Чернівці - столиця Буковини .Ч1:Храми
Чернівці...Місто в якому я хотів побувати вже давненько,-як тільки побачив десь в "неті" фото резиденції митрополитів та п"яної церкви.Захопило.Щоб мрія реалізувалась знадобилось багатенько часу,та все ж-я побував тут!
Для мене Чернівці стоять в одному ряді з Львовом,Одесою,Києвом...Це місто варте уваги,варте захоплень,варте вашого часу... Звичайно ж усе побачене в одному звіті не помістити,-сьогодні оглянемо храми Буковинської столиці..
Вірменська церква(1869-1875рр)
У сер. XIX ст. у чернівецьких вірмен-католиків визріла потреба мати свій храм. Для його проектування був запрошений чеський архітектор Йосеф Главка, який тоді працював над резиденцією Буковинських митрополитів.
Будівництво церкви розпочалось у 1869 р. в історичному вірменському кварталі, а 9 жовтня 1875 р. творіння геніального Главки було урочисто освячене на честь Святих Апостолів Петра і Павла.
В архітектурній композиції Вірменської церкви Йозеф Главка оригінально поєднав елементи романського, візантійського й готичного стилів, характерні для середньовічних буковинських монастирів, із традиціями вірменського культового зодчества.
Завдяки чудовій акустиці храм від самого початку використовували як концертну залу: тут влаштовували вечори церковного співу і музики, звучав орган.
Вірменська церква діяла до приходу радянської влади.Після 1944 р.церкву було закрито, більшість вірмен-католиків покинули Чернівці. Церковне майно передано в користування організаціям міста.Деякий час приміщення церкви не використовувалось, пізніше було передано під склад.
В 1986 р. споруду Вірменської церкви передано Чернівецькій філармонії для використання під зал органної музики. В 1988 р. приміщення церкви реконструювали, а одна із чеських фірм виготовила і встановила новий орган. Було відновлено постійне богослужіння, проводяться обряди вінчання молодих і хрещення дітей.
До приходу на Буковину радянської влади вхід до Вірменської церкви прикрашали скульптури Святих Петра та Павла. Потім вони зникли. Уже в період Незалежності України їх віднайшов на цвинтарі по вулиці Зеленій в покаліченому і занедбаному стані дослідник Валерій Михайлович Квітко.Скульптури відновили і повторно освятили у 2010р.
Кафедральний собор Cвятої Параскеви Сербської(1844-1862рр.)
Кафедральний собор Святої Параскеви є першим православним кам'яним храмом у Чернівцях. Як свідчить мармуровий хрест, розташований напроти храму, в XV ст. саме в цьому ж місці був побудований дерев'яний храм преподобної Параскеви. Однак, цей храм не зберіг час. Наступний храм,-теж дерев'яний, був побудований в 1745 р. і служив кафедральним собором до 1843 р.
У 1844р.було розпочато будівництво собору Святої Параскеви, який можна побачити в Чернівцях в даний час.Мармуровий хрест стоїть якраз на тому самому місці, де знаходилися престоли першого і другого храмів преподобної Параскеви. Однак, це не перший постамент, що позначає місце престолу дерев'яних храмів. Перший був зруйнований радянською владою.
Священна споруда будувалася за проектом місцевого архітектора А. Павловського. Особливих зусиль доклав тодішній настоятель храму Андрій Васильович, який пожертвував на богоугодну справу власні кошти. Він довів будівлю аж до самого даху, але для продовження робіт йому забракло грошей. Завершити будівництво, яке затягнулося майже на два десятиліття, допоміг Буковинський православний релігійний фонд.
Церква була освячена 5 (17) лютого 1862 р.
Саме у церкві Параскеви відбулася подія, яка стала знаковою для пробудження найчисельнішої національної громади Буковини: місцеві русини вперше усвідомили себе українцями. Це сталося 29 лютого 1864 р., коли у щойно збудованому храмі урочисто вшанували третю роковину смерті Великого Кобзаря.
У радянський час храм було закрито. Тривалий час приміщення церкви використовували під склад, згодом перетворили на шаховий клуб. При цьому всі фрески на стінах були знищені й замальовані. Будівлю церкви повернули віруючим у роки перебудови.
Від 1992 р. храм тимчасово набув статусу собору. Відтоді храм Святої Параскеви є кафедральним собором Чернівецької єпархії УПЦ КП.
Костел Воздвиження Всечесного Хреста (1787-1814рр.,1861-1866рр.)
Римо-католицькій громаді Чернівців вже понад 230 років. В 1778 р. в буковинській столиці було закінчено будівництво першого костелу, який став прототипом теперішнього костелу Воздвиження Чесного Хреста.Костел був дерев'яним, з вежею та знаходився на площі навпроти теперішнього костелу.
У 1786 р. австрійський цісар Йозеф II під час свого візиту до Чернівців обрав місце для зведення нового кам'яного храму. Римо-католицький Костел Воздвиження Святого Хреста став першим мурованим храмом чернівецького середмістя. Будувати його почали у 1787 р. Будували цілих 27 років! Через недоліки у проектуванні під час зведення костелу двічі падала вежа. Тільки в 1814 р. будівельні роботи були нарешті завершені. Храм освятили.
В 1861 р. під час великої пожежі костел з невідомих причин горів. Особливо постраждала вхідна частина. В 1866 р. храм було відновлено, і тоді поставили в храмі орган, який відразу вже в 70-х рр. ХІХ ст. одержав дві медалі,-одну у Відні, другу - в Парижі,як кращий за тембром орган у всій Європі. Довгий час вежу храму використовували як спостережний пункт для своєчасного виявлення пожеж.
Храм збудований в єзуїтському стилі. Прототипом його є костел в Римі. Цьому стилю підпорядкований живопис, скульптура, прикладне мистецтво храму. Він також увібрав в себе багато барочних мотивів.
Костел функціонував упродовж всього радянського періоду. Завдяки цьому вдалося зберегти інтер'єр. Сьогодні костел використовує головно невелика польська громада.Служба проводиться польською, українською та німецькою мовами.
На бічній стіни римо-католицький костелу зберігся найстаріший на Західній Україні сонячний годинник. Переказують, що колись один з австрійських монастирів передав його на зберігання у костел Воздвиження Святого Христа. Він і досі показує свій віденський час.
Свято-Миколаївський собор УПЦ (1927-1939рр.)
Православну румунську національну традицію на Буковині уособлює Собор Святого Миколая. Храм було збудовано напередодні Другої світової, у 1939 р. за зразком одного із шедеврів румунського середньовічного зодчества - храма в Куртя-де-Арджеш - місця останнього спочинку румунських королів.
Миколаївський собор почали будувати у 1927 р., коли Буковинська митрополія активно взялась за розбудову православних храмів в зрумунізованих Чернівцях. Храм спроектували архітектори Вальтер Штюбхен-Кюхнер, Йосиф Летнер та Вірджил Іонеску. При побудові споруди виникли фінансові труднощі, через що процес було призупинено на 10 років і відновлено вже аж у 1937-му. Тоді ж проект будівництва зазнав змін, внесених архітекторами Радижевським, Іонеску та Олександром Івановим, головним архітектором Буковинської митрополії.
У 30-ті роки процес побудови йшов значно швидше і був завершений за два роки. Після цього було оголошено конкурс на виготовлення іконостасу, в якому перемогли бухарестський художник Пауль Молда (іконописець) та скульптор Григорій Думітреску-Ловендаль, який виконав роботи по дереву.
Звести храм потрібно було на досить обмеженій земельній ділянці, щільно оточеній міською забудовою, поблизу трьох інших храмів (дерев'яна Миколаївська церква, Вірменська церква Святих Апостолів Петра і Павла, греко-католицький Успенський собор). Інша проблема була з орієнтацією. Головний вхід хотілося зробити на одну з найважливіших артерій міста - вулицю Руську. Та такий поворот змусив би зорієнтувати вівтар на північ, що суперечило церковним канонам, за якими він має бути звернений на схід.
Рішення прийняли нестандартне, як і багато що у цьому храмі: головний вхід таки зробили на вулицю Руську, а вівтар орієнтували на схід, як і годилося. Тому всередині храму найголовніша святиня церкви-праворуч від входу.У плані церква хрестова, на сході та заході є п'ятикутні апсиди. Головний вхід має характерний для Румунії відкритий притвор - ганок з колонами та аркадою. Схожа аркада є і в інтер'єрі церкви.
Цьому собору випало бути одним із небагатьох чернівецьких храмів, який за радянської влади не закрили, і де не переривалося служіння Богу. Завдяки цьому всередині зберігся самобутній інтер'єр буковинської церкви першої половини XX ст., зокрема старовинний різний іконостас та вітражі під банями. Також вціліли мощі Святих мучеників, ікони, бронзове панікадило, підсвічники та інше церковне начиння.
Головну увага притягують незвичні форми перекручених бань малих куполів.Через це чернівчани називають цю споруду «п'яною церквою».
Миколаївська церква (1607р.)
З усіх старовинних храмів Чернівців молдавсько-турецької доби на своєму первісному місці залишилася лише дерев'яна церква Святого Миколая, яка постала у 1607 р. на міській околиці при «дорозі на Горечу».
Стиль Миколаївської церкви характеризується як «хатній тип» - бо збудована в часи, коли християнам не дуже-то дозволялося вибудовувати собі величні храми на підвладних Порті землях. За архітектурною композицією - це однорівнева споруда без купола, стіни якої складені з дубових брусів у зруб, а дах покритий дранкою та увінчаний трьома кованими хрестами.
Зведений цей храм за всіма канонами сакрального мистецтва тих часів. Діагональ нави відповідає висоті до яблука, що знаходиться під хрестом. Це один канон. Ось ще один: гребінь повинен відповідати діагоналі прирубу вітаря. Ця висота відповідала висоті намету. А ось інший канон храмобудування було порушено: як правило, різницю добудовували до вівтарної частини, а тут вона спроектована там, де був більший кут. Сталося це в XVIII ст. Тоді ж, напевно, зняли намет над бабинцем.
Спочатку поблизу церкви стояла дерев'яна дзвіниця на три дзвони, а в 1868 р. на її місці спорудили муровану дзвіницю, яка збереглася до наших днів.
Наступний великий ремонт відбувався вже в 1959 р. Храм, до речі, на той час був діючим. На жаль, ту церкву, яку ми бачимо сьогодні, не зовсім "та", яку бачимо на старих фото. В 1992 р.пожежа перетворила церкву на велетенський факел,- дві третини споруди згоріло. Сильно постраждали стіни бабинця, повністю згорів дах.
Реставраторам нічого не залишалося, окрім як створити новий проект . Святиню відновили майстри з Буковинських Карпат - за тими ж технологіями, що і століття тому. Вони ж виконали всі роботи у вівтарній частині. 4 грудня 1996 р.церкву освятили та відкрили для богослужінь. Поруч у дворі поставили великий протипожежний щиток ..
Не пережили реставрації рештки грунтування церкви, виконані наприкінці ХІХ ст., коли її стіни було розписано геометричними орнаментами.
Собор Успіння Пресвятої Богородиці (1820-1821рр.)
На перших порах греко-католицька громада Чернівців відправляли службу божу в римо-католицькому костелі при вівтарі Успіння Пресвятої Богородиці. Тут була домовленість між двома конфесіями, що русини (українці) користуються костьолом ранком до восьмої години, а потім службу, Божу відправлятимуть римо - католики. З часом, громада українських католиків нашого міста збільшувалась і такий розподіл часу, уже не влаштовував їх.
У 1820 р. заможний городянин Тадей Туркул надав для майбутнього уніатського храму власну ділянку, яка знаходилася неподалік на схід від майдану Ринок, й пожертвував на будівництво значні кошти. Трохи більше як через рік, 10 червня 1821 р., чернівецькі греко-католики урочисто увійшли до свого нового храму.Першу назву церква отримала на честь святих Петра і Павла і лише з 1937 р. храм стали називати Собором Успіння Пресвятої Богородиці.
З вдячності до Тадея Туркула та його грошей, храм в Чернівцях протягом кількох десятиліть носив ім'я святого Тадея, цим же іменем називалося і церковне братство, засноване 1834 р. - перша українська громадська організація на Буковині.
Доречі саме в цьому храмі відспівували Ольгу Кобилянську.Неодноразово відвідував храм й Андрій Шептицький.
Спочатку храм був набагато меншим: лише передня частина сучасної святині. Через десять років з часу побудови, за проектом архітектора В. Залозецького, храм перебудували. В Італії замовляють іконостас та два вівтарі. У розписі ікон іконостасу та вівтаря(1840р.), брав участь відомий польський іконописець А. Отеховський. Для церкви в 1879 р. було подаровано чудотворну ікону Матері Божої.
З приходом більшовицької влади на Буковину церква зазнала гоніння та переслідування. Уже у 1946 р. на Буковині було заборонено богослужіння в УГКЦ. Священники та громада були змушені йти в підпілля. Собор Успіня Пресвятої Богородиці було передано в підпорядкування Православної церкви МП. Частина вірних УГКЦ перейшли до римо - католицького костьолу, а частина до ПЦ.
В 1961 р. собор було закрито повністю та за радянською звичкою, перетворили на склад хімікатів. Старі фрески не витримали такої напруги. Дивом вцілів іконостас, що зберігався в Миколаївській дерев'яній церкві, повернувся на своє місце 1990 р., коли храм знову повернули греко-католицькій громаді міста.
Кафедральний собор Святого Духа(1844-1864рр.)
Головним православним храмом Чернівців є Кафедральний собор Святого Духа. Перший камінь у його фундамент був закладений у липні 1844 р.
Будівництво велося під наглядом крайового інженера А. Маріна та віденського архітектора А. Рьолля, а у 1860 р. за проектом Йосефа Главки було перебудовано фасад храму. У липні 1864 р. владика Євген Гакман освятив Кафедральний собор. Проте внутрішні оздоблювальні роботи тривали аж до кінця століття. Так, ще у 1892-1896 рр. група художників із Відня розписувала стіни.
Собор вражає своєю величною красою. Він побудований у стилі італійського ренесансу, причому за основу був узятий один з проектів Петербурзького Ісаківського Собору, подарований єпископу Євгену Гакману під час його паломництва до Троїце-Сергієвої Лаври. Домінантою архітектурної композиції собору є монументальний купол заввишки 46 м. Крім нього церкву увінчують ще два куполи, а також дві вежі-дзвіниці угорі з боків фасаду. Над головним входом в тімпанс, на синьому фоні, вміщена корона над схрещеними митрополичою палицею та хрестом.
В будівництві активну участь приймав перший митрополит Буковини та Далмації Євген Гакман. Після смерті митрополита 31 березня 1873 р. його поховали під східною частиною вівтаря собору. Проте 1976-го, під час робіт із переобладнання приміщення кафедрального собору домовина з тлінними останками митрополита Гакмана зникла. Краєзнавці досі не знають, де саме перепоховали великого сина буковинської землі.
За радянських часів церква була перетворена на склад, а згодом на виставку товарів народного споживання і картинну галерею.
У 1998 р. храм повернули православній спільноті та реставрували. У березні 2006 р. біля собору було встановлено пам’ятник першому митрополиту Буковинської православної митрополії Євгену Гакману. Авторами пам’ятника, висота якого сягає майже п’яти метрів, є скульптор М. Мірошниченко, який також є автором пам’ятника Ользі Кобилянській, встановленого на Театральному майдані Чернівців, і архітектор В. Кільчицький.
Зараз храм кидається в очі насамперед завдяки своєму яскраво-рожевому забарвленню.
Костел Пречистого Серця Ісуса(1892-1894рр.)
Потреба у будівництві нового та просторішого храму визріла серед чернівецьких римо-католиків ще у середині XIX ст. Проте лише у 1894 р., завдяки клопотанню місіонерів ордену єзуїтів,храм було зведено.Освятили його на честь Пресвятого Серця Господа Ісуса. Проект храму розробив професор Йозеф Ляйцнер - директор Чернівецької школи ремесел.
Костьол спорудили у неоготичному стилі, що вирізняло його з-поміж інших видатних чернівецьких будівель, зведених переважно у візантійсько-романському стилі. Віконні вітражі привезли з Польщі, орган iз Німеччини, а три дзвони - з Шотландії. Найбільший, вагою у 2000кг, називався "Серце Ісуса". Годинник iз шістдесятиметрового шпиля щогодини сповіщав час на всі чотири сторони. Завдяки своєму незвичному для православного краю виглядові храм Серця Ісуса одразу ж став однією з архітектурних родзинок столиці Буковини.
Трагедія спіткала храм уже після війни. Адже ще у перший рік радянської влади на Буковині (1940-1941рр.) костьол продовжував працювати, але перебував під пильним наглядом органів НКВД. Після завершення війни, у 1945 р., місцева влада передала цей єзуїтський храм віруючим православного віросповідання, мотивуючи цей крок неможливістю існування у місті одразу двох костелів. Ще через рік костел було відібрано і у правосланої общини.
Певний час храм було закрито, згодом там вирішили розмістити документи обласного архіву, що до цього моменту зберігалися у чотирьох різних приміщеннях міста. В результаті, більшу частину внутрішнього інтер'єру храму було втрачено.Двома залізобетонними перекриттями, які кріпилися у стінах костелу, внутрішній простір храму розділили на три поверхи. Для зміцнення стелажів архівосховища між колон звели цегельні стіни. Нижні вітражі вікон були знищені, верхні - вціліли.
Нині прийняте рішення повернути культову споруду релігійній громаді міста. За приблизними підрахунками, для відновлення храму знадобиться близько чотирьох мільйонів доларів. На реставрацію костелу, напевно, потрібно буде більше часу, ніж на його будівництво.
Храм Св.Петра і Павла(1938р.)
Цей новий храм знаходиться на вул.Сторожинецькій,в так званій місцевосці Монастириська ,- місцевість на південнно-західній околиці Чернівців, яка від початку була частиною Роші, пізніше виділена як окремий населений пункт - передмістя, а згодом стала міським житловим мікрорайоном.
Довгий час передмістя не мало власної православної парафії. Місцеву церкву було відкрито тільки 24 лютого 1922 р., парохом якої призначили отця Веспасіона Корвіна. Новій парафії було надано земельну ділянку на розі вул. Сторожинецької та Ісаческула (нині М. Черемшини) для побудови нової церкви. Того ж року на місці майбутнього престолу церкви було освячено хрест. На цьому місці священик Корвін збудував невеличку капличку, де проводив богослужіння для своїх парафіян.
У січні 1936 р. було створено будівельний комітет із будівництва церкви. Очолив його Веспасіон Корвін. У 1937 р. його замінив священик Михаїл Русу, який безпосередньо зайнявся питаннями будівництва.
24 січня 1937 р. на прохання будівельного комітету митрополія Буковини виділила додаткові кошти для спорудження церкви на вул.Сторожинецькій. Плани та креслення церкви були складені та підписані головним архітектором бюро архітектури митрополії Вірджілом Іонеску. Будівництво церкви велося під контролем архітекторів архітектурного бюро митрополії Буковини, зокрема Іванова та Іонеску.
Церква діяла навіть у радянські часи.
Сьогодні вона належить до Чернівецько-Буковинської єпархії УПЦ (МП).
На час візиту у храмі відбувалось служіння,всередині стояла "димова завіса"-так сумлінно накурили ладаном...
Храм доглянутий,вилискує на сонці.
Темпль(1873-1877рр.)
У 1877 р. єврейська громада міста отримала свій головний храм, у якому збиралися для молитви чернівецькі іудеї-реформісти. Темпль колись був однією з найстильніших культових споруд старого міста. Сьогодні тут знаходиться кінотеатр «Чернівці», у якому ледве розпізнаються риси колишньої іудейської святині.
Храм був збудований за проектом відомого львівського архітектора, професора Юліана Захаревича. В архітектурній композиції будівлі переплітались елементи ренесансу й готики з екзотичними мавританськими мотивами. Її стіни завершувалися граційними вежами-мінаретами, а посередині даху височів величезний орнаментований мідний купол зі шпилем, який увінчувала зірка Давида.
На початку Другої світової війни, у липні 1941 р., німецько-румунські війська спалили цей храм. Після повернення радянської влади була спроба підірвати Темпль, але він встояв і тривалий час лишався частково зруйнований. У 1959 р. у колишній синагозі відкрили кінотеатр, який чернівчани на згадку про минуле охрестили «кіногогою».
Велика синагога "Гроссшил"(?-1853рр.)
Будівництво синагоги було завершено у 1853 р. Вона стала найбільш репрезентативною та добротною спорудою нижнього міста.Синагога була найвищим будинком в окрузі й вивищувалася на фоні одноповерхових, врослих у землю будиночків старого міста. Нова мурована синагога була збудована на місці старої, рубленої з дерева. І коли у 1865 р. нижнє місто охопила страшна пожежа, вціліла тільки вона. Решта будинків, зведених із дерева, майже повністю згоріли. Ця подія породила чимало легенд про чудодійну силу Великої синагоги. Мало хто тоді задумувався над справжньою причиною її збереження.
Рівний фасад споруди не має ніяких прикрас чи скульптур, адже єврейські догми забороняли зображувати людей і тварин. Його прикрашають тільки розміщені високо - на рівні другого поверху - вікна.
З приходом радянської влади Велику синагогу закрили, а приміщення передали "для потреб міста".
Для мене Чернівці стоять в одному ряді з Львовом,Одесою,Києвом...Це місто варте уваги,варте захоплень,варте вашого часу... Звичайно ж усе побачене в одному звіті не помістити,-сьогодні оглянемо храми Буковинської столиці..
Вірменська церква(1869-1875рр)
У сер. XIX ст. у чернівецьких вірмен-католиків визріла потреба мати свій храм. Для його проектування був запрошений чеський архітектор Йосеф Главка, який тоді працював над резиденцією Буковинських митрополитів.
Будівництво церкви розпочалось у 1869 р. в історичному вірменському кварталі, а 9 жовтня 1875 р. творіння геніального Главки було урочисто освячене на честь Святих Апостолів Петра і Павла.
В архітектурній композиції Вірменської церкви Йозеф Главка оригінально поєднав елементи романського, візантійського й готичного стилів, характерні для середньовічних буковинських монастирів, із традиціями вірменського культового зодчества.
Завдяки чудовій акустиці храм від самого початку використовували як концертну залу: тут влаштовували вечори церковного співу і музики, звучав орган.
Вірменська церква діяла до приходу радянської влади.Після 1944 р.церкву було закрито, більшість вірмен-католиків покинули Чернівці. Церковне майно передано в користування організаціям міста.Деякий час приміщення церкви не використовувалось, пізніше було передано під склад.
В 1986 р. споруду Вірменської церкви передано Чернівецькій філармонії для використання під зал органної музики. В 1988 р. приміщення церкви реконструювали, а одна із чеських фірм виготовила і встановила новий орган. Було відновлено постійне богослужіння, проводяться обряди вінчання молодих і хрещення дітей.
До приходу на Буковину радянської влади вхід до Вірменської церкви прикрашали скульптури Святих Петра та Павла. Потім вони зникли. Уже в період Незалежності України їх віднайшов на цвинтарі по вулиці Зеленій в покаліченому і занедбаному стані дослідник Валерій Михайлович Квітко.Скульптури відновили і повторно освятили у 2010р.
Кафедральний собор Cвятої Параскеви Сербської(1844-1862рр.)
Кафедральний собор Святої Параскеви є першим православним кам'яним храмом у Чернівцях. Як свідчить мармуровий хрест, розташований напроти храму, в XV ст. саме в цьому ж місці був побудований дерев'яний храм преподобної Параскеви. Однак, цей храм не зберіг час. Наступний храм,-теж дерев'яний, був побудований в 1745 р. і служив кафедральним собором до 1843 р.
У 1844р.було розпочато будівництво собору Святої Параскеви, який можна побачити в Чернівцях в даний час.Мармуровий хрест стоїть якраз на тому самому місці, де знаходилися престоли першого і другого храмів преподобної Параскеви. Однак, це не перший постамент, що позначає місце престолу дерев'яних храмів. Перший був зруйнований радянською владою.
Священна споруда будувалася за проектом місцевого архітектора А. Павловського. Особливих зусиль доклав тодішній настоятель храму Андрій Васильович, який пожертвував на богоугодну справу власні кошти. Він довів будівлю аж до самого даху, але для продовження робіт йому забракло грошей. Завершити будівництво, яке затягнулося майже на два десятиліття, допоміг Буковинський православний релігійний фонд.
Церква була освячена 5 (17) лютого 1862 р.
Саме у церкві Параскеви відбулася подія, яка стала знаковою для пробудження найчисельнішої національної громади Буковини: місцеві русини вперше усвідомили себе українцями. Це сталося 29 лютого 1864 р., коли у щойно збудованому храмі урочисто вшанували третю роковину смерті Великого Кобзаря.
У радянський час храм було закрито. Тривалий час приміщення церкви використовували під склад, згодом перетворили на шаховий клуб. При цьому всі фрески на стінах були знищені й замальовані. Будівлю церкви повернули віруючим у роки перебудови.
Від 1992 р. храм тимчасово набув статусу собору. Відтоді храм Святої Параскеви є кафедральним собором Чернівецької єпархії УПЦ КП.
Костел Воздвиження Всечесного Хреста (1787-1814рр.,1861-1866рр.)
Римо-католицькій громаді Чернівців вже понад 230 років. В 1778 р. в буковинській столиці було закінчено будівництво першого костелу, який став прототипом теперішнього костелу Воздвиження Чесного Хреста.Костел був дерев'яним, з вежею та знаходився на площі навпроти теперішнього костелу.
У 1786 р. австрійський цісар Йозеф II під час свого візиту до Чернівців обрав місце для зведення нового кам'яного храму. Римо-католицький Костел Воздвиження Святого Хреста став першим мурованим храмом чернівецького середмістя. Будувати його почали у 1787 р. Будували цілих 27 років! Через недоліки у проектуванні під час зведення костелу двічі падала вежа. Тільки в 1814 р. будівельні роботи були нарешті завершені. Храм освятили.
В 1861 р. під час великої пожежі костел з невідомих причин горів. Особливо постраждала вхідна частина. В 1866 р. храм було відновлено, і тоді поставили в храмі орган, який відразу вже в 70-х рр. ХІХ ст. одержав дві медалі,-одну у Відні, другу - в Парижі,як кращий за тембром орган у всій Європі. Довгий час вежу храму використовували як спостережний пункт для своєчасного виявлення пожеж.
Храм збудований в єзуїтському стилі. Прототипом його є костел в Римі. Цьому стилю підпорядкований живопис, скульптура, прикладне мистецтво храму. Він також увібрав в себе багато барочних мотивів.
Костел функціонував упродовж всього радянського періоду. Завдяки цьому вдалося зберегти інтер'єр. Сьогодні костел використовує головно невелика польська громада.Служба проводиться польською, українською та німецькою мовами.
На бічній стіни римо-католицький костелу зберігся найстаріший на Західній Україні сонячний годинник. Переказують, що колись один з австрійських монастирів передав його на зберігання у костел Воздвиження Святого Христа. Він і досі показує свій віденський час.
Свято-Миколаївський собор УПЦ (1927-1939рр.)
Православну румунську національну традицію на Буковині уособлює Собор Святого Миколая. Храм було збудовано напередодні Другої світової, у 1939 р. за зразком одного із шедеврів румунського середньовічного зодчества - храма в Куртя-де-Арджеш - місця останнього спочинку румунських королів.
Миколаївський собор почали будувати у 1927 р., коли Буковинська митрополія активно взялась за розбудову православних храмів в зрумунізованих Чернівцях. Храм спроектували архітектори Вальтер Штюбхен-Кюхнер, Йосиф Летнер та Вірджил Іонеску. При побудові споруди виникли фінансові труднощі, через що процес було призупинено на 10 років і відновлено вже аж у 1937-му. Тоді ж проект будівництва зазнав змін, внесених архітекторами Радижевським, Іонеску та Олександром Івановим, головним архітектором Буковинської митрополії.
У 30-ті роки процес побудови йшов значно швидше і був завершений за два роки. Після цього було оголошено конкурс на виготовлення іконостасу, в якому перемогли бухарестський художник Пауль Молда (іконописець) та скульптор Григорій Думітреску-Ловендаль, який виконав роботи по дереву.
Звести храм потрібно було на досить обмеженій земельній ділянці, щільно оточеній міською забудовою, поблизу трьох інших храмів (дерев'яна Миколаївська церква, Вірменська церква Святих Апостолів Петра і Павла, греко-католицький Успенський собор). Інша проблема була з орієнтацією. Головний вхід хотілося зробити на одну з найважливіших артерій міста - вулицю Руську. Та такий поворот змусив би зорієнтувати вівтар на північ, що суперечило церковним канонам, за якими він має бути звернений на схід.
Рішення прийняли нестандартне, як і багато що у цьому храмі: головний вхід таки зробили на вулицю Руську, а вівтар орієнтували на схід, як і годилося. Тому всередині храму найголовніша святиня церкви-праворуч від входу.У плані церква хрестова, на сході та заході є п'ятикутні апсиди. Головний вхід має характерний для Румунії відкритий притвор - ганок з колонами та аркадою. Схожа аркада є і в інтер'єрі церкви.
Цьому собору випало бути одним із небагатьох чернівецьких храмів, який за радянської влади не закрили, і де не переривалося служіння Богу. Завдяки цьому всередині зберігся самобутній інтер'єр буковинської церкви першої половини XX ст., зокрема старовинний різний іконостас та вітражі під банями. Також вціліли мощі Святих мучеників, ікони, бронзове панікадило, підсвічники та інше церковне начиння.
Головну увага притягують незвичні форми перекручених бань малих куполів.Через це чернівчани називають цю споруду «п'яною церквою».
Миколаївська церква (1607р.)
З усіх старовинних храмів Чернівців молдавсько-турецької доби на своєму первісному місці залишилася лише дерев'яна церква Святого Миколая, яка постала у 1607 р. на міській околиці при «дорозі на Горечу».
Стиль Миколаївської церкви характеризується як «хатній тип» - бо збудована в часи, коли християнам не дуже-то дозволялося вибудовувати собі величні храми на підвладних Порті землях. За архітектурною композицією - це однорівнева споруда без купола, стіни якої складені з дубових брусів у зруб, а дах покритий дранкою та увінчаний трьома кованими хрестами.
Зведений цей храм за всіма канонами сакрального мистецтва тих часів. Діагональ нави відповідає висоті до яблука, що знаходиться під хрестом. Це один канон. Ось ще один: гребінь повинен відповідати діагоналі прирубу вітаря. Ця висота відповідала висоті намету. А ось інший канон храмобудування було порушено: як правило, різницю добудовували до вівтарної частини, а тут вона спроектована там, де був більший кут. Сталося це в XVIII ст. Тоді ж, напевно, зняли намет над бабинцем.
Спочатку поблизу церкви стояла дерев'яна дзвіниця на три дзвони, а в 1868 р. на її місці спорудили муровану дзвіницю, яка збереглася до наших днів.
Наступний великий ремонт відбувався вже в 1959 р. Храм, до речі, на той час був діючим. На жаль, ту церкву, яку ми бачимо сьогодні, не зовсім "та", яку бачимо на старих фото. В 1992 р.пожежа перетворила церкву на велетенський факел,- дві третини споруди згоріло. Сильно постраждали стіни бабинця, повністю згорів дах.
Реставраторам нічого не залишалося, окрім як створити новий проект . Святиню відновили майстри з Буковинських Карпат - за тими ж технологіями, що і століття тому. Вони ж виконали всі роботи у вівтарній частині. 4 грудня 1996 р.церкву освятили та відкрили для богослужінь. Поруч у дворі поставили великий протипожежний щиток ..
Не пережили реставрації рештки грунтування церкви, виконані наприкінці ХІХ ст., коли її стіни було розписано геометричними орнаментами.
Собор Успіння Пресвятої Богородиці (1820-1821рр.)
На перших порах греко-католицька громада Чернівців відправляли службу божу в римо-католицькому костелі при вівтарі Успіння Пресвятої Богородиці. Тут була домовленість між двома конфесіями, що русини (українці) користуються костьолом ранком до восьмої години, а потім службу, Божу відправлятимуть римо - католики. З часом, громада українських католиків нашого міста збільшувалась і такий розподіл часу, уже не влаштовував їх.
У 1820 р. заможний городянин Тадей Туркул надав для майбутнього уніатського храму власну ділянку, яка знаходилася неподалік на схід від майдану Ринок, й пожертвував на будівництво значні кошти. Трохи більше як через рік, 10 червня 1821 р., чернівецькі греко-католики урочисто увійшли до свого нового храму.Першу назву церква отримала на честь святих Петра і Павла і лише з 1937 р. храм стали називати Собором Успіння Пресвятої Богородиці.
З вдячності до Тадея Туркула та його грошей, храм в Чернівцях протягом кількох десятиліть носив ім'я святого Тадея, цим же іменем називалося і церковне братство, засноване 1834 р. - перша українська громадська організація на Буковині.
Доречі саме в цьому храмі відспівували Ольгу Кобилянську.Неодноразово відвідував храм й Андрій Шептицький.
Спочатку храм був набагато меншим: лише передня частина сучасної святині. Через десять років з часу побудови, за проектом архітектора В. Залозецького, храм перебудували. В Італії замовляють іконостас та два вівтарі. У розписі ікон іконостасу та вівтаря(1840р.), брав участь відомий польський іконописець А. Отеховський. Для церкви в 1879 р. було подаровано чудотворну ікону Матері Божої.
З приходом більшовицької влади на Буковину церква зазнала гоніння та переслідування. Уже у 1946 р. на Буковині було заборонено богослужіння в УГКЦ. Священники та громада були змушені йти в підпілля. Собор Успіня Пресвятої Богородиці було передано в підпорядкування Православної церкви МП. Частина вірних УГКЦ перейшли до римо - католицького костьолу, а частина до ПЦ.
В 1961 р. собор було закрито повністю та за радянською звичкою, перетворили на склад хімікатів. Старі фрески не витримали такої напруги. Дивом вцілів іконостас, що зберігався в Миколаївській дерев'яній церкві, повернувся на своє місце 1990 р., коли храм знову повернули греко-католицькій громаді міста.
Кафедральний собор Святого Духа(1844-1864рр.)
Головним православним храмом Чернівців є Кафедральний собор Святого Духа. Перший камінь у його фундамент був закладений у липні 1844 р.
Будівництво велося під наглядом крайового інженера А. Маріна та віденського архітектора А. Рьолля, а у 1860 р. за проектом Йосефа Главки було перебудовано фасад храму. У липні 1864 р. владика Євген Гакман освятив Кафедральний собор. Проте внутрішні оздоблювальні роботи тривали аж до кінця століття. Так, ще у 1892-1896 рр. група художників із Відня розписувала стіни.
Собор вражає своєю величною красою. Він побудований у стилі італійського ренесансу, причому за основу був узятий один з проектів Петербурзького Ісаківського Собору, подарований єпископу Євгену Гакману під час його паломництва до Троїце-Сергієвої Лаври. Домінантою архітектурної композиції собору є монументальний купол заввишки 46 м. Крім нього церкву увінчують ще два куполи, а також дві вежі-дзвіниці угорі з боків фасаду. Над головним входом в тімпанс, на синьому фоні, вміщена корона над схрещеними митрополичою палицею та хрестом.
В будівництві активну участь приймав перший митрополит Буковини та Далмації Євген Гакман. Після смерті митрополита 31 березня 1873 р. його поховали під східною частиною вівтаря собору. Проте 1976-го, під час робіт із переобладнання приміщення кафедрального собору домовина з тлінними останками митрополита Гакмана зникла. Краєзнавці досі не знають, де саме перепоховали великого сина буковинської землі.
За радянських часів церква була перетворена на склад, а згодом на виставку товарів народного споживання і картинну галерею.
У 1998 р. храм повернули православній спільноті та реставрували. У березні 2006 р. біля собору було встановлено пам’ятник першому митрополиту Буковинської православної митрополії Євгену Гакману. Авторами пам’ятника, висота якого сягає майже п’яти метрів, є скульптор М. Мірошниченко, який також є автором пам’ятника Ользі Кобилянській, встановленого на Театральному майдані Чернівців, і архітектор В. Кільчицький.
Зараз храм кидається в очі насамперед завдяки своєму яскраво-рожевому забарвленню.
Костел Пречистого Серця Ісуса(1892-1894рр.)
Потреба у будівництві нового та просторішого храму визріла серед чернівецьких римо-католиків ще у середині XIX ст. Проте лише у 1894 р., завдяки клопотанню місіонерів ордену єзуїтів,храм було зведено.Освятили його на честь Пресвятого Серця Господа Ісуса. Проект храму розробив професор Йозеф Ляйцнер - директор Чернівецької школи ремесел.
Костьол спорудили у неоготичному стилі, що вирізняло його з-поміж інших видатних чернівецьких будівель, зведених переважно у візантійсько-романському стилі. Віконні вітражі привезли з Польщі, орган iз Німеччини, а три дзвони - з Шотландії. Найбільший, вагою у 2000кг, називався "Серце Ісуса". Годинник iз шістдесятиметрового шпиля щогодини сповіщав час на всі чотири сторони. Завдяки своєму незвичному для православного краю виглядові храм Серця Ісуса одразу ж став однією з архітектурних родзинок столиці Буковини.
Трагедія спіткала храм уже після війни. Адже ще у перший рік радянської влади на Буковині (1940-1941рр.) костьол продовжував працювати, але перебував під пильним наглядом органів НКВД. Після завершення війни, у 1945 р., місцева влада передала цей єзуїтський храм віруючим православного віросповідання, мотивуючи цей крок неможливістю існування у місті одразу двох костелів. Ще через рік костел було відібрано і у правосланої общини.
Певний час храм було закрито, згодом там вирішили розмістити документи обласного архіву, що до цього моменту зберігалися у чотирьох різних приміщеннях міста. В результаті, більшу частину внутрішнього інтер'єру храму було втрачено.Двома залізобетонними перекриттями, які кріпилися у стінах костелу, внутрішній простір храму розділили на три поверхи. Для зміцнення стелажів архівосховища між колон звели цегельні стіни. Нижні вітражі вікон були знищені, верхні - вціліли.
Нині прийняте рішення повернути культову споруду релігійній громаді міста. За приблизними підрахунками, для відновлення храму знадобиться близько чотирьох мільйонів доларів. На реставрацію костелу, напевно, потрібно буде більше часу, ніж на його будівництво.
Храм Св.Петра і Павла(1938р.)
Цей новий храм знаходиться на вул.Сторожинецькій,в так званій місцевосці Монастириська ,- місцевість на південнно-західній околиці Чернівців, яка від початку була частиною Роші, пізніше виділена як окремий населений пункт - передмістя, а згодом стала міським житловим мікрорайоном.
Довгий час передмістя не мало власної православної парафії. Місцеву церкву було відкрито тільки 24 лютого 1922 р., парохом якої призначили отця Веспасіона Корвіна. Новій парафії було надано земельну ділянку на розі вул. Сторожинецької та Ісаческула (нині М. Черемшини) для побудови нової церкви. Того ж року на місці майбутнього престолу церкви було освячено хрест. На цьому місці священик Корвін збудував невеличку капличку, де проводив богослужіння для своїх парафіян.
У січні 1936 р. було створено будівельний комітет із будівництва церкви. Очолив його Веспасіон Корвін. У 1937 р. його замінив священик Михаїл Русу, який безпосередньо зайнявся питаннями будівництва.
24 січня 1937 р. на прохання будівельного комітету митрополія Буковини виділила додаткові кошти для спорудження церкви на вул.Сторожинецькій. Плани та креслення церкви були складені та підписані головним архітектором бюро архітектури митрополії Вірджілом Іонеску. Будівництво церкви велося під контролем архітекторів архітектурного бюро митрополії Буковини, зокрема Іванова та Іонеску.
Церква діяла навіть у радянські часи.
Сьогодні вона належить до Чернівецько-Буковинської єпархії УПЦ (МП).
На час візиту у храмі відбувалось служіння,всередині стояла "димова завіса"-так сумлінно накурили ладаном...
Храм доглянутий,вилискує на сонці.
Темпль(1873-1877рр.)
У 1877 р. єврейська громада міста отримала свій головний храм, у якому збиралися для молитви чернівецькі іудеї-реформісти. Темпль колись був однією з найстильніших культових споруд старого міста. Сьогодні тут знаходиться кінотеатр «Чернівці», у якому ледве розпізнаються риси колишньої іудейської святині.
Храм був збудований за проектом відомого львівського архітектора, професора Юліана Захаревича. В архітектурній композиції будівлі переплітались елементи ренесансу й готики з екзотичними мавританськими мотивами. Її стіни завершувалися граційними вежами-мінаретами, а посередині даху височів величезний орнаментований мідний купол зі шпилем, який увінчувала зірка Давида.
На початку Другої світової війни, у липні 1941 р., німецько-румунські війська спалили цей храм. Після повернення радянської влади була спроба підірвати Темпль, але він встояв і тривалий час лишався частково зруйнований. У 1959 р. у колишній синагозі відкрили кінотеатр, який чернівчани на згадку про минуле охрестили «кіногогою».
Велика синагога "Гроссшил"(?-1853рр.)
Будівництво синагоги було завершено у 1853 р. Вона стала найбільш репрезентативною та добротною спорудою нижнього міста.Синагога була найвищим будинком в окрузі й вивищувалася на фоні одноповерхових, врослих у землю будиночків старого міста. Нова мурована синагога була збудована на місці старої, рубленої з дерева. І коли у 1865 р. нижнє місто охопила страшна пожежа, вціліла тільки вона. Решта будинків, зведених із дерева, майже повністю згоріли. Ця подія породила чимало легенд про чудодійну силу Великої синагоги. Мало хто тоді задумувався над справжньою причиною її збереження.
Рівний фасад споруди не має ніяких прикрас чи скульптур, адже єврейські догми забороняли зображувати людей і тварин. Його прикрашають тільки розміщені високо - на рівні другого поверху - вікна.
З приходом радянської влади Велику синагогу закрили, а приміщення передали "для потреб міста".