмаг Укоопспілки початку 1960-х рр.
Типовий кінотеатр Зірка 1961 року. Аналогічні можна ще побачити в сусідніх райцентрах: Рокитному, Таращі та Ставищі.
Звісно нині він не використовується за прямим призначенням, тому афіш не буде ані сьогодні, ані незабаром.
Біля цих двох старих будинків знаходиться кінцева зупинка автобусів на Київ.
Коло ринку стара промислова будівля, в якій нині розташовується швейна фабрика "Сквиртекс".
Якщо пройтися від фабрики вглиб ринку, то можна вийти до брами місцевої синагоги з ✡.
У ХІХ столітті Сквира була значним єврейським центром. Тут було сім синагог і навіть окремий напрямок хасидизму. Значна частина євреїв мігрували із Сквири ще на початку минулого століття після єврейських погромів. В США у штаті Нью-Йорк вони заснували хасидське місто Нью-Сквира. Лише у 2004 році тут була відбудована синагога сквирського ребе з гуртожитком та їдальнею.
Вид, що відкривається з заднього подвір’я синагоги.
Здалеку проглядається цікава сучасна прибудова до радянської шестиповерхівки, в якій розташовується приймальня колишнього міського голови Сквири, наймолодшого мера Європи Євгенія Івановича Суслова. Його батько власник відомого маєтку в селі Буки.
Біля базару також виділено будмайданчик під Свято-Успенський собор, який планували звести ще в нульових роках, але станом на 2018 рік так нічого й не зробили.
Облитий фарбою рекламний білборд голови профспілки працівників галузі земельних відносин України Дмитра Філіпчука, якого у 2016 році затримали за вимагання хабара. Справедливість не перемогла :)
Біля школи №4 зупинка з рекламою благодійного фонду Олександра Ференця.
У місці, де Соборна вулиця вливається в Липовецьку вулицю збереглася стара будівля земської пошти.
Меморіальна дошка сповіщає, що у 1846 році тут проживав Тарас Григорович Шевченко.
Навпроти симпатичний двоповерховий житловий будинок, яскравий зразок повітової забудови Сквири поч. ХХ ст.
Якщо від пошти проти на захід по вулиці Липовецькій і звернути на провулок Якушкіна, то можна вгледіти старий костьол св. Яна Непомука. Час позбавив будівлю будь-яких ознак культової споруди, лише по напівкруглим нішам та вікну можна якось уявити колишній вигляд костьолу. Нині це корпус плодоовочевого заводу і роздивитися будівлю краще було неможливо.
Від костьолу по вулиці Богачевського, що йде паралельно Липовецькій і Незалежності, рухаємося на північний захід.
Тут, як виявляється, навіть будують нові багатоповерхівки.
Пам’ятний знак ліквідаторам аварії на ЧАЕС біля пожежної частини.
Навпроти типової районної державної адміністрації на місці Леніна поставили пам’ятник Шевченку, червону непропорційну пародію на пам’ятник Кобзареві у Москві.
На пам’ятній табличці згадується Велико-Половецький райком КП(б)У. У 1923-1959 роках існував у складі Київської області Велико-Половецький район, територію якого у 1959 р. було розділено між Сквирським і Фастівським районами.
Єдина точка, з якої видно церкву - міський стадіон.
Пам’ятник Героям Небесній Сотні сподобався: лаконічний, але не без смаку.
Тут планували збудувати храм, але теж не склалося. Та й дивно, щоб на честь радянської адміністративної одиниці зводили церкву. :)
Ще трохи далі по вул. Богачевського зустрічається трохи приємної повітової забудови. Центр дитячої творчості.
Центральна районна бібліотека.
Пам’ятні знаки Афганцям та Борцям за волю України зроблені вже у стилі “аби було”.
Поруч розташувався міський будинок культури, збудований у 1958 році, судячи з дати на фронтоні (фото 2012).
БК після ремонту втратив увесь декор (фото 2018).
За будинком культури розташувався невеличкий сквер, вхід до якого донедавна акцентували ☭.
На огорожі портрети видатних сквирян: героїв Радянського Союзу і Соціалістичної праці та кавалерів орденів Слави і Леніна.
Тепер замість ☭ і портретів стоять поганочитабельні чорні гранітні плити Наша гордість з іменами.
За сквером на вулиці Максима Рильського стоїть старий будинку, в якому розташовуються районний відділ казначейської служби та РАЦС (2012 р.):
У 2018 році:
А поряд у Каштановому провулку збереглась цікава історична пам’ятка Сквири - будівля Земської управи, збудована у 1910-1912 рр. у романтизованих формах модерну з ламаним дахом.
Щоправда табличка фасаді стверджує, що це псевдоросійський класичний модерн (таке взагалі буває?)
В 1917-19 роках тут працював тоді ще нікому не відомий поет Максим Рильський,
Нині тут знаходиться трикотажна фабрика.
За будівлею земства збереглася споруда, яка дуже нагадує стару електропідстанцію, але зблизька її побачити не було змоги, бо територія фабрики режимна.
Після огляду цих пам’яток варто повернутися на вулицю Богачевського і прямувати на північ до музичної школи.
Вхід, як і належить, музичному закладу, прикрашають скульптури кобзаря і арфістки.
Одразу за музшколою можна побачити тиловий фасад чоловічої гімназії, яку збудували в 1909 році коштом мецената Петра Сувчинського. Гімназія опалювалась калориферами, мала водопровід, каналізацію, газове освітлення, належним чином обладнані кабінети. Нині тут ліцей.
Найцікавішим елементом є центральний ризаліт із куполом.
Головний вхід нині перестав бути головним і виглядає менш цікаво, аніж ризаліт на задньому подвір’ї.
Біля гімназії встановлено погруддя героя Радянського Союзу сквирянина Миколи Ольшевського, який помер від бойового поранення у 1944 році в Литві.
Якщо йти в західному напрямку, то можна вийти до шикарного будинку колишнього лікеро-горілчаного заводу.
Нині це сирзавод.
Пам’ятний знак на місці загибелі учасників збройного повстання 1918 року.
Після огляду пам’яток я пішов до автостанції, звідки планував якось доїхати до Буків, але цього зробити не вдалося: запланований автобус не приїхав. Тож довелося залишок дня провести в сусідній Білій Церкві, де завжди є що подивитися.