Санкт-Петербург. Магія імперської столиці
Санкт-Петербург 30-их та початку 40-их років XIX ст. був ще справжнім культурним та інтелектуальним центром великої імперії, що притягав творчі енергії. Трагічна доля невдалих революціонерів-декабристів (із 1825 р.) ще залишалася свіжою в пам’яті: не було, мабуть, родини серед аристократичного Санкт-Петербурга, член якої не був би або розстріляний або засланий на Сибір. Творчість Пушкіна, що тільки недавно загинув у безглуздому двобої, як і сміх Гоголя були й надалі темами столичних салонів.
До столиці «слов’янської» імперії дійшов у той час рух чеського слов’янофільства Вацлава Ганки, Павла Шафарика та Яна Коллара. У своїй початковій стадії він викликав захоплення, правдиве співчуття, зацікавлення усіма слов’янськими мовами й літературами, словом - він тоді ще не був використаний царською бюрократією і ще не здегенерувався, як це сталося пізніше, до концепції злиття в обіймаючій всіх слов’ян російській тиранії.
Не дивно, що магія імперської столиці притягала й чужих митців та науковців усіх родів, які надіялися зробити гам велику кар’єру. Ми побачимо відмінність і велич Шевченка. Замість того, щоб робити особисту кар’єру, він використав Петербург.як арену для виходу України як діючого чинника на ній. І це зробив він свідомо, як побачимо нижче, - жертвуючи своєю блискучою кар’єрою художника.
Омелян Пріцак. Шевченко - пророк. - К., 1993. - С. 5-6.