"Сліди прадавнього населення України в топоніміці", В. Стецюк

[ferike]

"В Україні існують тисячі назв сіл, річок, гір, які не можуть бути пояснені на основі української мови. Досить велика їх частина, особливо в степовій Україні є тюркського походження. Ці топоніми треба вважати відносно пізнього часу, бо тут стале населення не затримувалося надовго через періодичні навали кочовиків зі сходу. Однак показовим є те, що і в лісостеповій зоні та на Поліссі, де населення впродовж багатьох століть залишалося достатньо стабільним, є дуже багато явно неукраїнських, навіть неслов’янських географічних назв." звідси

Наскільки має рацію Валентин Стецюк, виводячи українські топоніми від давньонімецьких:
        с. і оз. Нобель на захід від Зарічного Рівненської обл. - нім. Nabel, двн. nabalo “пуп”; (село розташоване на півострові, що вдається в озеро);
        с. Паре на протоці Прастир - нім. Fähre “пором, переправа”;
        с. Растів західніше Турійська - двн. rasta “місце стоянки”;
        р. Стир, пп Прип’ті - нім. Stör, двн. stür(e) “осетер”;
        с. Хобултова східніше Володимира-Волинського - нім. Kobold “демонічна істота”.

чи давньоанглійських:
        с. Клівини біля Чорнобиля - да. cliewen “грудка, купа”;
        р. Латовня, пп. Теньки, пп. Тні, пп. Случі - да. latteow “провідник”;
        м. Наровля, на правому березі Прип’яті - да. nearu “вузький”, wæl “калюжа, джерело”;
        р. Прип’ять - да. frio “вільний”, pytt “яма, калюжа, джерело”, і под.