Датчанин
«Датчанин добре жеребцює». Іван Котляревський
«Мене носив проклятущий пароход у Шведчину й Датчину». Тарас Шевченко
У назвах осіб за місцем проживання або національністю давній суфікс -анин/-чанин в останні десятиліття суттєво втратив свою продуктивність, у сучасній українській мові існує тенденція віддавати перевагу активнішому форманту -ець. У багатьох випадках з варіантами (луганець-луганчанин, дніпропетровець-дніпропетровчанин) завдяки шкільному пуризмові частіше можна почути полтавець, житомирець, ніж полтавчанин, житомирянин. Виняток, де суфікс -анин/-чанин тримається впевнено, становлять назви, утворені від основ, що закінчуються на -ць, -цьк/-ськ (вінничанин, лучанин, мінчанин) та нечисленні традиційні, які історично не мають варіантів з -ець (киянин, сумчанин, роменчанин). Cуфікс -чанин є похідним від -анин, виник завдяки морфологічному перерозкладу основи.
Суфікс -ець переважає і в утворенні назв народів, похідних од країн (українець, іспанець, австрієць). Коли трапляється нова назва, легше утворити її за найактивнішою моделлю. За останнє сторіччя під цю модель були підтягнуті й деякі традиційні назви (старіші італіанець, англичанин перетворилися на італієць, англієць).
Особливе місце посідає назва датчанин. Для цієї стародавньої назви новітня заміна з суфіксом -ець з’явилася ще в середині XIX ст. (переклади П. Куліша, твори О. Кобилянської), хоча тодішніми кувателями був обраний не очікуваний варіант данієць, а данець. Саме остання назва подається як паралельна до датчанин в довідковій літературі часів мовних експериментів 1920-х. Проте невдачу впровадження данців у мовну практику зафіксували вже повоєнні словники, які знають тільки звичних нам датчан. Спроби «виправити» залишок мовної старовини почалися спорадично з кінця 1960-х років [1], але надзвичайно активізувалися в наш час. Під позамовним приводом деросійщення і повернення до нібито питомих слів данець, данка, данський звучить вимога «повернути ці слова на сторінки газет і журналів, у радіо- й телепередачі, в художні та наукові твори» [2]. Подібні мотиви відштовхування від російського впливу звучать і в болгарському мовознавстві [3].
Усі ці спроби замінити усталену назву датчан виходять з безглуздого міркування про необхідність повного очищення мови від чужомовного впливу. Проте, як і у випадку інших «неправильних» традиційних назв чужих народів (французи, поляки, монегаски, індіанці, фіни, перси, греки), йдеться про знищення такою заміною надзвичайно цікавих і важливих шарів історії української мови. Адже в основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи.
Східні слов’яни могли б продовжувати називати датчан донці, донь, як при безпосередніх контактах їх знали новгородці. Але історія розпорядилася інакше, два особливі етноніми датчанин і англичанин були утворені за допомогою суфікса -анин від латинізованих основ Daticus, Anglicus [4]. Середньолатинська назва Данії - Dacia, Datia і під її впливом грецька Δατία, являють собою середньовічне перенесення на досі невідомі країни відомих назв, освячених літературою. Саме таким чином, як зауважив Фасмер, в європейській книжності на Данію була перенесена назва румунської Дакії (лат. Dacia), а на норвежців назва дунайського Норіка (Nōrici «норвежці» з лат. Nōricum) [5]. Такі іменування поширені в літературі з часів Саксона Граматика (лат.) [6] та Ласкаря Канана (грецьк.) [7]. У вигляді прикметників (датський) вони чудово були відомі в книжній українсько-білоруській мові з XVI ст. [8], а через наше посередництво потрапили в староросійську в той же період. Треба зауважити, що іменник датчанин, як і інші іменники однини (мн. Русь - прикм. руський - мн. русини - одн. русин), починають фіксуватися досить пізно, тільки з XVII-XVIII ст. [9]
Хліб «Датський». Цінник у київському магазині, жовтень 2014 р.
У новій українській мові староукраїнська книжна традиція називати жителів Данії датчанами була продовжена в найпершій же публікації «Енеїди» Івана Котляревського. Хоча в cтихійних і планованих мовних змінах у наступні три століття змінився його історичний напарник, англичанин, цей особливий етнонім, завдяки перебуванню на периферії мови, залишається незмінним і при досить потужних сучасних ідеологічних спробах його уніфікувати з іншими назвами з суфіксом -ець. І коли хтось з наших сучасників уживає назв датський, датчани, то, навіть не здогадуючись, ступає по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті.
[1] Сенюк О. Про слова данець і данський в українській мові // Мовознавство. - 1969. - № 4. - С. 75-76. У статті висунуто помилкове припущення про зв’язок запозичення з англійською назвою голландців dutch, а саме запозичення омолоджено до часів Петра I.
[2] Пономарів О. Культура слова. - К., 1999. - С. 87. Наголос робиться на ідеологічному мотиві змін і відкидається історичний контекст. Помилково відносить до російського впливу і пропонує зміну Городенська К. Данці, данійці чи датчани? / Культура слова. 2012. - № 77. - С. 188-189.
[3] Костов К. Произход на названието датчанин // Български език. - 1957. - Кн. 6. - С. 562-563. У замітці згадуються тези С. Василева. Дания - дански, не датски // Родна реч. - Т. II. - 1928-29. - С. 221-222 про «неправилни български езикови форми, с конто се разваля хубавата реч», які свідчать про тривалі спроби пуристичної заміни назви датчан не тільки в українській, а й в болгарській мові.
[4] Ковалев Г. Ф. История русских этнических названий. - Воронеж, 1982. - С. 81-82.
[5] Фасмер Макс. Этимологический словарь русского языка. - М., 1986. - Т. 1. - С. 485.
[6] Коментар до Кн. II: «de Frothone ... septimus rex Dacie» (бл. 1200 р.). Того ж часу хроніка «Brevis historia regum Dacie» Свена Аґґесена, першого датського історика. Книжна назва Dacia/Datia надійно усталюється як для Данії (regio Dacia), так і для скандинавської церковної провінції загалом: «Pro archiepiscopo de Datia» (лист 1175 р.). Свою класичну назву датчани навіть карбували на монетах між 1482 та 1559 рр. (див.: Appel’s Münzen und Medaillen vol. 2, 1822, p. 492).
[7] Васильев A. A. Ласкарь Канан, византийский путешественник XV века по Северной Европе и в Исландию // Сборник Харьковского историко-филологического общества в честь профессора В.П. Бузескула. - Харьков, 1914. - С. 397-402: «страна Датия (τῆς Δατίας = Дания)».
[8] «...з божей ласки король угорський, мєдський, кготський і датський, страх світу». Золтан Андраш. «Athila» М. Олаха в польском и белорусском переводах XVI века. - Ниредьхаза, 2004. - С. 121. Укр. видання: Історія о Аттілі, королі угорськом / Українська література XIV-XVI ст. - К., 1988. - С. 401.
[9] М. Фасмер помилково навів 1630 рік першої появи іменника, але його посилання веде на цитату з праці історика XIX ст., а не на ориґінальний документ. Уперше в російській мові іменник датчанин з’являється в перекладі французької праці «Розмови про множину світів» Фонтенеля, 1740 року.