Вилкове. Не Венеція й не зовсім українська
Вилкове - це ілюстрація до трудового подвигу. Не заради медальки чи перемоги у соцзмаганні, а заради життя. Не придуманого радянським режимом (хоч звичайно не всі подвиги й тоді були придуманими), а справжнього, такого, який і нині можна побачити і помацати. Титанічна праця тисяч втікачів-старовірів підняла це місто над водами дунайської заплави. І нехай це ніяка не Венеція («Українською Венецією» називають містечко в туристичних фірмах), нехай немає тут надзвичайних пам’яток архітектури, але ж і не смердить, як на вулицях італійського чуда в період асенізації…
Жахливі й малозрозумілі (зокрема, особисто мені) процеси, які у великій Росії зовсім не рідкість, погнали цих людей із насиджених місць у тайгу, у малолюдні Поліські болота, у Дунайські плавні. І як вони добирались сюди? Як перевозили своє добро? Чи то на спинах, чи кіньми, чи на волах? Хоча звідки у Московії воли? Це в Україні цих робочих тварюк було колись так багато, що й самих українців почали порівнювати із цими скаженно-сильними та спокійно-флегматичними дітьми корів… Пам’ятаю розповіді тестя про роботу на волах, про розмірене їх ремигання серед зоряної ночі… Але це із іншої опери.
Християнство з’явилося на Русі у 10 столітті. Прийшло воно із Візантії й непохитно трималося до 17 століття. Хоча Константинополь пав під натиском турків-сельджуків, а Київ захопили татари, і литовці, і поляки. Київська митрополія спочатку переїхала у Владімір-на-Клязьмє, потім у Москву, а потім взагалі роздвоїлася й осіла у Москві та Вільно (столиці Литви). Пізніше з’явився «третій Рим», а ще пізніше його очолив патріарх Никон, який вирішив провести реформу… Замість двопестного хреста - триперстний, Іісус замість Ісуса, обходження храму проти сонця, замість по сонцю, ну й такі дрібниці, що смішно їх перераховувати. Згадується комедія із Едді Мерфі: «…у них Макдоналдс, а у нас Макдауелс, у них золоті арки, а у нас золоті дуги…». Але до новаторства Никона, яке він перейняв у європейців-католиків, з’явилася опозиція із протопопом Аввакумом. Ці люди не змогли, або не схотіли прийняти реформаторства у непохитних релігійних традиціях. І почалися страшні репресії… Заслання, катування, страти - все це, за наказом Никона та за цілковитої підтримки царя Олексія Михайловича, довелося витримати людям, які зберегли старі традиції й отримали назви - старообрядці, старовіри, «раскольники». Частина цих людей емігрувала за межі Російської імперії й зупинилася на турецькій території Бессарабії. Новою батьківщиною для них стали плавні у дельті Дунаю.
Дивитись і читати ще...
Жахливі й малозрозумілі (зокрема, особисто мені) процеси, які у великій Росії зовсім не рідкість, погнали цих людей із насиджених місць у тайгу, у малолюдні Поліські болота, у Дунайські плавні. І як вони добирались сюди? Як перевозили своє добро? Чи то на спинах, чи кіньми, чи на волах? Хоча звідки у Московії воли? Це в Україні цих робочих тварюк було колись так багато, що й самих українців почали порівнювати із цими скаженно-сильними та спокійно-флегматичними дітьми корів… Пам’ятаю розповіді тестя про роботу на волах, про розмірене їх ремигання серед зоряної ночі… Але це із іншої опери.
Християнство з’явилося на Русі у 10 столітті. Прийшло воно із Візантії й непохитно трималося до 17 століття. Хоча Константинополь пав під натиском турків-сельджуків, а Київ захопили татари, і литовці, і поляки. Київська митрополія спочатку переїхала у Владімір-на-Клязьмє, потім у Москву, а потім взагалі роздвоїлася й осіла у Москві та Вільно (столиці Литви). Пізніше з’явився «третій Рим», а ще пізніше його очолив патріарх Никон, який вирішив провести реформу… Замість двопестного хреста - триперстний, Іісус замість Ісуса, обходження храму проти сонця, замість по сонцю, ну й такі дрібниці, що смішно їх перераховувати. Згадується комедія із Едді Мерфі: «…у них Макдоналдс, а у нас Макдауелс, у них золоті арки, а у нас золоті дуги…». Але до новаторства Никона, яке він перейняв у європейців-католиків, з’явилася опозиція із протопопом Аввакумом. Ці люди не змогли, або не схотіли прийняти реформаторства у непохитних релігійних традиціях. І почалися страшні репресії… Заслання, катування, страти - все це, за наказом Никона та за цілковитої підтримки царя Олексія Михайловича, довелося витримати людям, які зберегли старі традиції й отримали назви - старообрядці, старовіри, «раскольники». Частина цих людей емігрувала за межі Російської імперії й зупинилася на турецькій території Бессарабії. Новою батьківщиною для них стали плавні у дельті Дунаю.
Дивитись і читати ще...