Уладівка-Іванопіль-Журавне (Вінницька область)
Навряд чи ви колись поїдете у подорож до Уладівки. Хіба що зупинитесь по дорозі на Хмільник, чи із сусіднього Янева випадково зазирнете. Адже місцина абсолютно не розпіарена, в жодному путівнику не розписана. Ну бо воно й не дивно - селище розташоване далеченько від райцентрів, тож випадкові подорожні краєзнавці там зовсім не часто трапляються. А як кого й занесе до цієї місцини, то всю увагу відволікають замок-палац із костьолом в сусідньому Яневі. В принципі, я й сам до Янева збирався, а Уладівку вирішив просто заодно подивитись.
Виявилось, як знати куди дивитись, то можна знайти чимало цікавого. Звісно ж, Ейфелевих башт і Біг Бенів тут немає, але певний шарм присутній.
1.
Отож, ранок вихідного дня, Вінницький вокзал, "Гайворонська" платформа (чи як вона тепер називається після скорочення рейсів на Гайворон і додавання на Хмельницький?), де на мене вже чекає моднячий рейковий автобус "Pesa" польського виробництва.
2.
Всередині, як і ззовні, на вигляд усе європейське й сучасне, але сидіти вкрай незручно. Я не знаю, під кого проектувались ті вагони, але коли сидиш навпроти іншого пасажира обличчям до обличчя, то ноги хоч бери й відкручуй, щоб сховати десь на поличку, бо поміщатися у відведеному місці між сідушками вони явно не хочуть. І це при тому, що в мене зріст всього 170 см і в попутника навпроти приблизно такий самий! А як до вагону баскетболісти зайдуть, їм що, ноги одне на одного класти?
Зате на ходу в рейковому автобусі зовсім не трясе і навіть стукоту коліс майже не чутно.
3.
Через годину дістаюсь станції Уладівка де й зістрибую на перон. Залізничний "трамвай" серед місцевих пейзажів виглядає космічно.
4.
Місцевий вокзал виглядає сиротливо і миршаво.
5.
Зате довкола пишно квітнуть липи, тож навіщо дивитись на сірі споруди, якщо можна милуватись природою?
6.
Позаяк станція Уладівка розташована із самого краю села, вирішую заодно зазирнути до сусіднього Журавного, яке зустрічає мене кладовищем із обов'язковим обеліском загиблим односельчанам у роки Великої Вітчизняної.
7.
А це вже щось цікавіше - доволі нестандартний хрест на роздоріжжі.
8.
Іще хвилин 10 старою бруківкою і я виходжу до найвизначнішої пам'ятки села Журавне - церкви Різдва Богородиці.
9.
Прямо під церковним муром корова ніжиться під палким червневим сонцем наче в солярії.
10.
А сам мур, до речі, разом із дзвіницею та власне церквою занесено до реєстру архітектурних пам'яток місцевого значення, як спадщину ХVІІІ-го сторіччя. Старовинному кованому хресту,судячи із зовнішнього вигляду, теж достобіса років (прости мене господи за згадку біса).
11.
Церковні споруди зведено на вершині гранітного пагорбу.
12.
Обходжу церковний мур із зворотнього боку і зустрічаю такий перелаз, яким і потрапляю на подвір'я. Щоправда церква із двору виглядає менш фотогенічно, аніж із-за муру. Та й на самому подвір'ї немає нічого особливо цікавого.
13.
Виходжу назад на вулицю і роблю іще один кадр церкви. Все-таки церкву зведено 1777-го року (джек-пот!), тож з поваги до гарних чисел можна знову її сфотографувати.
14.
Лишаю Журавне і беру курс на південь - через Буг у напрямку Олександрівки. На мосту востаннє озираюсь на Журавне.
15.
В Олександрівці із архітектурних об'єктів нічого цікавого мені на очі не трапилось. Та й саме село якось занадто широко розкинулось вздовж дороги, тому звертаю в поле, де йти набагато приємніше та красивіше.
16.
Тим часом сонце піднімається вище і починає смалити немов автогеном. Тіні в полі немає, тож відчуваю, що ніс в мене обгорить. Ну та не я один такий буду - он в коняки теж ніс червоний:)
17.
Вдалині за Бугом і коровами громадиться цукровий завод.
18.
Ну а я вже дійшов до села Іванопіль, де розмістився інший завод - Уладівський спиртовий. І хоча на головній заводській будівлі і викладено цеглою 57-й рік, виглядає вона явно дареволюційною - не треба нас дурити всілякими цифрами.
19.
По вцілілому декору в спирт-заводі вгадується іще панська гуральня.
20.
Далі націлююсь на цукровий завод, та йду в його сторону, знову перетинаючи Буг, тепер вже із правого берега на лівий.
21.
Але то я вже занадто розігнався - одразу ж на правий берег потрапити! Виявилось, що на шляху лежить іще два острови і відповідно іще два мости на додачу до вже пройденого.
22.
Між островами споруджено греблю. Цеглою викладено 2005-й рік заснування шлюзу, але виглядає він вже сто років покинутим. Із греблі з усіх щілин тече вода, із мосту викришується бетон... Переходити над бурхливою течією було страшнувато.
23.
Бруківкою поміж тополями через останній місток наближуюсь до цукрового заводу.
24.
А це вже Уладівський цукрозавод прикидається замковою стіною.
25.
Загалом завод виглядає так.
26.
Головний корпус.
27.
Колишній заводський будинок культури із бюстом Леніна на подвір'ї. Скоріше за все, до революції це був будинок заводського управителя. Принаймні серед реєстру архітектурних пам'яток Вінниччини така будівля в Уладівці зазначена.
28.
Будинок культури начебто й досі функціонує. Принаймні на дверях висіло свіже бібліотечне оголошення.
29.
Поруч іще якась будівля, управлінського вигляду...
30.
...яка насправді виявилась дооовжелееезним робітничим бараком із входами на другий поверх через балкон.
31.
Полишаю вмираючий завод та чимчикую до центру Уладівки, де нещодавно спорудили симпатичний та стильний храм на честь святої рівноапостольної Ніни.
32.
Бетонний воїн із ППШ зачаївся в трояндах.
33.
Поруч бовваніє Ульянов (так і підписаний на постаменті Ульяновим, а *Ленін* взято у дужки)
34.
Насправді теперішній центр Уладівки колись взагалі був не Уладівкою, а робітничим селом Забужжя при цукровому заводі. То вже потім два села злилсь в одну Уладівку, яка історично була на правому боці річки. Тож вкотре перетинаю Буг та йду до старої історичної Уладівки.
Великий десант корів форсує водну перепону в зворотньому напрямі.
35.
На березі Бугу лишились кам'яні стіни від якоїсь споруди. Замок? Палац? - На жаль, царська карта-трьохверстовка підказує, що тут був всього-навсього млин.
36.
Зате трохи далі на височенному кургані велично стоїть пам'ятник так і не знаю чому.
37.
Щоб краще показати висоту кургану доводиться далеко відходити вздовж берега, бо зблизька курган відмовляється вміщатись в об'єктив.
38.
Видираюсь до самого пам'ятника, що по-ленінськи вказує рукою в бік Забужжя. Хоча одяг монумента більше підходить Ісусу із Ріо-де Жанейро.
39.
Неподалік в густій кроні дерев втопає Свято-Успенська церква, яку змурували 1863-го року.
40.
На церковному подвір'ї зберігся старезний кам'яний хрест.
41.
Дзвіниці не завадив би вищий купол.
42.
Баня над самою церквою також виглядає чужорідною.
43.
Стара хвіртка в старовинному мурі.
44.
Навпроти церкви черговий воїн-визволитель в плащ-наметі та з ППШ десь в ялинах. Але фотографував я вже не його, а трибуну поруч. Як я помітив, в усіх навколишніх селах коло пам'ятників присвячених подіям ВВВ встановлено такі трибуни. Ініціатива Уладівської сільради? Можливо місцевим можновладцям бракувало уваги, тож вони влаштовували у селі паради, шикуючи колгоспників у колони по три із вилами на перевіс, а самі віддавали їм честь на трибуні? :)
45.
Трошки далі збереглись залишки брами до колишнього панського маєтку.
46.
А ось, схоже, і залишки самого маєтку.
47.
Можливо це і не сам палац, а одна із будівель на садибі, але точно щось старовинне панське.
48.
Руїни маєтку густо заросли кущами бузини та кропивою
49.
Я вирішив не пхатись в маєткові зарості в шортах, а натомість узяв курс назад через Буг на Янів. Але про нього буде якось наступного разу.
Виявилось, як знати куди дивитись, то можна знайти чимало цікавого. Звісно ж, Ейфелевих башт і Біг Бенів тут немає, але певний шарм присутній.
1.
Отож, ранок вихідного дня, Вінницький вокзал, "Гайворонська" платформа (чи як вона тепер називається після скорочення рейсів на Гайворон і додавання на Хмельницький?), де на мене вже чекає моднячий рейковий автобус "Pesa" польського виробництва.
2.
Всередині, як і ззовні, на вигляд усе європейське й сучасне, але сидіти вкрай незручно. Я не знаю, під кого проектувались ті вагони, але коли сидиш навпроти іншого пасажира обличчям до обличчя, то ноги хоч бери й відкручуй, щоб сховати десь на поличку, бо поміщатися у відведеному місці між сідушками вони явно не хочуть. І це при тому, що в мене зріст всього 170 см і в попутника навпроти приблизно такий самий! А як до вагону баскетболісти зайдуть, їм що, ноги одне на одного класти?
Зате на ходу в рейковому автобусі зовсім не трясе і навіть стукоту коліс майже не чутно.
3.
Через годину дістаюсь станції Уладівка де й зістрибую на перон. Залізничний "трамвай" серед місцевих пейзажів виглядає космічно.
4.
Місцевий вокзал виглядає сиротливо і миршаво.
5.
Зате довкола пишно квітнуть липи, тож навіщо дивитись на сірі споруди, якщо можна милуватись природою?
6.
Позаяк станція Уладівка розташована із самого краю села, вирішую заодно зазирнути до сусіднього Журавного, яке зустрічає мене кладовищем із обов'язковим обеліском загиблим односельчанам у роки Великої Вітчизняної.
7.
А це вже щось цікавіше - доволі нестандартний хрест на роздоріжжі.
8.
Іще хвилин 10 старою бруківкою і я виходжу до найвизначнішої пам'ятки села Журавне - церкви Різдва Богородиці.
9.
Прямо під церковним муром корова ніжиться під палким червневим сонцем наче в солярії.
10.
А сам мур, до речі, разом із дзвіницею та власне церквою занесено до реєстру архітектурних пам'яток місцевого значення, як спадщину ХVІІІ-го сторіччя. Старовинному кованому хресту,судячи із зовнішнього вигляду, теж достобіса років (прости мене господи за згадку біса).
11.
Церковні споруди зведено на вершині гранітного пагорбу.
12.
Обходжу церковний мур із зворотнього боку і зустрічаю такий перелаз, яким і потрапляю на подвір'я. Щоправда церква із двору виглядає менш фотогенічно, аніж із-за муру. Та й на самому подвір'ї немає нічого особливо цікавого.
13.
Виходжу назад на вулицю і роблю іще один кадр церкви. Все-таки церкву зведено 1777-го року (джек-пот!), тож з поваги до гарних чисел можна знову її сфотографувати.
14.
Лишаю Журавне і беру курс на південь - через Буг у напрямку Олександрівки. На мосту востаннє озираюсь на Журавне.
15.
В Олександрівці із архітектурних об'єктів нічого цікавого мені на очі не трапилось. Та й саме село якось занадто широко розкинулось вздовж дороги, тому звертаю в поле, де йти набагато приємніше та красивіше.
16.
Тим часом сонце піднімається вище і починає смалити немов автогеном. Тіні в полі немає, тож відчуваю, що ніс в мене обгорить. Ну та не я один такий буду - он в коняки теж ніс червоний:)
17.
Вдалині за Бугом і коровами громадиться цукровий завод.
18.
Ну а я вже дійшов до села Іванопіль, де розмістився інший завод - Уладівський спиртовий. І хоча на головній заводській будівлі і викладено цеглою 57-й рік, виглядає вона явно дареволюційною - не треба нас дурити всілякими цифрами.
19.
По вцілілому декору в спирт-заводі вгадується іще панська гуральня.
20.
Далі націлююсь на цукровий завод, та йду в його сторону, знову перетинаючи Буг, тепер вже із правого берега на лівий.
21.
Але то я вже занадто розігнався - одразу ж на правий берег потрапити! Виявилось, що на шляху лежить іще два острови і відповідно іще два мости на додачу до вже пройденого.
22.
Між островами споруджено греблю. Цеглою викладено 2005-й рік заснування шлюзу, але виглядає він вже сто років покинутим. Із греблі з усіх щілин тече вода, із мосту викришується бетон... Переходити над бурхливою течією було страшнувато.
23.
Бруківкою поміж тополями через останній місток наближуюсь до цукрового заводу.
24.
А це вже Уладівський цукрозавод прикидається замковою стіною.
25.
Загалом завод виглядає так.
26.
Головний корпус.
27.
Колишній заводський будинок культури із бюстом Леніна на подвір'ї. Скоріше за все, до революції це був будинок заводського управителя. Принаймні серед реєстру архітектурних пам'яток Вінниччини така будівля в Уладівці зазначена.
28.
Будинок культури начебто й досі функціонує. Принаймні на дверях висіло свіже бібліотечне оголошення.
29.
Поруч іще якась будівля, управлінського вигляду...
30.
...яка насправді виявилась дооовжелееезним робітничим бараком із входами на другий поверх через балкон.
31.
Полишаю вмираючий завод та чимчикую до центру Уладівки, де нещодавно спорудили симпатичний та стильний храм на честь святої рівноапостольної Ніни.
32.
Бетонний воїн із ППШ зачаївся в трояндах.
33.
Поруч бовваніє Ульянов (так і підписаний на постаменті Ульяновим, а *Ленін* взято у дужки)
34.
Насправді теперішній центр Уладівки колись взагалі був не Уладівкою, а робітничим селом Забужжя при цукровому заводі. То вже потім два села злилсь в одну Уладівку, яка історично була на правому боці річки. Тож вкотре перетинаю Буг та йду до старої історичної Уладівки.
Великий десант корів форсує водну перепону в зворотньому напрямі.
35.
На березі Бугу лишились кам'яні стіни від якоїсь споруди. Замок? Палац? - На жаль, царська карта-трьохверстовка підказує, що тут був всього-навсього млин.
36.
Зате трохи далі на височенному кургані велично стоїть пам'ятник так і не знаю чому.
37.
Щоб краще показати висоту кургану доводиться далеко відходити вздовж берега, бо зблизька курган відмовляється вміщатись в об'єктив.
38.
Видираюсь до самого пам'ятника, що по-ленінськи вказує рукою в бік Забужжя. Хоча одяг монумента більше підходить Ісусу із Ріо-де Жанейро.
39.
Неподалік в густій кроні дерев втопає Свято-Успенська церква, яку змурували 1863-го року.
40.
На церковному подвір'ї зберігся старезний кам'яний хрест.
41.
Дзвіниці не завадив би вищий купол.
42.
Баня над самою церквою також виглядає чужорідною.
43.
Стара хвіртка в старовинному мурі.
44.
Навпроти церкви черговий воїн-визволитель в плащ-наметі та з ППШ десь в ялинах. Але фотографував я вже не його, а трибуну поруч. Як я помітив, в усіх навколишніх селах коло пам'ятників присвячених подіям ВВВ встановлено такі трибуни. Ініціатива Уладівської сільради? Можливо місцевим можновладцям бракувало уваги, тож вони влаштовували у селі паради, шикуючи колгоспників у колони по три із вилами на перевіс, а самі віддавали їм честь на трибуні? :)
45.
Трошки далі збереглись залишки брами до колишнього панського маєтку.
46.
А ось, схоже, і залишки самого маєтку.
47.
Можливо це і не сам палац, а одна із будівель на садибі, але точно щось старовинне панське.
48.
Руїни маєтку густо заросли кущами бузини та кропивою
49.
Я вирішив не пхатись в маєткові зарості в шортах, а натомість узяв курс назад через Буг на Янів. Але про нього буде якось наступного разу.