Службова демократія
Originally posted by ihorhulyk at Службова демократія
Ілюстрація: sarcasmi.livejournal.com
Тепер європейські та поодинокі російські інтелектуали захоплюються Україною. Та попри філіппіки переможному народові і багатостраждальній армії, сторонні спостерігачі часто забувають, що насправді картина є дещо спотвореною, оскільки робити глобальні висновки на підставі перегляду центральних телеканалів чи поодинокого спілкування у столичних тусовках - надто необачно. Доволі часто телепродукт, який подається до вечірнього столу українців є банальним симулякром реальності, бо поза ним із звичного штибу життя політиків нікуди не зникли сварки та інтриги - така собі макабрична форма розваг, яка, у принципі, приховує справжню суть того, що відбувається насправді.
Демократія як система співжиття розмаїтих суспільних угруповань, серед них і політичних партій, вже давно набула рис «службової демократії». Вислів не мій, а російського священика і філософа Якова Кротова, вживаний ним для акцентації того, що виразно окреслилося у Москві, а в Україні наразі перебуває поза увагою спільноти. Його оцінки доволі алюзійні, до прикладу така: «Політика є результатом боротьби громадян, а деспотизм є результатом відмови від боротьби. Чому громадяни відмовилися, - питання окреме, сьогодні важливіший результат: діяльність деспотії оцінюють естетично. Це мудро, бо в деспотії форма збігається зі змістом».
Отже, говорити про політику, і українську, теж наразі не доводиться. Оскільки вона стала цариною не загалу, а окремих груп, викинутих на поверхню колишніми змаганнями спільноти, яку нині прагнуть відсунути на маргінес, повернути до стану аполітичної та інфантильної маси, фактично на гальорку спостерігачів, позбавлених упливу на процеси в країні. Свавілля «еліт» стало своєрідним естетичним кредо, - варто лише поглянути на обличчя представників ПР і послухати їхню риторику, - і в мізках одразу ж виринає наш з вами домайданний побут з його корупцією, відвертим русофільством та неприкритим бандитизмом. Інші, - не кращі, зате у вишиванках і «високоморальні», радше, - цинічно моральні, позаяк усе, навіть хресне знамення у церкві ніяк не скасовує можливість кулака у вирішенні потрібних проблем. Естетика «службової демократії» передбачає безконечні війни поміж «їхніми» і «нашими» «бандюганами», але як у будь-якому шоу, за його лаштунками вони чудово уживаються разом, разом провадять бізнес, разом відпочивають від трудів праведних, чаркуються і родичаються…
Їхні тимчасові альянси, «консенсуси» та коаліції - лише форма створення комфортніших умов для провадження власних справ, для переділу суспільного пирога і визиску народу. Нашвидкоруч зліплені ними жупели, - банальні опудала, що страхають наївних, женуть їх у глухий кут безвиході. З часом «опудала» перетворюються на «рятівників нації», а вчорашні герої - на наймерзенніших її ворогів. І так до безконечності…
Чи є вихід. Яков Кротов пропонує свій: «Головне - вибирати не як вибирає військовий, з ким «у розвідку», а як цивільний вибирає - з ким з один столик у кафе присісти… Щоб вибратися з перекинутого світу, слід перекинути його ще раз».
Гадаю, він має рацію.
Ігор Гулик
Служебная демократия
Теперь европейские и некоторые российские интеллектуалы восхищаются Украиной. Но несмотря филиппики в адрес победного народа и многострадальной армии, сторонние наблюдатели часто забывают, что на самом деле картина несколько искажена, поскольку делать глобальные выводы на основании просмотра центральных телеканалов или выборочного общения в столичных тусовках - слишком опрометчиво. Довольно часто телепродукт, который подают к вечернему столу украинцев является банальным симулякром реальности, потому что вне его из привычного образа жизни политиков никуда не исчезли ссоры и интриги - такая себе несуразная форма развлечений, которая , в принципе, скрывает истинную суть действительности .
Демократия как система общежития разнообразных общественных группировок, среди них и политических партий, уже давно приобрела черты «служебной демократии». Выражение не мое, а русского священника и философа Якова Кротова, применяемое им для акцентации того, что отчетливо наметилось в Москве. Его оценки достаточно алюзийные, к примеру такие: «Политика есть результатом борьбы граждан, а деспотизм является результатом отказа от борьбы. Почему граждане отказались, - вопрос отдельный, сегодня важнее результат: деятельность деспотии оценивают эстетично. Это мудро, потому что в деспотии форма совпадает со смыслом».
Следовательно, говорить о политике, и украинской, тоже пока не приходится. Поскольку она стала областью не всех, а отдельных групп, выброшенных на поверхность прошлой борьбой общества, которое теперь стремятся отодвинуть на обочину, вернуть к состоянию аполитичной и инфантильной массы, фактически на галерку наблюдателей, лишенных влияния на процессы в стране. Произвол «элит» стал своеобразным эстетическим кредо, - стоит только взглянуть на лица представителей ПР и послушать их риторику, - и в памяти сразу же всплывает наш с вами домайданный быт с его коррупцией, откровенным русофильством и неприкрытым бандитизмом. Другие, - не лучше, зато в вышиванках и «высоконравственные», скорее, - цинично моральные, поскольку все, даже крестное знамение в церкви никак не отменяет вариант кулака в решении нужных проблем. Эстетика «служебной демократии» предусматривает бесконечные войны между «ихними» и «нашими» «бандюганами», но как в любом шоу, за его кулисами они прекрасно уживаются вместе, вместе ведут бизнес, вместе отдыхают от трудов праведных, поднимают чарку и роднятся...
Их временные альянсы, «консенсусы» и коалиции - только форма создания комфортных условий для проворачивания собственных делишек, для передела общественного пирога и эксплуатации народа. Наспех слепленные ими жупелы, - банальные чучела, - пугают наивных, гонят их в тупик безысходности. Со временем «чучела» превращаются в «спасителей нации», а вчерашние герои - на мерзких врагов. И так до бесконечности...
Есть ли выход? Яков Кротов предлагает свой: «Главное - выбирать не как выбирает военный, с кем «в разведку», а как цивильный выбирает - с кем за один столик в кафе присесть... Чтобы выбраться из перевернутого мира, следует перевернуть его еще раз».
Думаю, он прав.
Игорь Гулык
Ілюстрація: sarcasmi.livejournal.com
Тепер європейські та поодинокі російські інтелектуали захоплюються Україною. Та попри філіппіки переможному народові і багатостраждальній армії, сторонні спостерігачі часто забувають, що насправді картина є дещо спотвореною, оскільки робити глобальні висновки на підставі перегляду центральних телеканалів чи поодинокого спілкування у столичних тусовках - надто необачно. Доволі часто телепродукт, який подається до вечірнього столу українців є банальним симулякром реальності, бо поза ним із звичного штибу життя політиків нікуди не зникли сварки та інтриги - така собі макабрична форма розваг, яка, у принципі, приховує справжню суть того, що відбувається насправді.
Демократія як система співжиття розмаїтих суспільних угруповань, серед них і політичних партій, вже давно набула рис «службової демократії». Вислів не мій, а російського священика і філософа Якова Кротова, вживаний ним для акцентації того, що виразно окреслилося у Москві, а в Україні наразі перебуває поза увагою спільноти. Його оцінки доволі алюзійні, до прикладу така: «Політика є результатом боротьби громадян, а деспотизм є результатом відмови від боротьби. Чому громадяни відмовилися, - питання окреме, сьогодні важливіший результат: діяльність деспотії оцінюють естетично. Це мудро, бо в деспотії форма збігається зі змістом».
Отже, говорити про політику, і українську, теж наразі не доводиться. Оскільки вона стала цариною не загалу, а окремих груп, викинутих на поверхню колишніми змаганнями спільноти, яку нині прагнуть відсунути на маргінес, повернути до стану аполітичної та інфантильної маси, фактично на гальорку спостерігачів, позбавлених упливу на процеси в країні. Свавілля «еліт» стало своєрідним естетичним кредо, - варто лише поглянути на обличчя представників ПР і послухати їхню риторику, - і в мізках одразу ж виринає наш з вами домайданний побут з його корупцією, відвертим русофільством та неприкритим бандитизмом. Інші, - не кращі, зате у вишиванках і «високоморальні», радше, - цинічно моральні, позаяк усе, навіть хресне знамення у церкві ніяк не скасовує можливість кулака у вирішенні потрібних проблем. Естетика «службової демократії» передбачає безконечні війни поміж «їхніми» і «нашими» «бандюганами», але як у будь-якому шоу, за його лаштунками вони чудово уживаються разом, разом провадять бізнес, разом відпочивають від трудів праведних, чаркуються і родичаються…
Їхні тимчасові альянси, «консенсуси» та коаліції - лише форма створення комфортніших умов для провадження власних справ, для переділу суспільного пирога і визиску народу. Нашвидкоруч зліплені ними жупели, - банальні опудала, що страхають наївних, женуть їх у глухий кут безвиході. З часом «опудала» перетворюються на «рятівників нації», а вчорашні герої - на наймерзенніших її ворогів. І так до безконечності…
Чи є вихід. Яков Кротов пропонує свій: «Головне - вибирати не як вибирає військовий, з ким «у розвідку», а як цивільний вибирає - з ким з один столик у кафе присісти… Щоб вибратися з перекинутого світу, слід перекинути його ще раз».
Гадаю, він має рацію.
Ігор Гулик
Служебная демократия
Теперь европейские и некоторые российские интеллектуалы восхищаются Украиной. Но несмотря филиппики в адрес победного народа и многострадальной армии, сторонние наблюдатели часто забывают, что на самом деле картина несколько искажена, поскольку делать глобальные выводы на основании просмотра центральных телеканалов или выборочного общения в столичных тусовках - слишком опрометчиво. Довольно часто телепродукт, который подают к вечернему столу украинцев является банальным симулякром реальности, потому что вне его из привычного образа жизни политиков никуда не исчезли ссоры и интриги - такая себе несуразная форма развлечений, которая , в принципе, скрывает истинную суть действительности .
Демократия как система общежития разнообразных общественных группировок, среди них и политических партий, уже давно приобрела черты «служебной демократии». Выражение не мое, а русского священника и философа Якова Кротова, применяемое им для акцентации того, что отчетливо наметилось в Москве. Его оценки достаточно алюзийные, к примеру такие: «Политика есть результатом борьбы граждан, а деспотизм является результатом отказа от борьбы. Почему граждане отказались, - вопрос отдельный, сегодня важнее результат: деятельность деспотии оценивают эстетично. Это мудро, потому что в деспотии форма совпадает со смыслом».
Следовательно, говорить о политике, и украинской, тоже пока не приходится. Поскольку она стала областью не всех, а отдельных групп, выброшенных на поверхность прошлой борьбой общества, которое теперь стремятся отодвинуть на обочину, вернуть к состоянию аполитичной и инфантильной массы, фактически на галерку наблюдателей, лишенных влияния на процессы в стране. Произвол «элит» стал своеобразным эстетическим кредо, - стоит только взглянуть на лица представителей ПР и послушать их риторику, - и в памяти сразу же всплывает наш с вами домайданный быт с его коррупцией, откровенным русофильством и неприкрытым бандитизмом. Другие, - не лучше, зато в вышиванках и «высоконравственные», скорее, - цинично моральные, поскольку все, даже крестное знамение в церкви никак не отменяет вариант кулака в решении нужных проблем. Эстетика «служебной демократии» предусматривает бесконечные войны между «ихними» и «нашими» «бандюганами», но как в любом шоу, за его кулисами они прекрасно уживаются вместе, вместе ведут бизнес, вместе отдыхают от трудов праведных, поднимают чарку и роднятся...
Их временные альянсы, «консенсусы» и коалиции - только форма создания комфортных условий для проворачивания собственных делишек, для передела общественного пирога и эксплуатации народа. Наспех слепленные ими жупелы, - банальные чучела, - пугают наивных, гонят их в тупик безысходности. Со временем «чучела» превращаются в «спасителей нации», а вчерашние герои - на мерзких врагов. И так до бесконечности...
Есть ли выход? Яков Кротов предлагает свой: «Главное - выбирать не как выбирает военный, с кем «в разведку», а как цивильный выбирает - с кем за один столик в кафе присесть... Чтобы выбраться из перевернутого мира, следует перевернуть его еще раз».
Думаю, он прав.
Игорь Гулык