Запозичені та іншомовні назви. Частина 2. Російські імена
Проблема передачі російських власних назв ніколи до сьогодні не набувала гостроти і не привертала якоїсь особливої уваги через кілька чинників, що супроводжували формування системи онімів в українській мові, а особливо в новій літературній мові останніх двох століть.
Перший чинник - спільне походження і приблизно однакові обставини формування українських і російських імен. Уже до XIV ст. на всьому східнослов’янському просторі християнські імена практично витіснили всі інші. В наступні кілька століть понад 90% імен були іменами візантійського походження в місцевому оформленні. Потрапляючи на східнослов’янський ґрунт через церковнослов’янську мову, християнські імена зазнавали перетворень, адаптувалися до місцевих реалій своєю фонетичною структурою та морфологічною будовою: Іван, Олекса, Клим, Арсен, Валера, Харко... Напевно, не знайти хрестильного імені, котре не мало до десятка (!) народних зменшувальних відповідників, залежних від реґіону. До початку XIX ст., коли в середовищі підросійської і підавстрійської інтеліґенції відродилася зацікавленість власною національною історією, були практично забуті слов’янські імена (Ростислав, Всеволод, Борис, Любов), не використовувалися і давно запозичені імена скандинавського походження (Олег, Ігор, Гліб) та ін.
До тих пір, поки наприкінці XVIII - початку XIX ст. не поширилася звичайна тепер російська офіційна система з прізвищем та іменем-по батькові, українське найменування найчастіше складалося з імені та прізвиська, зрідка у вищих прошарків додавалося по батькові. Прізвиська, які згодом стануть прізвищами, на всьому східнослов’янському просторі утворювалися однаково. Як похідні від імен (Петренко; Іванов), як назви за професією (Коваль, Котляр), за зовнішніми ознаками та поведінкою (Носач, Лизогуб, Задирака; популярні способи серед козацьких прізвиськ), за назвами місцевостей, предметів, рослин, тварин та под.
Другим чинником були позамовні обставини, коли офіційний російський документообіг надавав кожному підданому офіційне ім’я російською мовою, або в російському фонетичному оформленні, підтриманий офіційною церквою. Людина могла все життя зватися по-простому (напр., Маруся), а в документах носити інше ім’я (Марія).
Третій чинник - поступовий розвиток української орфографії, коли розрізнення е-є, и-і, і-ї не твердо усталилося ще до початку XX ст. Тож написання російських прізвищ і імен українською мовою не викликало особливих проблем, коли фонетичне значення літер е чи и-і коливалося від місця в слові, а ще й залежало від традиційної дореформеної російської орфографії з ятями та єрами, надто в періоди урядових заборон іншої графіки.
Хоча остаточно правила передачі російських власних назв, які ми сьогодні знаємо з параграфів сучасного Українського правопису, були сформульовані в 1920-х роках, загальний напрям адаптації (а не транскрипції чи транслітерації) визначився ще на початку XIX ст., виростаючи разом з формуванням української літературної мови. Цей спосіб адаптації спонтанно вироблявся, починаючи від Котляревського («Пісня Олексію Куракіну»), Шевченка (цар Микола, Катерина), закріплений в середовищі діячів національного відродженя, коли кожен мав офіційне російське ім’я та його український відповідник, іноді підкреслено простонародний (рос. Пантелеймон - укр. Панько Куліш, рос. Николай - укр. Микола Костомаров). На офіційному рівні правила взаємної українсько-російської адаптації в останнє століття підтримуються паспортною системою, коли кожен українець має на додачу до українського ще російське написання свого імені.
Ці правила адаптації досить прості. Російські, як і інші слов’янські прізвища, передаються на письмі, зважаючи на їхню етимологічну спорідненість з українськими варіантами. Проте, деякі елементи таких прізвищ послідовно передаються в українській фонетичній формі.
Передача звука Е як Е:
- у середині слів: Александров, Бестужев, Вельгорський, Венгеров, Веселовський, Державін, Кузнецов, Лермонтов, Озеров, Петров, Степанов, Тургенєв, Федін, Шмельова;
- у суфіксах -ев, -еєв після шиплячих, р і ц: Муромцев, Нехорошев, Писарев, Подьячев, Усвятцев, Лужев, Грошев, Малишев, Якушев, Брянцев, Рязанцев; Андреєв, Аракчеєв, Букреєв, Мацеєв, Плещеєв;
- у префіксах без-, пре-, пере-, через-, меж-, заперечному префіксі не-: Безбородов, Безухов, Престаров, Перевалов, Черезгорев, Межрядов, Незнамов, Непочатих, Непряхін, Нешумаєв;
Передача звука Е як Є:
- на початку слів: Євдокимов, Євграфов, Євтехов, Євтушевський, Єгоров, Єгоричев, Єгупов, Єжов, Єлагін, Єлацьких, Єланський, Єлизаров, Єльцин, Єршов, Єсенін, Єфимов, Єфремов;
- у середині слів після голосного та після м’якого знака і апострофа: Бердяєв, Буєраков, Вересаєв, Воєводін, Грибоєдов, Гуляєв, Гундяєв, Достоєвський, Ісаєнков, М’ясоєдов, Троєкуров; Аляб’єв, Афанасьєв, Григор’єв, Євгеньєв, Зинов’єв;
- у суфіксах -єв, -єєв після приголосних (окрім шиплячих, р і ц): Ломтєв, Медведєв, М’ятлєв, Тимірязєв; Алексєєв, Асєєв, Веденєєв, Гордєєв, Матвєєв, Менделєєв, Рилєєв, Сергєєв;
- коли російське е кореня на місці колишнього ѣ (ятя) (тобто, відповідає українському і): Бєлінський, Вєтров, Звєрев, Лєсков, Мєстечкін, Насєдкін, Пєшковський, Поспєлов, Рєпін, Слєпов, Смєхов, Столєтов, Твердохлєбов.
Літера Ё передається:
- через ЙО на початку слова, в середині після голосних, а також після б, п, в, м, ф: Йолкін, Йонін, Йофін; Бугайов, Воробйов, Майоров, Окайомов, Соловйов;
- через ЬО в середині слова після приголосних: Алфьоров, Верьовкін, Дьомін, Дьорнов, Журавльов, Корольов, Найдьонов, Новосьолов, Огарьов, Парфьонов, Пузирьов, Семьоркін, Сьомін, Тьомкін, Тьоркін, Хмельов; виняток становлять прізвища, спільні з українською мовою: Артемов, Семенов, Федоров.
- через О під наголосом після ч, щ: Грачов, Лихачов, Ловачов, Пугачов, Щипачов, Щоткін.
Літера Э передається через Е: Ельяшев, Еткін, Епов, Естрін. Звук Ы передається через И: Колихаєв, Крилов, Латишев, Малицин, Малишев, Рибаков, Циганков, Чернишов.
Літера И передається:
- літерою І на початку слова та після приголосних (крім шиплячих і ц): Іванов, Ігнатов, Ігнатьєв, Ігумнов, Ізмайлов, Ісаєв; Багіров, Бірюков, Бочкін, Гагарін, Копнін, Мічурін, Мухін, Пушкін, Соломін, Черепнін, Філатов, Шаляпін, Адріанов;
- літерою Ї після голосного та після ь й апострофа: Воїнов, Гур’їн, Ізмаїлов, Ільїн, Роїк, Таїров, Вороб’їхін, Гур’їн, Захар’їн;
- літерою И після шиплячих і ц перед приголосним: Брицин, Гаршин, Гришин, Гущин, Дорожин, Животов, Жигалін, Жилін, Жирнов, Кожин, Лучин, Цецилін, Чижов, Чистяков, Чичиков, Шилов, Широков, Шишкін, Щиглов, Щипакін; виняток перед голосними пишеться І;
- у прізвищах, спільних з українською мовою, або утворених від спільних коренів: Архипов, Борисов, Ботвинник, Вавиловський, Васильєв, Виноградов, Глинка, Данилов, Дмитрієв, Казимирський, Кантемир, Кирилов, Кисельов, Кисляков, Лихачов, Максимов, Малинін, Миронов, Митрофанов, Михайлов, Мишкін, Никифоров, Одинцов, Пивоваров, Пиляєв, Писарев, Сидоров, Смирнов, Тимофєєв, Титов, Тихомиров; виняток становлять прізвища, відмінні від українських: Нікітін, Ніколаєв, Філіппов;
- у префіксах при-, у суфіксах -ик-, -ич-, -иц, -ищ-, у закінченнях -их (-ых): Прибилкін, Привалов, Прилуков, Пришвін, Прищепов; Бєликов, Голиков, Котельников, Крутиков, Мельников, Новиков, Серебряников, Шепетильников; Аксьонич, Антонович, Гнідич, Григорович, Кулинич, Станюкович, Трублаєвич; Голицин, Палицин; Радищев, Татищев; Бєлих, Крутих, Крєпких, Легких, Черних, Щербатих.
Апостроф пишеться після губних, задньоязикових і р перед я, ю, є, ї; Аляб’єв, Ареф’єв, Артем’єв, Водоп’янов, В’яльцева, Григор’єв, Зав’ялов, Захар’їн, Луб’янцев, Лук’янов, Пир’єв, Пом’яловський, Прокоф’єв, П’янов, Рум’янцев, Чир’єв, Юр’єв; перед йо апостроф не пишеться: Воробйов, Муравйов, Соловйов; виняток, коли я, ю, є означають сполучення пом’якшеного приголосного з а, у, е: Бядуля, Бяков, Бялковський, Бяльський, Вяземський, Вєтров, Пєтухов, Помяловський, Пясецький, Хомяков, Рюмін.
Знак м’якшення пишеться після м’яких приголосних д, т, з, с, ц, л, н перед я, ю, є, ї: Аркадьєв, Ананьїн, Дьяконов, Лаврентьєв, Мартьянов, Панкратьєв, Савельєв, Третьяков, Полозьєв, Саласьєв, Стратьєв, Ульянов, Ільюшин, Шереметьєв; перед приголосними: Вольнов, Гуськов, Кольцов, Коньков, Кузьмін, Мацьков; у кінці слова, пом’якшується і кінцевий суфікс -ец: Лось, Соболь, Глуховець, Скиталець; виняток, коли я, ю означають сполучення м’якого приголосного з а, у: Дягилев, Дядін, Дюков, Зюганов, Зюкін, Зябрев, Зятьков, Тяпкін, Ляпунов, Цявловський, Тюменєв, Тюрін.
Суфікси -ск(ий), -цк(ий) передаються відповідно через -ськ(ий), -цьк(ий), так само з ь пишуться прізвища на -ск(ой), -цк(ой): Маяковський, Мусоргський, Островський; Луговськой (Луговська), Трубецькой (Трубецька). Прізвища із закінченням -ой: Полевой, Сєдой, Толстой. Прізвища на -жский передаються через -зький: Всеволозький, Черторизький
Такі правила адаптації прізвищ, разом з традиційною передачею російських імен українськими відповідниками (Олександр Пушкін, Володимир Путін, Михайло Ходорковський), атакуються нині, хоч як це дивно, з двох сторін. Чужий вигляд фонетичного запису (Алєксандр, Владімір замість нормативних Олександр, Володимир) підтримується тими, хто вбачає в адаптації накинуту ворожими силами норму, прагне дистанціюватися від російської мови на рівні іншування, щоб підкреслити інакшість (додається використання літери ґ в російських іменах, чого ніколи раніше не спостерігалося: Міхаїл Ґорбачов, Ґріґорій Явлінскій замість нормативних адаптованих Михайло Горбачов, Григорій Явлінський). Трапляється й одверте знущання (замість Льва Толстого - род. відм. Лєва Толстоя). З другого боку, деякі росіяни, не бачачи анекдотичності фонетичного запису для українського ока, можуть наполягати на точній передачі імені. Плутанина водночас вноситься і до усталеної передачі імен російських церковних ієрархів (Кирил, Алексій - див. біблійні назви - стають Кірілом та Алєксієм; див. також фото, де Михайла Булгакова назвали як попа чи святого Михаїлом).
Примітка: Варто тільки перевірити це новітнє відхилення на прізвищах діячів XIX ст., як фонетична схема провалюється; переназивання на смішний кшталт людей донаціональної доби перетворюється на випадкове присвоювання їм української чи російської ідентичності на смак редактора. Як завжди у таких випадках, норма одна, а відхилень багато. Спроби розхитати правило вилазитимуть в окремих дрібницях (Міхаіл чи Міхаїл, Ігорь чи Ігор та под.)
Частина 1. Біблійні імена.