(no subject)
Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [В останні часи свого віку, стор. 31]
XVI
В неділю 19 лютого з початку другої години дня провідав Тараса Федір Черненко. Уся Росія сподівалася, що в той день буде оголошений царський маніфест про скасування крепацтва. Вже ж більш за всіх, і більш за все нетерпляче ждав того маніфесту Шевченко: та й як йому було не палати сподіваною волею, коли він цілий вік співав-ридав над неволею, виливав за ту волю сльози-кров, цілий вік блимала перед ним жадана зоря-воля і він цілий вік босими ногами по колючій стерні йшов до тієї зорі, ішов сам і Україну вів. Тепер, здавалося йому, він дійшов до неї, і сього дня - 19 лютого, в день оцарювання Олександра II, він побачить сяєво тієї зорі, і в болящому пошматованому серці почує тепле, огрійливе проміння і світ її.
Черненко застав, що поет стояв біля вікна, обпираючись руками об стіл: він був збентежений, очі і вся болізна твар його виявляли хвилювання від ждання. Скоро Черненко ввійшов в світличку, поет замість звичайного привітання спитав його:
«Що?.. є!.. є воля? є маніфест? - і, глянувши в вічі Черненкові, зрозумів відповідь... Глибоко зітхнувши, мовив: «Так нема?.. Нема?.. Коли ж воно буде?!» - Пустивши міцну недруковану фразу, Тарас закрив лице руками і, впавши на ліжко, заплакав.
Черненко став заспокоювати його, говорячи, що є певна звістка, що цар в той день підписав маніфест про скасовання крепацтва, але звелів не оголошувати його до заговин на піст, себто до 5 березіля, на те, «щоб народ зустрів свою волю не по шинках, а по церквах...»
Тарас гірко всміхнувся і знов вимовив кілька недобрих слів на адресу гнобителів, потім почав жалкувати і нарікати, що брати його «велику дурницю» зробили, прийнявши торік від Фльорковського безземельну волю.
Провідав його і Костомарів і застав, що поет сидів за столом, округ його лежали невикінчені роботи. Він повідав, що недуг його полекшав, здоров’я поправилось, на тім тижні він невідмінно почне виходити й у вівторок буде у Костомарова. Радіючи, Тарас показав золотий годинник, що недавно придбав собі. То був перший його власний годинник. Досі не було у його коштів на се. З якоюсь наче дітською втіхою недужий дивився на нього 1283. Годинник дійсно був добрий, коштовний 1284. Прощаючись, Костомаров взяв з його слово, коли спроможен буде, завітати до його у вівторок, а коли ні, так подати звістку про своє здоров’я. Се було в п’ятницю 24 лютого.
Справді таки в той день, як був у його Костомарів, недужому стало трохи легше. Він згадав, що земляк його Таволга-Мокрицький іменинник і, не маючи спроможності повітати його особисто, послав до його записку з поздоровленням. Записка та така характерна своєю орфографією і стає нам таким зеркалом задля душі недужого, що ми повинні подати її цілком без поправок: Ось вона: «Многоуважаемый Иван Николаевич! Поздравляю вас с вожделенным днем вашого святого ангела извините что я не могу лично принести моего искреннего поздравления я болен другой месяц не только на улицу меня но и в коридор не пускают... и не знаю чем кончится мое затворничество? Глубоко кланяюся марьи львовны, и лобизаю ваших деточек, от души желаю вам повеселится по прошлогоднему Досвидания. Искренний ваш Т. Шевченко. 24 февраля 1861 г.» 1285. В оцих 8 рядках маємо 26 помилок, та ще яких великих!
Се були останні слова, що написав наш довіку незабутній і дорогий Тарас Григорович Шевченко...
1283 Русск[ая] стар[ина]. - 1880. - Кн. III. - С. 606.
1284 Ист[орический] вестн[ик]. - 1896. - Кн. VI. - С. 903. [Благовещенский А. А. Шевченко в Петербурге].
1285 Киев[ская] стар[ина]. - 1885. - Кн. III. - С. 527. [Каминский Ф. Еще щепотка на могилу Шевченко].
Попередня Наступна
XVI
В неділю 19 лютого з початку другої години дня провідав Тараса Федір Черненко. Уся Росія сподівалася, що в той день буде оголошений царський маніфест про скасування крепацтва. Вже ж більш за всіх, і більш за все нетерпляче ждав того маніфесту Шевченко: та й як йому було не палати сподіваною волею, коли він цілий вік співав-ридав над неволею, виливав за ту волю сльози-кров, цілий вік блимала перед ним жадана зоря-воля і він цілий вік босими ногами по колючій стерні йшов до тієї зорі, ішов сам і Україну вів. Тепер, здавалося йому, він дійшов до неї, і сього дня - 19 лютого, в день оцарювання Олександра II, він побачить сяєво тієї зорі, і в болящому пошматованому серці почує тепле, огрійливе проміння і світ її.
Черненко застав, що поет стояв біля вікна, обпираючись руками об стіл: він був збентежений, очі і вся болізна твар його виявляли хвилювання від ждання. Скоро Черненко ввійшов в світличку, поет замість звичайного привітання спитав його:
«Що?.. є!.. є воля? є маніфест? - і, глянувши в вічі Черненкові, зрозумів відповідь... Глибоко зітхнувши, мовив: «Так нема?.. Нема?.. Коли ж воно буде?!» - Пустивши міцну недруковану фразу, Тарас закрив лице руками і, впавши на ліжко, заплакав.
Черненко став заспокоювати його, говорячи, що є певна звістка, що цар в той день підписав маніфест про скасовання крепацтва, але звелів не оголошувати його до заговин на піст, себто до 5 березіля, на те, «щоб народ зустрів свою волю не по шинках, а по церквах...»
Тарас гірко всміхнувся і знов вимовив кілька недобрих слів на адресу гнобителів, потім почав жалкувати і нарікати, що брати його «велику дурницю» зробили, прийнявши торік від Фльорковського безземельну волю.
Провідав його і Костомарів і застав, що поет сидів за столом, округ його лежали невикінчені роботи. Він повідав, що недуг його полекшав, здоров’я поправилось, на тім тижні він невідмінно почне виходити й у вівторок буде у Костомарова. Радіючи, Тарас показав золотий годинник, що недавно придбав собі. То був перший його власний годинник. Досі не було у його коштів на се. З якоюсь наче дітською втіхою недужий дивився на нього 1283. Годинник дійсно був добрий, коштовний 1284. Прощаючись, Костомаров взяв з його слово, коли спроможен буде, завітати до його у вівторок, а коли ні, так подати звістку про своє здоров’я. Се було в п’ятницю 24 лютого.
Справді таки в той день, як був у його Костомарів, недужому стало трохи легше. Він згадав, що земляк його Таволга-Мокрицький іменинник і, не маючи спроможності повітати його особисто, послав до його записку з поздоровленням. Записка та така характерна своєю орфографією і стає нам таким зеркалом задля душі недужого, що ми повинні подати її цілком без поправок: Ось вона: «Многоуважаемый Иван Николаевич! Поздравляю вас с вожделенным днем вашого святого ангела извините что я не могу лично принести моего искреннего поздравления я болен другой месяц не только на улицу меня но и в коридор не пускают... и не знаю чем кончится мое затворничество? Глубоко кланяюся марьи львовны, и лобизаю ваших деточек, от души желаю вам повеселится по прошлогоднему Досвидания. Искренний ваш Т. Шевченко. 24 февраля 1861 г.» 1285. В оцих 8 рядках маємо 26 помилок, та ще яких великих!
Се були останні слова, що написав наш довіку незабутній і дорогий Тарас Григорович Шевченко...
1283 Русск[ая] стар[ина]. - 1880. - Кн. III. - С. 606.
1284 Ист[орический] вестн[ик]. - 1896. - Кн. VI. - С. 903. [Благовещенский А. А. Шевченко в Петербурге].
1285 Киев[ская] стар[ина]. - 1885. - Кн. III. - С. 527. [Каминский Ф. Еще щепотка на могилу Шевченко].
Попередня Наступна