ПАУЗА
ПАУЗА
Рівно рік тому, 23 лютого, в неділю, відкрилися ворота Межигір’я.
Репортажів про це зроблено чимало. В мене самого досі лежать неопублікованими близько 400 фото. Можливо, пізніше, складу з них добірку й вивішу в Мережі. Але зараз хочеться сказати про три найдорожчі світлини.
Серед апофеозу вульгарності, котрий лишив по собі Янукович, найогиднішим здавалося позолочено-лаковане убозтво з назвою «Галлеон». Обрисами нагадувало старовинний корабель, стояло на воді. Люд обходив його по вузенькій палубі на нижньому рівні, всередину не потрапляв через зачинені двері; хоча всередині й не проглядалось нічого цікавого: та ж дурнувата позолота.
Ось на вузенькому виступцю «Галеона» я їх і побачив: трьох хлопців, зовсім юних. В одного з рюкзака стирчала бейсбольна битка. Вони просто сиділи на палубі, мовчки дивилися на воду.
У тих мовчанні й відстороненості, в усе ще вкритих кіптявою, втомлених обличчях було все - всі три місяця безсоння, страху, гніву, вогню, небезпеки, звитяги.
Я їм сказав, що вони герої. Вони відповіли, що це я герой. Я не погодився, але сперечатися не став. Очі в мене просилися на мокре місце, тож пішов собі.
Є ще чотириста фотографій, але для мене все, що треба пам’ятати про революцію, про перемогу в ній і про ціну перемоги - в цих трьох.
Дмитро Десятерик, «День»
Рівно рік тому, 23 лютого, в неділю, відкрилися ворота Межигір’я.
Репортажів про це зроблено чимало. В мене самого досі лежать неопублікованими близько 400 фото. Можливо, пізніше, складу з них добірку й вивішу в Мережі. Але зараз хочеться сказати про три найдорожчі світлини.
Серед апофеозу вульгарності, котрий лишив по собі Янукович, найогиднішим здавалося позолочено-лаковане убозтво з назвою «Галлеон». Обрисами нагадувало старовинний корабель, стояло на воді. Люд обходив його по вузенькій палубі на нижньому рівні, всередину не потрапляв через зачинені двері; хоча всередині й не проглядалось нічого цікавого: та ж дурнувата позолота.
Ось на вузенькому виступцю «Галеона» я їх і побачив: трьох хлопців, зовсім юних. В одного з рюкзака стирчала бейсбольна битка. Вони просто сиділи на палубі, мовчки дивилися на воду.
У тих мовчанні й відстороненості, в усе ще вкритих кіптявою, втомлених обличчях було все - всі три місяця безсоння, страху, гніву, вогню, небезпеки, звитяги.
Я їм сказав, що вони герої. Вони відповіли, що це я герой. Я не погодився, але сперечатися не став. Очі в мене просилися на мокре місце, тож пішов собі.
Є ще чотириста фотографій, але для мене все, що треба пам’ятати про революцію, про перемогу в ній і про ціну перемоги - в цих трьох.
Дмитро Десятерик, «День»