Перекази про те, що Шевченко по світу ходить
[...] дорогою се було, на пароході. Їхалося літньою порою Дніпром, поуз Каніва. Ось здалека видно вже могилу Шевченка, себто хрест той високий... Вже так, що на хорошому місці поховано Тараса! кожне їде, бачить, - подумає щось...
На «чердаку», чи на тому помості горішньому, стояли юрбою люде, дивилися, - і прості люде й пани, всякі.
Все ближче, та ближче під’їжджаємо. Коло мене стояли якісь дядьки, - либонь прочане з Києва. Не втерпіла я та й кажу до їх: - От і Шевченкова могила!... на гарному місці похований він!...
- Похований, та не зовсім, - одказав мені один дядько.
- Як, кажу, не зовсім? Коли вже похований то похований. Адже ж то все звісно - і коли Шевченка ховали, і як...
- Та що з того! - править своє дядько, - а Шевченка там нема. Не став він там лежать!...
- Як? а де ж він? -
- Де?... По світу ходить і пісні складає; тілько не об’являється, а він є!...
- Чом же він не об’являється?
- Еге - «чом!» Дурний би він був! щоб зараз арештували?
Усміхнулась я, та вже й умовкла.
Давненько й ся розмова була, а знов пригадалась мені...
Олена Пчілка. Перекази про Шевченка. // Шершень. - 1906. - № 9. - С. 3.
Могила Тараса Шевченка з дерев’яним хрестом, встановленим Варфоломієм Шевченком у грудні 1882 р. фотографія 1883-84 рр. Фотографія
Могила Шевченка кінця XIX ст. Рисунок
* * *
[...] к могиле Шевченка, подле Канева, подходит неизвестный человек и спрашивает сторожа: «що ти тут стережеш?» - «Та тут Тарас захований»; на это неизвестный заметил: «Він (Шевченко) був дуже хитрий чоловік, він давно уже дірочкою з могили виліз».
М. Васильев. Т. Шевченко в легенде // Киевская старина. - 1900. - Июнь. - С. 142. [Див. повний текст.]