Сорочинський ярмарок
Періодичні торги різного масштабу і значення в Україні відбувались в усі часи. Ярмарки у Сорочинцях не були ні найбільшими, ні найзнаменитішими. Допоки про Сорочинський ярмарок у циклі повістей «Вечори на хуторі біля Диканьки» не написав Микола Гоголь.
...дорога, верст за десять до местечка Сорочинец, кипела народом, поспешавшим со всех окрестных и дальних хуторов на ярмарку. С утра еще тянулись нескончаемою вереницею чумаки с солью и рыбою. Горы горшков, закутанных в сено, медленно двигались, кажется, скучая своим заключением и темнотою; местами только какая-нибудь расписанная ярко миска или макитра хвастливо выказывалась из высоко взгроможденного на возу плетня и привлекала умиленные взгляды поклонников роскоши. Много прохожих поглядывало с завистью на высокого гончара, владельца сих драгоценностей, который медленными шагами шел за своим товаром, заботливо окутывая глиняных своих щеголей и кокеток ненавистным для них сеном.
Уродженець Сорочинців, здається що обезсмертив торговицю в рідному містечку. Адже зараз ніхто не згадує дійсно грандіозні масштаби ярмарків в Ромнах, Рівному, Житомирі, Дубно, Бахмуті чи Павлограді. Ті торги часто були спеціалізованими, значущими для усього краю.
Ярмарки як правило приурочували до релігійних свят - на Трійцю, Петра, Стрітення, Покрову. Сорочинський - до яблучного Спаса. Найбільшим торжищем Полтавщини був Іллінський ярмарок, він проводився в Ромнах.
Дозвіл на проведення ярмарків був значущим документом. У середні віки він часто видавався в комплекті з іншими правами для міста - маґдебургією. Рівень Сорочинського закріплено указом Леоніда Кучми про надання ярмарку статусу Національного. (Якщо я не помиляюсь, жоден інший подібний захід такого звання не має).
Ярмарки часто мали спеціальне оподаткування. А головне - безпечний режим торгівлі. Тобто мали централізовану охорону чи взагалі проводились під стінами якогось замку.
Аби трішки потіснити монополію Миколи Васильовича, наведу цитату з ще одного українського письменника - Шолом-Алейхема.
Миновав кладбище, они въехали прямо на "торговицу«- нечто вроде базара или ярмарки, где все смешалось в кучу: крестьяне, лошади, коровы, свиньи, цыгане, телеги, колеса, хомуты и разные евреи: евреи-скорняки, евреи-шапошники, евреи с красным товаром, с булками, с баранками, с пряниками, с яблочным квасом, с чем только пожелаете. А баб!
Бабы с корзинками, бабы с яблоками, бабы с птицей, бабы с жареной рыбой и просто так бабы. И все они галдят, визжат, трещат... А лошади, коровы и свиньи им помогают. Слепцы поют и играют на лирах. Оглохнуть можно! Пыль стоит такая, что трудно разглядеть друг друга, а от запахов можно задохнуться.
За радянської влади ярмарки потихеньку позагиналися. Щоправда, певними ярмарковими «викидишами» можна вважати виставки досягнень народного господарства. Один такий захід наприкінці 1950-х Миргородське партійне керівництво вирішило провести на лоні природи, на березі річки Псел.
Ініціативу не засудили, але через трагікомічний випадок наступного року підшукали для виставки інше місце.
Трапилося так, що один із механізаторів, хильнувши на свято зайвого, кудись зник. Думали - втопився. І хоча чолов’ягу невдовзі знайшли (той мирно спав у стіжку), начальство так наполохалося, що наступний День механізатора вирішили проводити «подалі від річки», де було б зручніше гуляти і випивати. Ось тоді і згадали про Жабокряківку (урочисто названу пізніше - майданом), болото з левадою на околицях Сорочинців, де втопитися й справді могла хіба лише жаба.
Аби урізноманітнити механізаторські презентації, до сценарію вписали гоголевських героїв. Розчулений перший секретар обкому так і сказав: «Так у вас тут справжній Сорочинський ярмарок!». В результаті в 1966-му ярмарок відродили вже цілком офіційно.
Час від часу керманичі намагаються підшукати торгам нового змісту. В 1990-х мова йшла про виставку продукції підприємств Потлавщини. В наші дні - почали говорити про розробку моделей інноваційно-технологічного кластеру. Знав би що це означає - написав би по-людські.
Звісно, що сама подія має серйозне значення для регіону. Цього, 2010-го року, під ярмарок орендували 16 гектарів землі. За право поторгувати ще тогоріч платили близько 30 тис. грн., зараз - ставку підняли до 250 тис. Підозрюю, що мова йде про якісь віп-місця, бо уявити, як торговка оцими чисто національними сумками заплатить 250 тисяч я не можу.
Територія ярмарку - це в першу чергу величезна стоянка в полях.
Потім - якісь ліві прилавки дорогою.
І власне територія ярмарку. Праворуч - ряди з автентикою. Прямо - сцена і атракціони, ліворуч - звичайний базар.
На базарі дійсно торгують всім чим завгодно. Навіть аріелю й цейлонському чаю знайшлося гідне місце.
Ну і, само собою, шинки. Безтолкові і жлобські.
Пишуть, що навіть даішники, замість того аби користуючись нагодою накосити капусти, роздавали нечемним водіям пізд свистульки. Чи це так - не скажу, я був чемним.
Попіаритись на ярмарку полюбляють і політики. В передвиборчі роки їх тут, звісно, побільше. От, скажімо, весело прогулюється ще боєздатний і перспективний Яценюк.
Або Литвин, що усім фейсом вболіває за простих людей.
Віктора Андрійовича - так взагалі заледве могли звідси вигнати. Ще б - довкола глечики, вулики, вишиванки. Та й люди приємні та привітні.
Ця пані була й цьогоріч.
Лише розважати їй доводилось вже нового Президента. Адже у 2010-му за всіх ярмаркував Віктор Федорович.
Якщо ви придивитесь, Федоровичів було навіть двоє. Чи може й троє - після від’їзду оригіналу до відвідувачів приставав дублер. У вишиванці та з булавою в зеленій руці.
Цитата з Гоголя на фінал.
Вам, верно, случалось слышать где-то валящийся отдаленный водопад, когда встревоженная окрестность полна гула и хаос чудных неясных звуков вихрем носится перед вами. Не правда ли, не те ли самые чувства мгновенно обхватят вас в вихре сельской ярмарки, когда весь народ срастается в одно огромное чудовище и шевелится всем своим туловищем на площади и по тесным улицам, кричит, гогочет, гремит? Шум, брань, мычание, блеяние, рев - все сливается в один нестройный говор. Волы, мешки, сено, цыганы, горшки, бабы, пряники, шапки - все ярко, пестро, нестройно; мечется кучами и снуется перед глазами.
Великі Сорочинці на Google-картах. Проїзд на автомобілі від Києва - 270 км (біля 3,5 годин дороги), від Харкова - 200 км, від Полтави - 91 км.
Поруч варто подивитись на Миргород і покататись Гоголевським маршрутом.
