Білокриниця
Замок-палац в Білокриниці (Кременецький район Тернопільської області) - найоригінальніша пам’ятка палацового мистецтва на Південній Волині. Попасти сюди дуже просто: це якихось пару кілометрів на північ від Кременця. Закінчується Кременець - майже відразу починається Білокриниця. Можна пройтися пішки, а можна й автобусом, що курсує між Кременцем та лісотехнічним коледжем (саме він сьогодні розташований у колишній резиденції).
Якщо ж їдете машиною чи йдете пішки, то на початку села ліворуч від дороги побачите муровану церкву Іоанна Богослова (1890 рік) у єпархіальному стилі. Від неї до палацу веде ґрунтова дорога, яка через кілометр приведе вас до палацової брами.
Щодо історії поселення, то Білокриниця вперше згадується грамоті князя Свидригайла від 9 травня 1438 року. Відомо, що на початку ХVІ століття Білокриниця була власністю князів Збаразький, які, ймовірно, і звели тут перший кам’яних замок. Замок оточували високі земляні вали у формі чотирикутних редутів з бастіонами по кутах, та глибокий рів. У 1603 році твердиню зруйнували татари, але за три роки Збаразькі її знову відбудували.
З 1631 року після смерті останнього з роду Збаразьких Білокриниця стає резиденцією князів Вишневецьких, а з 1725 року переходить до Радзивілів. При Радзивілах замок занепадає, а у 1806 році він майже знищується пожежею. Приблизно всередині ХІХ століття те, що залишилося від замку, купив у Радзивілів поміщик Чесновський. Він реконструює замок, а фактично перебудовує його під палац.
Симпатичний палац у неоготичному стилі, що постав у 50-ті роки позаминулого століття, получився дуже симпатичним. Від старих замкових укріплень стіни палацу містять лише мури лівого крила старого замку. Невеликі підвищення навколо палацу, з яких добре оглядати комплекс, ймовірно і з залишками замкових бастіонів.
У 1663 році Чесновський був репресований царським урядом за участь у польському повстанні, а у 1866 році маєток на аукціоні за 27000 карбованців купує граф Олександр Воронін - таємний радник Київського генерал-губернатора. Після смерті Вороніна у 1890 році маєток разом з капіталом у сумі 180000 крб. у власність Російської держави для влаштування в ньому сільськогосподарського навчального закладу.
Флігель та господарські приміщення:
В’їзна брама з боку палацу та ще один вид на палац:
Івано-Богословська церква (1890 рік):
Якщо ж їдете машиною чи йдете пішки, то на початку села ліворуч від дороги побачите муровану церкву Іоанна Богослова (1890 рік) у єпархіальному стилі. Від неї до палацу веде ґрунтова дорога, яка через кілометр приведе вас до палацової брами.
Щодо історії поселення, то Білокриниця вперше згадується грамоті князя Свидригайла від 9 травня 1438 року. Відомо, що на початку ХVІ століття Білокриниця була власністю князів Збаразький, які, ймовірно, і звели тут перший кам’яних замок. Замок оточували високі земляні вали у формі чотирикутних редутів з бастіонами по кутах, та глибокий рів. У 1603 році твердиню зруйнували татари, але за три роки Збаразькі її знову відбудували.
З 1631 року після смерті останнього з роду Збаразьких Білокриниця стає резиденцією князів Вишневецьких, а з 1725 року переходить до Радзивілів. При Радзивілах замок занепадає, а у 1806 році він майже знищується пожежею. Приблизно всередині ХІХ століття те, що залишилося від замку, купив у Радзивілів поміщик Чесновський. Він реконструює замок, а фактично перебудовує його під палац.
Симпатичний палац у неоготичному стилі, що постав у 50-ті роки позаминулого століття, получився дуже симпатичним. Від старих замкових укріплень стіни палацу містять лише мури лівого крила старого замку. Невеликі підвищення навколо палацу, з яких добре оглядати комплекс, ймовірно і з залишками замкових бастіонів.
У 1663 році Чесновський був репресований царським урядом за участь у польському повстанні, а у 1866 році маєток на аукціоні за 27000 карбованців купує граф Олександр Воронін - таємний радник Київського генерал-губернатора. Після смерті Вороніна у 1890 році маєток разом з капіталом у сумі 180000 крб. у власність Російської держави для влаштування в ньому сільськогосподарського навчального закладу.
Флігель та господарські приміщення:
В’їзна брама з боку палацу та ще один вид на палац:
Івано-Богословська церква (1890 рік):