(no subject)
Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [Під час перебування на Україні (1845-1847), стор. 38]
X
Останнім разом перед своїм арештованням Шевченко поїхав з Києва в Борзенський повіт властиво на весілля до Куліша, куди його запрошено за старшого боярина.
Як знаємо вже, Куліш ще восени р. 1845 перейшов на службу з Києва в Петербург; звідкіль ото під кінець року 1846 Академія наук вирядила його за границю, щоб він вистежив слов’янські мови і, вернувшись до Петербурга, взяв кафедру. З початку року 1847 Куліш, ідучи ото за границю, був і в Києві.
«Не було, - каже Куліш, - може, тоді й на всій Україні такого щасливого чоловіка, як я. Я їхав простісенько до учителя і до друга Пушкіна, до Василя Жуковського, і мав у пазусі лист від Плетньова. Лист той починався словами.: «Посилаю до вас другого себе», а в Жуковського жив тоді Гоголь». Та не в сьому єдине було тодішнє Кулішеве щастя: їдучи за границю, він завернув на Україну, щоб одружитися з сестрою Василя Білозерського - Олександрою 402.
«Щасливим застав я, - каже Куліш, - своїх любих киян, а найщасливішим між ними був тоді Шевченко; бо він сам у собі чув тоді і всі ми те чули, що він яко поет подає надії грандіозні. Тоді вже муза його запротестувала з усією своєю енергією проти ледарства сильних мира сього». З новими творами Шевченка Куліш тоді не був ще ознайомлений і коли перечитав їх, дак вони «здалися йому якимсь відкриттям з неба». Півтора року Куліш не бачив Шевченка і тепер, зустрівшись з ним, бачив, що «Шевченко зробивсь не таким, яким він його покинув, їдучи з України до Петербурга. Се вже був не кобзар, а національний пророк». Кулішеві здавалося, що «сталося те, чого зазнав на собі ветхозавітний посол господень, - те, що змалював по його слову такий же великий, як і сам Шевченко, геній слова».
Для Куліша, признається він, сяєво духа Тарасового було чимсь надприродним. Куліш бачив тоді, «що київська інтелігенція обгортала українського барда глибоким почитанням 403. З других джерел 404 знов відомо нам, що того часу у Василя Тарновського збиралися у Києві літературні вечори, де завжди бажаними гостями були Шевченко, Костомаров, Білозерський і інші з їх товариства. На одному з таких вечорів Шевченко прочитав своє «Посланіє до земляків». Зміст «Посланія», найпаче ж ті місця, де говориться про гетьманів українських, зробили на всіх притомних страшенний вплив». Знаємо ще, що губернатором тоді у Києві був Фундуклій, людина освічена, щедра і сам письменник. У його теж збиралися письменники і інші освічені кияни, а між ними бував і Шевченко. І скрізь Шевченка шановали, і скрізь він робив свій вплив. Вже задля сього не досить було самої його кебети яко художника і письменника. Хоч би яка велика була кебета, а до неї треба ще відповідного розвитку духового і морального на те, щоб художник мав вплив на публіку: треба, щоб твори художника чи письменника стояли коли не вище, дак хоч врівень з культурою людей, на яких він впливає. Оця, коли можна так мовити, спільність зміцняє вплив письменника, та й саму творчість його вона править на певну стежку і дає йому серед громади поважане місце і впливову вагу. От і з сього ми й бачимо ступінь духового і морального розвитку Шевченка і ймемо цілком віри Кулішевим словам, коли він каже, що «наші молоді мрії знайшли в Шевченкові благословенне оправдання і заруку своєї будущини» і що кияни «взирали на Шевченка як на якийсь світильник небесний, і се був погляд праведний... Шевченко з’явився між нас яко видиме оправдання нашого натхнення звиш» 405.
402 Хуторна поезія. - С. 12.
403 Ibidem. - С. 12 - 15.
404 Белозерский Н. Тарас Григорьевич Шевченко по воспоминаниях разных лиц (1831 - 1861 г.). - Киевская старина. - 1882 - Кн. X. - С. 69. [Див. переклад.]
405 Хуторна поезія. - С. 9.
Попередня Наступна
X
Останнім разом перед своїм арештованням Шевченко поїхав з Києва в Борзенський повіт властиво на весілля до Куліша, куди його запрошено за старшого боярина.
Як знаємо вже, Куліш ще восени р. 1845 перейшов на службу з Києва в Петербург; звідкіль ото під кінець року 1846 Академія наук вирядила його за границю, щоб він вистежив слов’янські мови і, вернувшись до Петербурга, взяв кафедру. З початку року 1847 Куліш, ідучи ото за границю, був і в Києві.
«Не було, - каже Куліш, - може, тоді й на всій Україні такого щасливого чоловіка, як я. Я їхав простісенько до учителя і до друга Пушкіна, до Василя Жуковського, і мав у пазусі лист від Плетньова. Лист той починався словами.: «Посилаю до вас другого себе», а в Жуковського жив тоді Гоголь». Та не в сьому єдине було тодішнє Кулішеве щастя: їдучи за границю, він завернув на Україну, щоб одружитися з сестрою Василя Білозерського - Олександрою 402.
«Щасливим застав я, - каже Куліш, - своїх любих киян, а найщасливішим між ними був тоді Шевченко; бо він сам у собі чув тоді і всі ми те чули, що він яко поет подає надії грандіозні. Тоді вже муза його запротестувала з усією своєю енергією проти ледарства сильних мира сього». З новими творами Шевченка Куліш тоді не був ще ознайомлений і коли перечитав їх, дак вони «здалися йому якимсь відкриттям з неба». Півтора року Куліш не бачив Шевченка і тепер, зустрівшись з ним, бачив, що «Шевченко зробивсь не таким, яким він його покинув, їдучи з України до Петербурга. Се вже був не кобзар, а національний пророк». Кулішеві здавалося, що «сталося те, чого зазнав на собі ветхозавітний посол господень, - те, що змалював по його слову такий же великий, як і сам Шевченко, геній слова».
Для Куліша, признається він, сяєво духа Тарасового було чимсь надприродним. Куліш бачив тоді, «що київська інтелігенція обгортала українського барда глибоким почитанням 403. З других джерел 404 знов відомо нам, що того часу у Василя Тарновського збиралися у Києві літературні вечори, де завжди бажаними гостями були Шевченко, Костомаров, Білозерський і інші з їх товариства. На одному з таких вечорів Шевченко прочитав своє «Посланіє до земляків». Зміст «Посланія», найпаче ж ті місця, де говориться про гетьманів українських, зробили на всіх притомних страшенний вплив». Знаємо ще, що губернатором тоді у Києві був Фундуклій, людина освічена, щедра і сам письменник. У його теж збиралися письменники і інші освічені кияни, а між ними бував і Шевченко. І скрізь Шевченка шановали, і скрізь він робив свій вплив. Вже задля сього не досить було самої його кебети яко художника і письменника. Хоч би яка велика була кебета, а до неї треба ще відповідного розвитку духового і морального на те, щоб художник мав вплив на публіку: треба, щоб твори художника чи письменника стояли коли не вище, дак хоч врівень з культурою людей, на яких він впливає. Оця, коли можна так мовити, спільність зміцняє вплив письменника, та й саму творчість його вона править на певну стежку і дає йому серед громади поважане місце і впливову вагу. От і з сього ми й бачимо ступінь духового і морального розвитку Шевченка і ймемо цілком віри Кулішевим словам, коли він каже, що «наші молоді мрії знайшли в Шевченкові благословенне оправдання і заруку своєї будущини» і що кияни «взирали на Шевченка як на якийсь світильник небесний, і се був погляд праведний... Шевченко з’явився між нас яко видиме оправдання нашого натхнення звиш» 405.
402 Хуторна поезія. - С. 12.
403 Ibidem. - С. 12 - 15.
404 Белозерский Н. Тарас Григорьевич Шевченко по воспоминаниях разных лиц (1831 - 1861 г.). - Киевская старина. - 1882 - Кн. X. - С. 69. [Див. переклад.]
405 Хуторна поезія. - С. 9.
Попередня Наступна