Весняний виїзд.День І.Частина 4:Рукомиш
Перша писемна згадка про село - 1379 р.; згадане в фундаційній грамоті Михайла Адванця для костелу в Бучачі. Польський шляхтич Михайло Адванець з Бучача мав початково тут свою садибу.Але вважається, що перші монахи з'явилися тут напр. ХІІІ ст., рятуючись від татаро-монгольської навали, що охопила Київську Русь. Начебто тоді на вершині гори ченці збудували капличку Св. Бориса і Гліба і видовбали дві печери: одну - для богослужінь, іншу - для помешкання.
Скелі і околиці всіяні скульптурами та капличками...
З часом на цьому місці, чи то з волі християн, чи за допомогою якогось заможного фундатора, виріс монастир, де спочатку перебувало двоє ченців. Згодом їх кількість зросла до восьми. В ньому щорічно проводились відпусти на св. Онуфрія, св. Бориса і Гліба, Воздвиження Чесного Хреста. Монастир мав дві церкви: святого Онуфрія та Бориса і Гліба, яка в цей час служила як парафіяльна.
Брама храму Св.Онуфрія
З 1712 р. в цьому монастирі замешкали три ченці Василіяни з Бучача.
Богородиця в гроті
Але, коли в 1754 р. М. Потоцький відкрив при Бучацькому монастирі гімназію і розширив помешкання для ченців, то наказав, щоб всі Отці Василіяни із околиць переїхали в Бучацький монастир св. Хреста.
"Травертинові скелі"
Тому Рукомиськиський монастир св. Онуфрія опустів. Але Ф.Венгерський, намісник Рукомиша, не погодився, щоб монахи доглядали за монастирем аж з Бучача, тому перетворив цей монастир на парафіяльну церкву і забезпечив її доходом. Згодом стару і невеличку монастирську церкву Ф. Венгерський розібрав і в 1768 р. добудував нову кам’яну церкву, котру з дозволу владики Лева Шептицького посвятив декан о. Хадзинський.
Одна з печер
В селі є також греко-католицька церква, перебудована з колишнього костелу кін. XX ст.
Богородиця зблизька
Печерний храм уособлює Божий гріб, тому тут завжди лежить фігура померлого Христа, а в страсну п’ятницю саме сюди виносять плащаницю для поклоніння. Численні паломники, котрі знають про це місце, а їх тут особливо багато напередодні Успіння Пресвятої Богородиці, моляться в печерній церкві цілу ніч. Кажуть, ці скелі і молитва у них мають велику оздоровчу силу.
Ряд скульптур "прямує" до печерного храму..
Скульптури-"паломники"..
Слід зауважити, що Микола Потоцький постійно підтримував церкву Св. Онуфрія. Він подарував унікальний дзвін (1756 р.) який зберігся і донині. Однак у трагічні 50-ті рр. XX ст., коли закривали церкву, згідно з розпорядженням тодішнього комуністичного режиму, темної ночі вбрали дзвін у мішок, щоб не розбудити тривожним стогоном жителів села і „скалічили” його. Тріщини від важкого удару навіки спотворили його звук. Однак бережуть його в Рукомиші як велику святиню.
Храм Св.Онуфрія та дзвіниця
Та все ж головна святиня Рукомиша - кам’яна фігура святого Онуфрія (кін. 1750 р.) яка прикрашала браму, що вела до печерного монастиря. Як нещодавно з’ясувалось, це остання робота Іоана Георгія Пінзеля - одного з найкращих тогочасних скульпторів Європи. Як свідчать церковні книги тих часів, другу половину свого життя скульптор жив і працював у Бучачі на замовлення графа Миколи Потоцького. І саме тут розміщалась майстерня геніального скульптора, який жив у XVIII ст.
Келія печерного храму
Люди давно знали про цілющу благодать Рукомиша. У старі часи, у відпуст, вся долина перед церквою була заповнена возами. Тоді до Рукомиша приїжджало не менше людей, як тепер до Зарваниці, щоб вшанувати відомого пустельника IV ст. св. Онуфрія, який в молитвах 60 років провів у пустелі і на честь якого була названа скельна церква, а тепер і кам’яна, що стоїть перед Божим гробом.
Інфо з http://history.buchach.net/ .
Доріжка печерного храму
Скельний комплекс дещо постраждав, коли навколо Бучача зробили об'їздну: від вибухів пішли травертином тріщини.
Фото
Поруч з церквою Св.Онуфрія-невеличкий басейн з цілющою(як вважають) водою.Воду у басейні поповнює невеличкий водоспадик,що спадаючи зверху проходить декілька сходинок,а далі омиваючи фундамент фігури Богородиці з Дитям попадає в резервуар.
Каплиця
Потік цілющої води
На території монастиря споруджується Хресна дорога.Правда не з 12-ти стацій,як годиться ,а з 13-ти.Остання посвячена героїзмові українського народую
Міні-водоспадик
У Рукомиш приходять прочани і нерідко ночують просто у скельному храмі або в інших печерах.
Частина комплексу
Хтось із католиків назвав його українським Люрдом, православні кажуть, що Рукомиш міг би стати українським Афоном. Та найголовніше те, що це наша українська святиня, і якщо б вкласти сюди кошти, яких тут не вистачає, Рукомиш міг би стати в майбутньому духовним центром для християн та віруючих.
Костел (1903р.)
Костел.Фасад
Погляд "через плече"..
Скелі і околиці всіяні скульптурами та капличками...
З часом на цьому місці, чи то з волі християн, чи за допомогою якогось заможного фундатора, виріс монастир, де спочатку перебувало двоє ченців. Згодом їх кількість зросла до восьми. В ньому щорічно проводились відпусти на св. Онуфрія, св. Бориса і Гліба, Воздвиження Чесного Хреста. Монастир мав дві церкви: святого Онуфрія та Бориса і Гліба, яка в цей час служила як парафіяльна.
Брама храму Св.Онуфрія
З 1712 р. в цьому монастирі замешкали три ченці Василіяни з Бучача.
Богородиця в гроті
Але, коли в 1754 р. М. Потоцький відкрив при Бучацькому монастирі гімназію і розширив помешкання для ченців, то наказав, щоб всі Отці Василіяни із околиць переїхали в Бучацький монастир св. Хреста.
"Травертинові скелі"
Тому Рукомиськиський монастир св. Онуфрія опустів. Але Ф.Венгерський, намісник Рукомиша, не погодився, щоб монахи доглядали за монастирем аж з Бучача, тому перетворив цей монастир на парафіяльну церкву і забезпечив її доходом. Згодом стару і невеличку монастирську церкву Ф. Венгерський розібрав і в 1768 р. добудував нову кам’яну церкву, котру з дозволу владики Лева Шептицького посвятив декан о. Хадзинський.
Одна з печер
В селі є також греко-католицька церква, перебудована з колишнього костелу кін. XX ст.
Богородиця зблизька
Печерний храм уособлює Божий гріб, тому тут завжди лежить фігура померлого Христа, а в страсну п’ятницю саме сюди виносять плащаницю для поклоніння. Численні паломники, котрі знають про це місце, а їх тут особливо багато напередодні Успіння Пресвятої Богородиці, моляться в печерній церкві цілу ніч. Кажуть, ці скелі і молитва у них мають велику оздоровчу силу.
Ряд скульптур "прямує" до печерного храму..
Скульптури-"паломники"..
Слід зауважити, що Микола Потоцький постійно підтримував церкву Св. Онуфрія. Він подарував унікальний дзвін (1756 р.) який зберігся і донині. Однак у трагічні 50-ті рр. XX ст., коли закривали церкву, згідно з розпорядженням тодішнього комуністичного режиму, темної ночі вбрали дзвін у мішок, щоб не розбудити тривожним стогоном жителів села і „скалічили” його. Тріщини від важкого удару навіки спотворили його звук. Однак бережуть його в Рукомиші як велику святиню.
Храм Св.Онуфрія та дзвіниця
Та все ж головна святиня Рукомиша - кам’яна фігура святого Онуфрія (кін. 1750 р.) яка прикрашала браму, що вела до печерного монастиря. Як нещодавно з’ясувалось, це остання робота Іоана Георгія Пінзеля - одного з найкращих тогочасних скульпторів Європи. Як свідчать церковні книги тих часів, другу половину свого життя скульптор жив і працював у Бучачі на замовлення графа Миколи Потоцького. І саме тут розміщалась майстерня геніального скульптора, який жив у XVIII ст.
Келія печерного храму
Люди давно знали про цілющу благодать Рукомиша. У старі часи, у відпуст, вся долина перед церквою була заповнена возами. Тоді до Рукомиша приїжджало не менше людей, як тепер до Зарваниці, щоб вшанувати відомого пустельника IV ст. св. Онуфрія, який в молитвах 60 років провів у пустелі і на честь якого була названа скельна церква, а тепер і кам’яна, що стоїть перед Божим гробом.
Інфо з http://history.buchach.net/ .
Доріжка печерного храму
Скельний комплекс дещо постраждав, коли навколо Бучача зробили об'їздну: від вибухів пішли травертином тріщини.
Фото
Поруч з церквою Св.Онуфрія-невеличкий басейн з цілющою(як вважають) водою.Воду у басейні поповнює невеличкий водоспадик,що спадаючи зверху проходить декілька сходинок,а далі омиваючи фундамент фігури Богородиці з Дитям попадає в резервуар.
Каплиця
Потік цілющої води
На території монастиря споруджується Хресна дорога.Правда не з 12-ти стацій,як годиться ,а з 13-ти.Остання посвячена героїзмові українського народую
Міні-водоспадик
У Рукомиш приходять прочани і нерідко ночують просто у скельному храмі або в інших печерах.
Частина комплексу
Хтось із католиків назвав його українським Люрдом, православні кажуть, що Рукомиш міг би стати українським Афоном. Та найголовніше те, що це наша українська святиня, і якщо б вкласти сюди кошти, яких тут не вистачає, Рукомиш міг би стати в майбутньому духовним центром для християн та віруючих.
Костел (1903р.)
Костел.Фасад
Погляд "через плече"..