Навіщо нам вибори?
Originally posted by ihorhulyk at Навіщо нам вибори?
Ілюстрація: ukurier.gov.ua
У країні, яка переходить крізь черговий Майдан, і той Майдан безапеляційно вимагає повної ротації влади, така постановка питання сама собою виглядає безглуздою. Кожен, хто бодай трохи цікавиться політикою і всіма наслідками, які з неї випливають, уважатиме за потрібне сказати кілька засмальцьованих фраз на кшталт того, що народ у нас є джерелом влади, що таким чином та ж влада бодай трохи почуває себе відповідальною перед тим колодязем, з якого п’є не нап’ється...
Але гляньмо чесно у вічі сусідові і зізнаймося, як було раніше. Що вибори були нам не потрібні. Хіба лише для того, аби мати нагоду пошпацерувати попід руку із чоловіком чи дружиною до виборчої дільниці і вкинути туди цінний папірець з кількома ступенями захисту. Видрукуваний, до речі, за наші гроші...
Вибори нам були не потрібні бодай тому, що ми обирали владу, якій вони теж на фіг здалися... Ті, хто гучно називав себе „елітою”, щойно втрапивши, скажімо, до зали парламенту, акурат із масажного салону свого покровителя, ставали фактично тією ж радянською номенклатурою. І, погодьтеся, були цілком самодостатніми для того, аби поміж собою вирішити питання ротації, взаємозаміни чи, до прикладу, термінів свого перебування у владних кріслах.
Але ж, скажете ви, була Конституція. І на цей ваш відчайдушний зойк у них знаходилася цілком адекватна відповідь. Зрештою, так було завжди, коли надходив час змінювати президента. Разом із ним змінювали Основний Закон, а перед кожними виборами до Верховної Ради (навіть уночі проти дня елекцій) - правила гри. І головне, ми були тут ні при чому, бо, зізнаймося, хто з нас може зупинити руку позивача чи перервати „змістовний діалог „зацікавлених у справі” законодавців і суддів? Ми тихо спали, а вони справляли собі комфортніші умови для свого ж таки обрання. При тому пам'ятаймо, що "думка про те, що добра і чесна людина має імунітет від розбещення владою, є наївною. Влада псує всіх. Для цього навіть не потрібно постійно її реалізовувати, а достатньо бути просто переконаним у її наявності, щоб почалися дегенеративні зміни в мозку" (Богдан Войцішке, професор Вищої школи суспільної психології у м. Сопоті, експерт з психології влади).
Із усвідомленням того, що вибори - то простенький симулякр народовладдя, жили усі: від двірника до Президента. Із знанням таємниці, що кожна електоральна кампанія - то гра, яка вартує свічок (себто поважних гонорарів) безбідно існували тисячі політтехнологів, кліпмейкерів, артистів, правників і так званих „громадських авторитетів”, „знакових осіб”. І навіть селюк, „маленький українець”, якому до столиці, мов до неба, чудово втямив, що він не впливає на процес, що його голос - це глас волаючого серед незасіяного фермерського поля. „Вільні вибори хазяїнів аж ніяк не скасовують існування хазяїнів і рабів”.
Гергард Гнаук колись зауважив, що і Європа давно звикла до вибору „меншого” чи „більшого” зла. А, може, їм також вибори не потрібні. Бо, погодьтеся, бавитися у народовладдя ми навчилися добре, а ось відповідати за тих, кого обрали - нам зась. Ми фізично не могли зробити цього, оскільки, по-перше, віддавали їм всі інструменти, а, по-друге, нам би забракне життя, аби займатися цим усім.
Лише вирішивши цю проблему, лише зламавши систему так званих «ліфтів», якими досі обрані діставалися до вершин влади, демонтувавши цей диявольський механізм - на Майдані, на тисячах схожих майданів у кожному, найглухішому українському селі, - ми можемо ствердно відповісти на запитання: чи потрібні нам вибори. Бо якщо все й надалі піде звичним колом, тоді гріш ціна зусиллям мільйонів, жертовності. Може, це прозвучить надто цинічно, - але за що ж тоді пролилася людська кров? Тому мені особисто чомусь хочеться повірити Дмитру Ярошу, хоча зауважу, що не є його прихильником, радше критиком. Та все ж: "Українці останнім часом дивували світ. Постійно. Я думаю, що вони можуть здивувати світ черговий раз на цих виборах. Зараз ідеться про кого - Порошенка, Юлію Тимошенко. Фактично два фаворити, які обговорюються, рейтинги яких малюються, і таке інше. Але я думаю, що дуже багато нових облич може з'явитися і стати реальними конкурентами цій ведучій парі. Майдан породив таку енергію українського народу, яка тепер може вистрілювати в дуже несподіваних місцях. Сподіваюсь, що коло цих претендентів буде розширене".
Насамкінець, доволі втямлива відповідь на запитання "Навіщо нам вибори?" від Мирослава Мариновича: "Вони мають стати свідченням нашої громадянської зрілості. Пора дорослішати, дорогі співгромадяни! Не піддавайтеся спокусам самі й не дозволяйте такої слабинки своїм ближнім. Не впадайте у відчай і не опускайте рук. З цих виборів ми маємо вийти сильнішими, і зараз для цього є фантастичний стимул: втерти носа зарозумілому Путіну та всім, хто його обожнює".
Ігор Гулик
Зачем нам выборы?
В стране, которая проходит через очередной Майдан, и этот Майдан безапелляционно требует полной ротации власти, такая постановка вопроса сама собой выглядит бессмысленной. Каждый, кто хоть немного интересуется политикой и всеми вытекающими из нее последствиями, сочтет нужным сказать несколько замызганых фраз вроде того, что народ у нас является источником власти, и, таким образом, та же власть хоть немного чувствует себя ответственной перед колодцем, из которого пьет-не напьется...
Но посмотрим честно в глаза соседу и сознаемся ему и себе. Как было раньше? Выборы были нам не нужны. Разве только для того, чтобы иметь возможность прогулятся под руку с мужем или женой к избирательному участку и бросить там ценную бумажку с несколькими степенями защиты. Напечатанную, кстати, на наши деньги...
Выборы нам были не нужны хотя бы потому, что мы выбирали власть, которой они тоже на фиг сдались... Те, кто громко называл себя "элитой", только попав, скажем, в зал парламента, иногда аккурат с массажного салона своего покровителя, становились фактически той же советской номенклатурой. И, согласитесь, были вполне самодостаточными для того, чтобы между собой решить вопрос ротации, взаимозаменяемости или, к примеру, сроков своего пребывания во властных стульях.
Но, скажете вы, была Конституция. И на этот ваш отчаянный вопль у них находился вполне адекватный ответ. Впрочем, так было всегда, когда приходило время менять президента. Вместе с ним меняли Основной Закон, а перед каждыми выборами в Верховную Раду (даже ночью накануне дня элекций) - правила игры. И главное, - мы были здесь ни при чем, потому что, признаемся, кто из нас мог остановить руку истца или прервать "содержательный диалог" заинтересованных в деле законодателей и судей? Мы тихо спали, а они создавали себе комфортные условия для своего же избрания. При этом следует помнить, что "мысль о том, что добрый и честный человек обладает иммунитетом от развращения властью, наивна. Власть потртит всех. Для этого даже не нужно постоянно ее реализовать, достаточно быть просто убежденным в ее наличии, чтобы начались дегенеративные изменения в мозгу" (Богдан Войцишке, профессор Висшей школы общественной психологии в г. Сопот, эксперт по психологии власти).
С осознанием того, что выборы - это простенький симулякр народовластия, жили все: от дворника до президента. Со знанием "тайны", что каждая электоральная кампания - это игра, стоящая свеч (т.е. солидных гонораров) безбедно существовали тысячи политтехнологов, клипмейкеров, артистов, юристов и так называемых "общественных авторитетов", "знаковых лиц". И даже деревенщина, "маленький украинец", которому до столицу, как до неба, прекрасно понимал, что он не влияет на процесс, что его голос - это глас вопиющего среди незасеянную фермерского поля. "Свободные выборы хозяев отнюдь не отменяют существование хозяев и рабов".
Герхард Гнаук когда-то заметил, что и Европа давно привыкла к выбору "меньшего" или "большего" зла. А, может, им также выборы не нужны. Потому что, согласитесь, играть в народовластие мы научились хорошо, а вот отвечать за тех, кого избрали - как-то нет. Мы физически не могли сделать этого, поскольку, во-первых, отдавали им все инструменты, а, во-вторых, нам не хватилобы жизни, чтобы заниматься всем этим.
Только решив такую проблему, только сломав систему так называемых «лифтов», которыми до сих пор избранные карабкались к вершинам власти, только демонтировав этот дьявольский механизм - на Майдане, на тысячах похожих майданов в каждом, самом глухом украинском селе, - мы можем утвердительно ответить на вопрос: нужны ли нам выборы? Потому что если все и дальше пойдет привычным кругом, тогда грош цена усилиям миллионов, жертвенности. Может, это прозвучит слишком цинично, - но за что же тогда пролилась человеческая кровь? Поэтому мне лично очень хочется поверить Дмитру Ярошу, хотя замечу, что не являюсь его сторонником, скорее критиком. Но все же: "Украинцы в последнее время удивляли мир. Постоянно. Я думаю, что они могут удивить мир еще раз на этих виборах. Сейчас речь о ком - о Порошенко, Юліи Тимошенко. Фактически два фаворита, которых обсуждаются, рейтинги которых рисуют, и тому подобное. Но я думаю, что очень много новых лиц может появиться и стать реальными конкурентами этой ведущей паре. Майдан породил такую энергию украинского народа, которая теперь может вистреливать в очень неожиданных местах. Надеюсь, что круг этих претендентов расширится".
Напоследок очень четкий ответ на вопрос "Зачем нам виборы?" от Мирослава Мариновича: "Они должны стать свидетельством нашей гражданской зрелости. Время взрослеть, дорогие сограждане! Не поддавайтесь искушению сами и не позволяйте такой слабинки своим ближним. Не поддавайтесь отчаянию и не опускайте рук. Из этих виборов мы должны выйти сильнее, и сейчас для этого существует фантастический стимул: утереть нос высокомерному Путину и всем, кто его обожает".
Игорь Гулык
Ілюстрація: ukurier.gov.ua
У країні, яка переходить крізь черговий Майдан, і той Майдан безапеляційно вимагає повної ротації влади, така постановка питання сама собою виглядає безглуздою. Кожен, хто бодай трохи цікавиться політикою і всіма наслідками, які з неї випливають, уважатиме за потрібне сказати кілька засмальцьованих фраз на кшталт того, що народ у нас є джерелом влади, що таким чином та ж влада бодай трохи почуває себе відповідальною перед тим колодязем, з якого п’є не нап’ється...
Але гляньмо чесно у вічі сусідові і зізнаймося, як було раніше. Що вибори були нам не потрібні. Хіба лише для того, аби мати нагоду пошпацерувати попід руку із чоловіком чи дружиною до виборчої дільниці і вкинути туди цінний папірець з кількома ступенями захисту. Видрукуваний, до речі, за наші гроші...
Вибори нам були не потрібні бодай тому, що ми обирали владу, якій вони теж на фіг здалися... Ті, хто гучно називав себе „елітою”, щойно втрапивши, скажімо, до зали парламенту, акурат із масажного салону свого покровителя, ставали фактично тією ж радянською номенклатурою. І, погодьтеся, були цілком самодостатніми для того, аби поміж собою вирішити питання ротації, взаємозаміни чи, до прикладу, термінів свого перебування у владних кріслах.
Але ж, скажете ви, була Конституція. І на цей ваш відчайдушний зойк у них знаходилася цілком адекватна відповідь. Зрештою, так було завжди, коли надходив час змінювати президента. Разом із ним змінювали Основний Закон, а перед кожними виборами до Верховної Ради (навіть уночі проти дня елекцій) - правила гри. І головне, ми були тут ні при чому, бо, зізнаймося, хто з нас може зупинити руку позивача чи перервати „змістовний діалог „зацікавлених у справі” законодавців і суддів? Ми тихо спали, а вони справляли собі комфортніші умови для свого ж таки обрання. При тому пам'ятаймо, що "думка про те, що добра і чесна людина має імунітет від розбещення владою, є наївною. Влада псує всіх. Для цього навіть не потрібно постійно її реалізовувати, а достатньо бути просто переконаним у її наявності, щоб почалися дегенеративні зміни в мозку" (Богдан Войцішке, професор Вищої школи суспільної психології у м. Сопоті, експерт з психології влади).
Із усвідомленням того, що вибори - то простенький симулякр народовладдя, жили усі: від двірника до Президента. Із знанням таємниці, що кожна електоральна кампанія - то гра, яка вартує свічок (себто поважних гонорарів) безбідно існували тисячі політтехнологів, кліпмейкерів, артистів, правників і так званих „громадських авторитетів”, „знакових осіб”. І навіть селюк, „маленький українець”, якому до столиці, мов до неба, чудово втямив, що він не впливає на процес, що його голос - це глас волаючого серед незасіяного фермерського поля. „Вільні вибори хазяїнів аж ніяк не скасовують існування хазяїнів і рабів”.
Гергард Гнаук колись зауважив, що і Європа давно звикла до вибору „меншого” чи „більшого” зла. А, може, їм також вибори не потрібні. Бо, погодьтеся, бавитися у народовладдя ми навчилися добре, а ось відповідати за тих, кого обрали - нам зась. Ми фізично не могли зробити цього, оскільки, по-перше, віддавали їм всі інструменти, а, по-друге, нам би забракне життя, аби займатися цим усім.
Лише вирішивши цю проблему, лише зламавши систему так званих «ліфтів», якими досі обрані діставалися до вершин влади, демонтувавши цей диявольський механізм - на Майдані, на тисячах схожих майданів у кожному, найглухішому українському селі, - ми можемо ствердно відповісти на запитання: чи потрібні нам вибори. Бо якщо все й надалі піде звичним колом, тоді гріш ціна зусиллям мільйонів, жертовності. Може, це прозвучить надто цинічно, - але за що ж тоді пролилася людська кров? Тому мені особисто чомусь хочеться повірити Дмитру Ярошу, хоча зауважу, що не є його прихильником, радше критиком. Та все ж: "Українці останнім часом дивували світ. Постійно. Я думаю, що вони можуть здивувати світ черговий раз на цих виборах. Зараз ідеться про кого - Порошенка, Юлію Тимошенко. Фактично два фаворити, які обговорюються, рейтинги яких малюються, і таке інше. Але я думаю, що дуже багато нових облич може з'явитися і стати реальними конкурентами цій ведучій парі. Майдан породив таку енергію українського народу, яка тепер може вистрілювати в дуже несподіваних місцях. Сподіваюсь, що коло цих претендентів буде розширене".
Насамкінець, доволі втямлива відповідь на запитання "Навіщо нам вибори?" від Мирослава Мариновича: "Вони мають стати свідченням нашої громадянської зрілості. Пора дорослішати, дорогі співгромадяни! Не піддавайтеся спокусам самі й не дозволяйте такої слабинки своїм ближнім. Не впадайте у відчай і не опускайте рук. З цих виборів ми маємо вийти сильнішими, і зараз для цього є фантастичний стимул: втерти носа зарозумілому Путіну та всім, хто його обожнює".
Ігор Гулик
Зачем нам выборы?
В стране, которая проходит через очередной Майдан, и этот Майдан безапелляционно требует полной ротации власти, такая постановка вопроса сама собой выглядит бессмысленной. Каждый, кто хоть немного интересуется политикой и всеми вытекающими из нее последствиями, сочтет нужным сказать несколько замызганых фраз вроде того, что народ у нас является источником власти, и, таким образом, та же власть хоть немного чувствует себя ответственной перед колодцем, из которого пьет-не напьется...
Но посмотрим честно в глаза соседу и сознаемся ему и себе. Как было раньше? Выборы были нам не нужны. Разве только для того, чтобы иметь возможность прогулятся под руку с мужем или женой к избирательному участку и бросить там ценную бумажку с несколькими степенями защиты. Напечатанную, кстати, на наши деньги...
Выборы нам были не нужны хотя бы потому, что мы выбирали власть, которой они тоже на фиг сдались... Те, кто громко называл себя "элитой", только попав, скажем, в зал парламента, иногда аккурат с массажного салона своего покровителя, становились фактически той же советской номенклатурой. И, согласитесь, были вполне самодостаточными для того, чтобы между собой решить вопрос ротации, взаимозаменяемости или, к примеру, сроков своего пребывания во властных стульях.
Но, скажете вы, была Конституция. И на этот ваш отчаянный вопль у них находился вполне адекватный ответ. Впрочем, так было всегда, когда приходило время менять президента. Вместе с ним меняли Основной Закон, а перед каждыми выборами в Верховную Раду (даже ночью накануне дня элекций) - правила игры. И главное, - мы были здесь ни при чем, потому что, признаемся, кто из нас мог остановить руку истца или прервать "содержательный диалог" заинтересованных в деле законодателей и судей? Мы тихо спали, а они создавали себе комфортные условия для своего же избрания. При этом следует помнить, что "мысль о том, что добрый и честный человек обладает иммунитетом от развращения властью, наивна. Власть потртит всех. Для этого даже не нужно постоянно ее реализовать, достаточно быть просто убежденным в ее наличии, чтобы начались дегенеративные изменения в мозгу" (Богдан Войцишке, профессор Висшей школы общественной психологии в г. Сопот, эксперт по психологии власти).
С осознанием того, что выборы - это простенький симулякр народовластия, жили все: от дворника до президента. Со знанием "тайны", что каждая электоральная кампания - это игра, стоящая свеч (т.е. солидных гонораров) безбедно существовали тысячи политтехнологов, клипмейкеров, артистов, юристов и так называемых "общественных авторитетов", "знаковых лиц". И даже деревенщина, "маленький украинец", которому до столицу, как до неба, прекрасно понимал, что он не влияет на процесс, что его голос - это глас вопиющего среди незасеянную фермерского поля. "Свободные выборы хозяев отнюдь не отменяют существование хозяев и рабов".
Герхард Гнаук когда-то заметил, что и Европа давно привыкла к выбору "меньшего" или "большего" зла. А, может, им также выборы не нужны. Потому что, согласитесь, играть в народовластие мы научились хорошо, а вот отвечать за тех, кого избрали - как-то нет. Мы физически не могли сделать этого, поскольку, во-первых, отдавали им все инструменты, а, во-вторых, нам не хватилобы жизни, чтобы заниматься всем этим.
Только решив такую проблему, только сломав систему так называемых «лифтов», которыми до сих пор избранные карабкались к вершинам власти, только демонтировав этот дьявольский механизм - на Майдане, на тысячах похожих майданов в каждом, самом глухом украинском селе, - мы можем утвердительно ответить на вопрос: нужны ли нам выборы? Потому что если все и дальше пойдет привычным кругом, тогда грош цена усилиям миллионов, жертвенности. Может, это прозвучит слишком цинично, - но за что же тогда пролилась человеческая кровь? Поэтому мне лично очень хочется поверить Дмитру Ярошу, хотя замечу, что не являюсь его сторонником, скорее критиком. Но все же: "Украинцы в последнее время удивляли мир. Постоянно. Я думаю, что они могут удивить мир еще раз на этих виборах. Сейчас речь о ком - о Порошенко, Юліи Тимошенко. Фактически два фаворита, которых обсуждаются, рейтинги которых рисуют, и тому подобное. Но я думаю, что очень много новых лиц может появиться и стать реальными конкурентами этой ведущей паре. Майдан породил такую энергию украинского народа, которая теперь может вистреливать в очень неожиданных местах. Надеюсь, что круг этих претендентов расширится".
Напоследок очень четкий ответ на вопрос "Зачем нам виборы?" от Мирослава Мариновича: "Они должны стать свидетельством нашей гражданской зрелости. Время взрослеть, дорогие сограждане! Не поддавайтесь искушению сами и не позволяйте такой слабинки своим ближним. Не поддавайтесь отчаянию и не опускайте рук. Из этих виборов мы должны выйти сильнее, и сейчас для этого существует фантастический стимул: утереть нос высокомерному Путину и всем, кто его обожает".
Игорь Гулык