Спогад Кониського про відкритий обід на честь Куліша. 9 травня 1860 р.
Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [В останні часи свого віку, стор. 17]
VII
На літо р. 1860 трохи що не всі знайомі, а найпаче близькі приятелі Тарасові пороз’їздилися з Петербурга: хто на села, хто на «дачі».
Граф Толстой з родиною виїхав на дачу до Виборга (в Фінляндії): звідтіль хоч і вернулися вони 15 липня, але зараз же рушили за границю. Костомаров спершу поїхав з Толстими, потім їздив в Новгород, в Москву і вернувся вже восени 1189. Білозерський виїздив в Костромську губ[ернію] до жінчиної рідні 1190. Раніш за всіх рушив з Петербурга Куліш, він простував через Полтаву. Тут 9 мая полтавська громада справила йому в вокзалі міського саду бучний обід. На той обід зібралося чоловіка з 200, були тут і селяне-крепаки, і дідичі-дуки, і шевці, і кравці, і генерали, і письменники; були жиди і репрезентанти усіх слов’янських національностей. Звісно, переважала національність українська і панувала її мова. За обідом були бесіди на всіх слов’янських мовах. Хоча обід був на шанобу Кулішеві, але властиво панувало в промовах імення автора «Кобзаря», а в тоастах бажання розцвіту української ідеї народно-національної.
Довіку не забути мені одного тоасту, що зняв вислужений жандар Біловодський. За кілька хвилин перед тим, як сідали до столу, до мене та до Трунова Василя, яко до розпорядників того обіду, підійшов з публіки (обід був прилюдний) не відомий мені мужчина і став прохати прийняти його до обіду. Я відповів, що взагалі страшенна тіснота, місця цілком бракує і я через те мусив відмовити вже більш ніж 20 чоловікам. «Вже як собі хочте, - відповів він, - возьміть з мене хоч вдесятеро (підписна ціна була 3 карб. з чоловіка), а пустіть хоч постоять біля столу, бо я той жандар, що р. 1847 відвозив Куліша в Тулу». Порадившись зі своїми товаришами Дмитром Пильчиковим та Василем Труновим, я згодився. Незнайомий гість сяк-так примостився на кінці столу, на самому розі проти Куліша. І от, після десятої чергової промови, він встав, просив слова без черги і в короткій, але енергічній промові, повітав Куліша яко «старого знайомого». Пам’ятаю, наче оце зараз, здивовану твар Куліша: знати було, що він силкується пригадати собі, де він бачив сього оратора. Але останній поспішив повідати, хто він, як і відколи знає Куліша і підніс такий тоаст: «З уст вислуженого жандаря прийміть, люде добрі, щире бажання, щоб ширилася, зміцнялася і пишалася по нашій рідній Україні та ідея українська, за яку я відвозив Куліша на заслання в Тулу».
Трудно уявити собі той ентузіазм і захват, яким перейнялася уся громада, і та, що була за столом, і та, що стояла навкруги залу під вікнами...
Взагалі, той час був часом, коли придавлений людський дух, вирвавшись хоч трохи на волю, знявся до такої вишини, до якої після того він не знімався вже в Полтаві.
Куліш, пишучи до Шевченка про той обід, зовсім правдиво говорив, що «скільки не було на тому бенкеті промов поважних, то, знайте, ваше славне і шановне ім’я споминали так, як рідна сім’я споминає про свого батька, що живе десь далеко на чужині. Пили не раз вам на здоров’я і просили мене вблагати вас, щоб ви хоч на ту весну пошановали Полтаву, явивши їй свою кохану і шановну персону. Запевняю вас, що ніде в світі таких щирих і прихильних до себе дітей не знайдете, як у тій Полтаві. Тут-бо не то пани і паненята, але всяка душа письменна і щира з вашим «Кобзарем», наче з яким скарбом дорогим, носиться, та хутко їм і книжки не треба буде, бо повитверджують усі ваші стихи на пам’ять, і тривайте, чи не по «Кобзарю» вони й Богу моляться» 1191.
1189 Литературное наследие... - С. 116 - 118.
1190 Правда. - 1888. - [№ 12]. - С. 215. [ Лист М. Костомарова до Т. Г. Шевченка від 2 серп. 1859 р.].
1191 Чалий, с. 179. [Листи до Т. Г. Шевченка. - С. 183.].
Коментар
Куліш, пишучи до Шевченка про той обід, зовсім правдиво говорив, що «cкільки не було на тому бенкеті промов поважних...» - З листа П. Куліша до Т. Шевченка від 10 травня 1860 р. з Василівни (Гоголівки). - Листи до Т. Г. Шевченка, с. 183.
Попередня Наступна
VII
На літо р. 1860 трохи що не всі знайомі, а найпаче близькі приятелі Тарасові пороз’їздилися з Петербурга: хто на села, хто на «дачі».
Граф Толстой з родиною виїхав на дачу до Виборга (в Фінляндії): звідтіль хоч і вернулися вони 15 липня, але зараз же рушили за границю. Костомаров спершу поїхав з Толстими, потім їздив в Новгород, в Москву і вернувся вже восени 1189. Білозерський виїздив в Костромську губ[ернію] до жінчиної рідні 1190. Раніш за всіх рушив з Петербурга Куліш, він простував через Полтаву. Тут 9 мая полтавська громада справила йому в вокзалі міського саду бучний обід. На той обід зібралося чоловіка з 200, були тут і селяне-крепаки, і дідичі-дуки, і шевці, і кравці, і генерали, і письменники; були жиди і репрезентанти усіх слов’янських національностей. Звісно, переважала національність українська і панувала її мова. За обідом були бесіди на всіх слов’янських мовах. Хоча обід був на шанобу Кулішеві, але властиво панувало в промовах імення автора «Кобзаря», а в тоастах бажання розцвіту української ідеї народно-національної.
Довіку не забути мені одного тоасту, що зняв вислужений жандар Біловодський. За кілька хвилин перед тим, як сідали до столу, до мене та до Трунова Василя, яко до розпорядників того обіду, підійшов з публіки (обід був прилюдний) не відомий мені мужчина і став прохати прийняти його до обіду. Я відповів, що взагалі страшенна тіснота, місця цілком бракує і я через те мусив відмовити вже більш ніж 20 чоловікам. «Вже як собі хочте, - відповів він, - возьміть з мене хоч вдесятеро (підписна ціна була 3 карб. з чоловіка), а пустіть хоч постоять біля столу, бо я той жандар, що р. 1847 відвозив Куліша в Тулу». Порадившись зі своїми товаришами Дмитром Пильчиковим та Василем Труновим, я згодився. Незнайомий гість сяк-так примостився на кінці столу, на самому розі проти Куліша. І от, після десятої чергової промови, він встав, просив слова без черги і в короткій, але енергічній промові, повітав Куліша яко «старого знайомого». Пам’ятаю, наче оце зараз, здивовану твар Куліша: знати було, що він силкується пригадати собі, де він бачив сього оратора. Але останній поспішив повідати, хто він, як і відколи знає Куліша і підніс такий тоаст: «З уст вислуженого жандаря прийміть, люде добрі, щире бажання, щоб ширилася, зміцнялася і пишалася по нашій рідній Україні та ідея українська, за яку я відвозив Куліша на заслання в Тулу».
Трудно уявити собі той ентузіазм і захват, яким перейнялася уся громада, і та, що була за столом, і та, що стояла навкруги залу під вікнами...
Взагалі, той час був часом, коли придавлений людський дух, вирвавшись хоч трохи на волю, знявся до такої вишини, до якої після того він не знімався вже в Полтаві.
Куліш, пишучи до Шевченка про той обід, зовсім правдиво говорив, що «скільки не було на тому бенкеті промов поважних, то, знайте, ваше славне і шановне ім’я споминали так, як рідна сім’я споминає про свого батька, що живе десь далеко на чужині. Пили не раз вам на здоров’я і просили мене вблагати вас, щоб ви хоч на ту весну пошановали Полтаву, явивши їй свою кохану і шановну персону. Запевняю вас, що ніде в світі таких щирих і прихильних до себе дітей не знайдете, як у тій Полтаві. Тут-бо не то пани і паненята, але всяка душа письменна і щира з вашим «Кобзарем», наче з яким скарбом дорогим, носиться, та хутко їм і книжки не треба буде, бо повитверджують усі ваші стихи на пам’ять, і тривайте, чи не по «Кобзарю» вони й Богу моляться» 1191.
1189 Литературное наследие... - С. 116 - 118.
1190 Правда. - 1888. - [№ 12]. - С. 215. [ Лист М. Костомарова до Т. Г. Шевченка від 2 серп. 1859 р.].
1191 Чалий, с. 179. [Листи до Т. Г. Шевченка. - С. 183.].
Коментар
Куліш, пишучи до Шевченка про той обід, зовсім правдиво говорив, що «cкільки не було на тому бенкеті промов поважних...» - З листа П. Куліша до Т. Шевченка від 10 травня 1860 р. з Василівни (Гоголівки). - Листи до Т. Г. Шевченка, с. 183.
Попередня Наступна