1048 км до загального "стажу". День 3.Частина 4:Середнє та Невицьке
Закарпаття все ніяк не хотіло відпускати нас із своїх обіймів,та ми й не дуже пручались,та й навіщо,кожен куточок,кожен новий пункт тішив своєю неповторністю і ми насолоджувались..
В цій частині позмагаються між собою неповторністю і шармом два замки-у Невицькому і Середньому.Кожен із них заслуговує на увагу і захоплення з боку відвідувачів,кожен притягує чимось своїм особистим та одне беззаперечне-обидва вони чудові!
Першим у нас було смт.Середнє,що знаходиться на підгір'ї Вулканічних Карпат (Маковиці) між Ужгородом і Мукачевом на ріці Віолла із своїм замком(а точніше-лише руїнами донжону)тамплієрів.
В період середньовіччя тамплієри отримали право на торгівлю солотвинською сіллю. Соляний шлях з Підкарпатських копалень в Європу проходив через Закарпаття. Тамплієри зводять вздовж всього соляного шляху низку укріплень, які використовувались як митні пости, а при потребі і як пункти дислокації невеликих військових гарнізонів, що оберігали той соляний шлях. Одне з таких укріплень і збереглося в Середньому. Це характерна для Західної Європи ХІІІ століття оборонна споруда у вигляді башти донжону (башти останньої оборони). Такі башти були дозорними і не призначеними для тривалого проживання. Але якщо була необхідність, вони могли стати потужними пунктами оборони, бо мали добру зону огляду й з неї можна було вести круговий обстріл. Крім того такі башти мали кругову систему валів і ровів. Ці складові мав і Середнянський замок. До того ж перша лінія його валів, що влаштовувалась паралельно стінам башти була підсилена кам’яним муром з циліндричними наріжними баштами. Слідів від тих передових укріплень зараз майже не залишилось.
Середнянський замок утворює всього лиш одна чотирикутна могутня кам’яна башта-донжон (18,6м х 16,5м) - головна й найбільш характерна ланка романської середньовічної твердині, прообразом якої були давньоримські прикордонні сторожові вежі на Рейні та Дунаї. Спочатку донжон Середнянського замку був трьохярусним з балковим міжповерховим перекриттям. Кладка стін башти кам’яна бутова. Для більшої міцності кути башти з зовнішньої боку викладені кам’яними квадратами, а стіни з обох боків акуратно облицьовані відшліфованим каменем, що не тільки підсилювало міцність стін башти, але й значно пом’якшувало суворість споруди. Висота башти сягає 20м, а товщина стін - 2,6м. Вхід в башту-донжон з ціллю безпеки був розміщений на рівні другого ярусу по центру східної стіни. До нього вела з боку двору дерев’яна драбина, яка при необхідності (небезпеці) легко демонтувалась а то й спалювалась.
Другий ярус утворювали три приміщення. В одному з них були сходи, які вели на третій ярус. Перекриття між другим і третім ярусами було плоске на дерев’яних балках. Стіни третього ярусу збереглися фрагментарно. З другого поверху ще одні білокам’яні сходи, фрагменти яких були виявлені під час недавніх археологічних робіт, вели на перший ярус. В першому ярусі було два приміщення - „східне” та „західне”, розміри яких 11,2 х 6 м. Посередині стіни, що розділяє приміщення й має товщину 1,3 м, пройма для дверей шириною 80 см. Неподалік „дверей” в підлозі „східного” приміщення видна яма, засипана камінням. Вірогідно тут був колодязь.
В 1312 році замком в Середньому заволоділи монахи ордену св.Павла. Вони вв’язалися в затяжні чвари за угорську корону. Після придушення королівської опозиції угорська корона конфісковала їх володіння й передала більш лояльним власникам.
В XV столітті Середньому надаються міські привілеї, а король Карл Роберт дарує містечко магнатам Другетам. Але інші магнати - Палочі, після довготривалого протистояння закріплюють Середнє за своїм родом. В 1526 році в битві під Могачем турки громлять угорське військо і разом з королем гине останній представник роду Палочі по чоловічій лінії. Середнє і замок переходять до роду Добо. Починається нова доба в історії села, пов’язана з родом Добо.
На протязі XVII - XVIII ст. Середнянський замок ще не раз міняв своїх володарів в вирі безкінечних австро-турецьких та австро-угорських війн. В цих війнах замок поступово руйнувався, ремонтні роботи ніхто не проводив, оскільки архаїчно непривітна кам’яна громада вже не відповідала стилю життя дворян XVIII ст. Відчутного удару замку було нанесено під час антигабсбургського руху угорських дворян під керівництвом Ференца ІІ Ракоці в 1703-1711 роках, після чого замок більше не відновлювався.(http://serednje.narod.ru/).
Зараз ми споглядаємо тут лише залишки замку,та й вони є прекрасними..
Попрощавшись із Середнянським замком відправляємось у Невицьке-село в Ужгородському районі Закарпатської області, розташоване на річці Уж. Розташоване на відстані 12 км від Ужгорода.Вже з траси ми бачимо на вершині гори "шапку" замкової вежі,яка неначе гриб між травою,заховалась у кронах дерев.
Зум допомагає побачити трохи більше.Продовжуємо підйом на гору,доречі якщо ви на авто-проблем піднятись не буде-доверху веде асфальтована дорога.
Замок був побудований у XIII ст. на горі вулканічного походження, 125 м. над рівнем моря у вузькій долині річки Уж. Замок брав участь у різних феодальних війнах, переходив у власність від одних до інших графів, магнатів. Замок має форму еліпса, в той час для замка головною спорудою в комплексі була башня-донжон. Вона збереглася і до наших часів.
Невицький замок служив форпостом Ужгородської фортеці. Він контролював Ужанську долину, якою проходив торговий шлях із Угорщини через Ужокський перевал до Галицького князівства та Польщі.
Вперше Невицький замок згадується в 1274 р. Його будівництво було пов'язано з активною проруською політикою угорських королів, зростанням ролі гірських перевалів і шляхів, які вели через Карпати на північ і схід до Галича та Києва. Тоді замок був земляним городищем невеликих розмірів, укріплення якого складалися з валів і ровів.
У березні 1241 року монголо-татари увірвалися до Угорщини через Верецький перевал та зруйнували укріплення в Невицькому. У другій половині XIII століття його знову відновили. У 1279 році угорський король Ласло IV (1274-1290 pp.) передав усі володіння комітату Унг і його управління трансильванському воєводі Фінті з роду Обо. Після його смерті, господарем Ужанщини й Невицького замка став його брат Омодей, який володів замком до 1311 р. В Угорському королівстві почалася епоха міжусобиць, боротьби магнатів за королівський престол Омодей і його сини брали в ній активну участь. Невицьку фортецю, що була місцем перебування жупана та його помічників, укріплюють. Саме на межі XIII-XIV ст. на місці круглої башти будується новий чотирикутний донжон, а біля нього колодязь для збору дощової води завглибшки 4,5 м.
На Ужанщині був спокій, поки жив старий Омодей, але, коли в 1311 році посталі кошицькі селяни його вбили, Карл Роберт вирішив зламати владу роду Обо в Північно-Східній Угорщині. Проте замок у Невицькому й надалі залишився в руках Омодеїв. У 1315-1317 pp. він був опорним пунктом селян, які виступили під керівництвом жупана П.Петенко проти угорського короля. Повстання було придушене.
У 1317 р. Ласло, син Омодея, знову повстав проти королівської влади, але зазнав поразки. Невицький замок штурмом узяли королівські війська.
Нова епоха в історії замка починається з 1328 року, коли король Карл Роберт передає його спочатку в тимчасове, аз 1333 р. у постійне володіння графу Яну Другету. У 1343 році новий угорський король Людовик Великий підтверджує Дарчу грамоту Другетам.
Прибічник короля Яна Другета перебудовує замок із дерев'яного на кам'яний. Рід Другетів володів замком більше ніж три століття. Представники роду воювали між собою за право володіння ним. Так продовжувалося аж до 1602 року, коли на цьому ґрунті виникла велика суперечка, та така, гцо справу довелося розглядати Ватикану, який вирішив її на користь прибічника єзуїтів Дьордя III Другета. Це викликало обурення у трансильванского князя Дьйордя II Ракоці, який у 1644 році зруйнував замок. З тих пір Невицький замок так і не відбудовувався.
Чудові панорами відкриваються із замкових стін:
ліворуч
праворуч
За легендою, колись один із власників замка, Упор, відбив у герцога Горо, господаря Мукачівського замка, його наречену, баронесу Христину Перені. Щоб Горо не знищив замок Упора, викрадач пообіцяв, що коли народиться донька, він віддасть її герцогу заміж. Народилася донька Юдіта. На її 16-річчя батько обручив її із постарілим герцогом. Юдіті майбутній чоловік не сподобався настільки, що вона кинулася зі стін замка та розбилася. В той же час у башту вдарила блискавка й спалила її.(http://tourlib.net/books_ukr/sela09.htm)
Замкове подвіря
Така от історія,такі от фотокадри.На цьому й закінчили "лазяння"по мурах і відправились в останній таки пункт нашої поїздки-Ужгород.Та про це у наступній частині.
