Бути правим, мати рацію, мати слушність
«Часто, коли хочеться бути правим,
треба перенести непопулярність». М. Драгоманов
Одну поширену кумедну помилкову мовностилістичну пораду мені вдалося прослідкувати тільки до «Культури слова» О. Пономаріва. Звучить вона так:
«Мати рацію, а не бути правим. В Україні є чимало людей, які через життєві обставини не могли ознайомитися з тонкощами рідної мови. За бажання цю прогалину зможуть заповнити всі. Але нерідко буває так, що носій мови задовольняється тим лексичним запасом, на який спромігся, а решту слів оголошує незрозумілими, штучними, а то й непотрібними, вартими глузування. Під обстріл таких «цінувальників» час від часу потрапляє вислів мати рацію. «Хай з раціями ходять полісмени, а коли людина права, то так і треба казати», - заявляють «дотепники». [...] Натомість прихильники зближення мов обстоювали та обстоюють калькований російський вислів ви праві, хоч основними значеннями слова правий у нашій мові є «справедливий, праведний, безгрішний, невинний», а не «слушний» [...] Отже, повноцінними українськими відповідниками російського вислову Вы (ты) правы (прав) є Ви (ти) маєте (маєш) рацію; Ваша (твоя) правда. [...] Варіантові Ви (ти) праві (правий) віддають перевагу ті, які дякують Вас (замість вам), заключають (замість укладають) угоди, голосують за змішану (замість мішану) виборчу систему, вимовляють свої прізвища Алексєєнко, Крáвець, Логвін, Пєхота, Кутовой (замість нормальних Олексієнко, Кравéць, Логвин, Піхота, Кутовий)..»
Варто звернути увагу, як автор подає заборону. Схема досить типова для пуристичних порад, вона ґрунтується на відштовхуванні від загрозливої мови та супровідних риторичних прийомах. Вислювлюється цілком слушне твердження, що вираз мати рацію через омонімічність з радіоприладом потрапляє під обстріл «дотепників», але далі робиться зовсім нелогічний перехід до твердження, що бути правим це неправильний вираз, і що його варто уникати. А прогалини цього переходу заповнюються сторонніми міркуваннями про тих, хто «дякують Вас» та вимовляють свої прізвища на російський кшталт. Таке доведення «від зворотнього» нічим не краще за глузування з рації.
Насправді, ця порада відмовитися від виразу бути правим не ґрунтується ні на чому, окрім своєрідного мовного смаку Пономаріва. Вирази бути правим, мати рацію, мати слушність, ваша правда рівноцінні, цілком можуть вживатися в потрібних контекстах. Те, що вираз мати рацію може здаватися комусь незвичним, іноді потребує тлумачення (як у Фразеологічному словнику (1993, С. 474): «мати рацію - бути правим; правильно, слушно думати, говорити, діяти»), не означає, що треба забороняти вираз бути правим, або навпаки. На все є свій час та місце.
Для прикладу можна навести численні цитати з української літератури (переглядаючи «Книги Ґуґла»):
Франко: Ви праві, що поки що серйозної праці й системи в нім не видко.
Драгоманов: І хоч, певно, Ви праві психологично, а я правий і юридично, - бо міг би Вам доказати детально...
Міхновський: Та ми визнаємо, що Ви праві, що українська нація в Росії єсть справді нацією рабів-паріїв.
Винниченко: От я й хочу вам сказать, що ви праві.
Петро Панч: Ви праві! Тепер я вже не прошу бою.
Довженко: Ви праві, звичайно, з ними ми цю будову закінчимо так, як треба, тобто з високою якістю, з грошовою економією і достроково.
Старицький: Так, ви праві... ось вона, любов!..
Смолич: Ви праві, патроне, це, на жаль, так.
Щербак: Мабуть, ви праві. Ви краще це знаєте.
Тулуб: Ти правий: в дорозі легше говорити.
Остап Вишня: Любий друже, ну, ясно ж, наскільки ти правий, що не всі люди так створені, як ми з тобою...
Мишанич: І він, одповівши, сказав: «Ви праві єсте. Чи вам задля мене погинути?»
О. Гончар: Ти правий, сто разів правий, - мовив Заболотний.
Левко Лук’яненко: Морально ти правий. Я не засуджую тебе. Навпаки, радий, що серед українців є такий чоловік,...
Словник української мови (К., 1976, Т. 7, С. 502): Своє взяв та й прав (Номис, 1864, № 9030); Оксані було тяжко признати, що інший раз свекруха її права (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 230): Значить, сто раз я правий був учора, коли на диспуті з панами говорив: матерія - вічна (Павло Тичина, II, 1957, 61).