Великі Сорочинці
Після відвідин Диканьки наступний пункт “Гоголівського шляху” - село Великі Сорочинці Миргородського району, одне з найвідоміших сіл в Україні. Відоме воно в першу чергу як місце проведення Сорочинського ярмарку, який уславив у однойменній повісті Микола Гоголь, який народився у цьому селі. Окрім Гоголя відомими уродженцями Великих Сорочинців є гетьман Лівобережної України Данило Апостол та український поет і перекладач Володимир Самійленко. Також в історію село ввійшло найбільшим повстанням в Україні під час революційних подій 1905-1907 років, яке завершилось так званою Сорочинською трагедією - каральною акцією донських козаків, направлених урядом на придушення постання.
Ну і звісно Сорочинці відомі своїми пам’ятками архітектури: Спасо-Преображенською церквою, яскравим зразком українського бароко та кам’яницею Чарниша, рідкісною пам’яткою цивільної архітектури першої половини XVIII ст., під якою збереглися доступні для огляду підземними ходи.
До Великих Сорочинців можна дістатися з Полтави з автостанції №1 автобусом Полтава-Гадяч, або з автостанції №3 автобусом Полтава-Миргород. Відпочиваючим на курортах Миргорода без проблем можна доїхати автобусами, що ходять у східному напрямку, більшість з яких обов’язково зупиняються на Великосорочинській автостанції.
Біля автостанції розташовується водонапірна башта на потужній круглій основі.
В ста метрах від автостанції біля розвилки знаходиться пам’ятник найвідомішому уродженцю села Миколі Васильовичу Гоголю. Монумент роботи Іллі Ґінцбурґа було встановлено до 100-річчя письменника у 1909 році, тож підпис має в собі ознаки дореволюційної орфографії російської мови.
Простесенький, але приємний на вигляд сільський клуб.
Постамент від пам’ятника Леніну, який колись виглядав отак.
Братська могила радянських воїнів, загиблих у часи Другої Світової війни.
Миргородський районний історико-краєзнавчий музей у звичайній будівлі з цікавими різни́ми лиштвами і ґанком.
Ліквідаторам наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Погруддя українському поету Володимиру Івановичу Самійленку, уродженцю Великих Сорочинців.
Літературно-меморіальний музей Миколи Гоголя у відтвореному будинку, де він народився. Відвідувати його не планував, тому спершу пройшов повз. Погруддя письменника встановлено у 1952 році.
Далі якась незрозуміла стара невеличка споруда на території колишнього санаторію. На зворотному шляху я її ще огляну.
Серед відомих уродженців села є не тільки літератори, але й державні діячі, такі як гетьман Лівобережної України Данило Апостол. Погруддя роботи М. Цися і В. Чопенка було відкрито у 2006 році за участі президента В. Ющенка. На постаменті зображено герб роду Апостолів, поряд - скульптурні зображення козацьких атрибутів: кобзи, шаблі, фляги та порохівниці.
Пам’ятник встановлено навпроти Преображенської церкви, де гетьман був похований, як і решта представників роду Апостолів.
Преображенська церква являє собою один з найкращих зразків стилю українського бароко, часів свого розквіту. Її було зведено у 1723-1732 роках. Первісно була дев’ятидільна і дев’ятибанна, але після пожежі 1800 року, 4 бані було знято, тож лишилось 5 бань.
У 1809 році тут хрестили новонародженого Миколу Гоголя. У 1867 році поряд із храмом збудували дерев’яну дзвіницю. В 1937 році церкву закрили, у 1941 році за німецької влади - відкрили, у 1960 році - знову закрили, і лише 1992 році повернули віруючим.
Всередину собору не вдалося потрапити, хоча я теоретично я це міг зробити, якби почекав вечірньої служби, але тоді не встиг би на автобус до Миргорода. Хоч інтер’єр храму без розписів, зате зберігся бароковий іконостас XVIII століття.
Навпроти собору - ось такий мили парканчик якогось дендрарію (не знаю насправді що там).
Повертаючись назад у центр села все-таки вирішив оглянути детальніше цю невеличку, але цікаву споруду.
Як виявилось ця пам’ятка є досить цінною й унікальною, адже це вкрай рідкісний зразок цивільної споруди першої половини XVIII ст., яких на всьому Лівобережжі можна порахувати на пальцях однієї руки.
Будиночок насправді виявився входом у підземелля, судячи з усього нещодавно очищеного від усілякого сміття. Спустившись вниз одразу відчув приємну прохолоду, яка дала трохи відпочити від вуличної спеки.
Можна припустити, що ці ходи залишились ще від Краснопільської фортеці, яка знаходилась на березі річки Псел.
Ходи ці поєднувались і з Преображенською церквою, в підземних криптах якої були поховані представники роду Апостолів.
З часом вони втратили будь-яке оборонне значення. Ходи були укріплені цеглою і використовувались власниками, як продуктовий чи винний льох.
Деякі хідники засипані і невідомо куди далі вони простягаються.
Люкарна для освітлення.
Вентиляція підземних ходів.
На території над цими ходами колись знаходилась садиба, що належала козацькій старшинській родини Чарнишів. В радянські часи тут розташувався санаторій (?).
Від імені колишнього власника пам’ятку і літературі називають кам’яницею Чарниша. Судячи з усього її лише нещодавно почали реставрувати, плаский дах замінили на двохскатний з черепицею, щілини позамазували розчином і піною. А в нових постах про Сорочинці, що почали публікувати у вересні я побачив, що кам’яницю ще й повністю побілили.
Насамкінець вирішено до приїзду маршрутки оглянути ще й музей Гоголя, якщо вже приїхав на його батьківщину.
На музейному подвір’ї ще один льох. Чи не пов’язаний від підземним ходом із кам’яницею Чарниша?
Табличка на музеї та ще одне погруддя письменника всередині музею.
Картини “Гоголь під час створення «Мертвих душ»” і “Гоголь спалює другий том «Мертвих душ»”.
Картини з епізодами життя. На верхній картині зображено Ніжинський ліцей Безбородька, де вчився юний Микола.
Гіпсова скульптура “Смерть Тараса Бульби” та дерев’яний вітряк.
Копія картини Рєпіна “Запорожці пишуть листа турецькому султанові”. Козак у червоному жупані - Тарас Бульба.
Дерев’яні вироби місцевих народних майстрів із зображенням Гоголя та його творів.
Фотографії пам’ятників Гоголю. Я бачив декілька: у Києві, Ніжині, Полтаві, Харкові, Дніпрі, Миргороді, Яготині і тут дві штуки.
Як і очікувалось, експозиція, присвячена самому Гоголю дуже бідненька і малопрезентабельна: кілька картин і кілька скульптур. Решта експонатів представляють собою поробки народних майстрів, на які особливо нема що дивитися.
Врешті, я витратив на огляд села разом із музеєм близько години. В принципі замість походу до музею варто було відвадити місце проведення Сорочинської ярмарки, пошукати пам’ятник Сорочинській трагедії і старий будинок учительської семінарії, де нині школа-інтернат, але без карти це було важко зробити.
Ну і звісно Сорочинці відомі своїми пам’ятками архітектури: Спасо-Преображенською церквою, яскравим зразком українського бароко та кам’яницею Чарниша, рідкісною пам’яткою цивільної архітектури першої половини XVIII ст., під якою збереглися доступні для огляду підземними ходи.
До Великих Сорочинців можна дістатися з Полтави з автостанції №1 автобусом Полтава-Гадяч, або з автостанції №3 автобусом Полтава-Миргород. Відпочиваючим на курортах Миргорода без проблем можна доїхати автобусами, що ходять у східному напрямку, більшість з яких обов’язково зупиняються на Великосорочинській автостанції.
Біля автостанції розташовується водонапірна башта на потужній круглій основі.
В ста метрах від автостанції біля розвилки знаходиться пам’ятник найвідомішому уродженцю села Миколі Васильовичу Гоголю. Монумент роботи Іллі Ґінцбурґа було встановлено до 100-річчя письменника у 1909 році, тож підпис має в собі ознаки дореволюційної орфографії російської мови.
Простесенький, але приємний на вигляд сільський клуб.
Постамент від пам’ятника Леніну, який колись виглядав отак.
Братська могила радянських воїнів, загиблих у часи Другої Світової війни.
Миргородський районний історико-краєзнавчий музей у звичайній будівлі з цікавими різни́ми лиштвами і ґанком.
Ліквідаторам наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Погруддя українському поету Володимиру Івановичу Самійленку, уродженцю Великих Сорочинців.
Літературно-меморіальний музей Миколи Гоголя у відтвореному будинку, де він народився. Відвідувати його не планував, тому спершу пройшов повз. Погруддя письменника встановлено у 1952 році.
Далі якась незрозуміла стара невеличка споруда на території колишнього санаторію. На зворотному шляху я її ще огляну.
Серед відомих уродженців села є не тільки літератори, але й державні діячі, такі як гетьман Лівобережної України Данило Апостол. Погруддя роботи М. Цися і В. Чопенка було відкрито у 2006 році за участі президента В. Ющенка. На постаменті зображено герб роду Апостолів, поряд - скульптурні зображення козацьких атрибутів: кобзи, шаблі, фляги та порохівниці.
Пам’ятник встановлено навпроти Преображенської церкви, де гетьман був похований, як і решта представників роду Апостолів.
Преображенська церква являє собою один з найкращих зразків стилю українського бароко, часів свого розквіту. Її було зведено у 1723-1732 роках. Первісно була дев’ятидільна і дев’ятибанна, але після пожежі 1800 року, 4 бані було знято, тож лишилось 5 бань.
У 1809 році тут хрестили новонародженого Миколу Гоголя. У 1867 році поряд із храмом збудували дерев’яну дзвіницю. В 1937 році церкву закрили, у 1941 році за німецької влади - відкрили, у 1960 році - знову закрили, і лише 1992 році повернули віруючим.
Всередину собору не вдалося потрапити, хоча я теоретично я це міг зробити, якби почекав вечірньої служби, але тоді не встиг би на автобус до Миргорода. Хоч інтер’єр храму без розписів, зате зберігся бароковий іконостас XVIII століття.
Навпроти собору - ось такий мили парканчик якогось дендрарію (не знаю насправді що там).
Повертаючись назад у центр села все-таки вирішив оглянути детальніше цю невеличку, але цікаву споруду.
Як виявилось ця пам’ятка є досить цінною й унікальною, адже це вкрай рідкісний зразок цивільної споруди першої половини XVIII ст., яких на всьому Лівобережжі можна порахувати на пальцях однієї руки.
Будиночок насправді виявився входом у підземелля, судячи з усього нещодавно очищеного від усілякого сміття. Спустившись вниз одразу відчув приємну прохолоду, яка дала трохи відпочити від вуличної спеки.
Можна припустити, що ці ходи залишились ще від Краснопільської фортеці, яка знаходилась на березі річки Псел.
Ходи ці поєднувались і з Преображенською церквою, в підземних криптах якої були поховані представники роду Апостолів.
З часом вони втратили будь-яке оборонне значення. Ходи були укріплені цеглою і використовувались власниками, як продуктовий чи винний льох.
Деякі хідники засипані і невідомо куди далі вони простягаються.
Люкарна для освітлення.
Вентиляція підземних ходів.
На території над цими ходами колись знаходилась садиба, що належала козацькій старшинській родини Чарнишів. В радянські часи тут розташувався санаторій (?).
Від імені колишнього власника пам’ятку і літературі називають кам’яницею Чарниша. Судячи з усього її лише нещодавно почали реставрувати, плаский дах замінили на двохскатний з черепицею, щілини позамазували розчином і піною. А в нових постах про Сорочинці, що почали публікувати у вересні я побачив, що кам’яницю ще й повністю побілили.
Насамкінець вирішено до приїзду маршрутки оглянути ще й музей Гоголя, якщо вже приїхав на його батьківщину.
На музейному подвір’ї ще один льох. Чи не пов’язаний від підземним ходом із кам’яницею Чарниша?
Табличка на музеї та ще одне погруддя письменника всередині музею.
Картини “Гоголь під час створення «Мертвих душ»” і “Гоголь спалює другий том «Мертвих душ»”.
Картини з епізодами життя. На верхній картині зображено Ніжинський ліцей Безбородька, де вчився юний Микола.
Гіпсова скульптура “Смерть Тараса Бульби” та дерев’яний вітряк.
Копія картини Рєпіна “Запорожці пишуть листа турецькому султанові”. Козак у червоному жупані - Тарас Бульба.
Дерев’яні вироби місцевих народних майстрів із зображенням Гоголя та його творів.
Фотографії пам’ятників Гоголю. Я бачив декілька: у Києві, Ніжині, Полтаві, Харкові, Дніпрі, Миргороді, Яготині і тут дві штуки.
Як і очікувалось, експозиція, присвячена самому Гоголю дуже бідненька і малопрезентабельна: кілька картин і кілька скульптур. Решта експонатів представляють собою поробки народних майстрів, на які особливо нема що дивитися.
Врешті, я витратив на огляд села разом із музеєм близько години. В принципі замість походу до музею варто було відвадити місце проведення Сорочинської ярмарки, пошукати пам’ятник Сорочинській трагедії і старий будинок учительської семінарії, де нині школа-інтернат, але без карти це було важко зробити.