Для мови (бач не для знемовлених мовців) воно не є діалектизмом, а найукраїнськішим українізмом. Залежить від панорамності, синоптичності та глибинності сприймання парадигматики та системності мови. Українську девальвували всіляко: забуттям, невживанням, нетворчістю, репресіями, лжелінгвістикою: перший засіб - категоризувати українізми як діалектні та простомовні (колись й всю українську вважали простомовною). Те треба переміркувати та переоцінити.
“Рибчина” (навіть словник каже “розмовне”) ми можемо зрозуміти як недіалектне, а вже “пірчина” (якого зовсім нема і в словнику, лиш в казках залишилося) - аж ніяк?
“Рибина” (совєтословник каже “розмовне“) - одна риба, “рибчина” - одна “рибочка“. Аналогічно й отут: “пірина” - одне “перо”, “пірчина” - одне “пірце”. Систематика мови - вказує саме на нюансовану її семантичну та стилістичну могутність та на природні українізми.
Суфікс-українізм “-ина” членує та категоризує всю реальність по-українськи: і “твар-ина” (“животноє“), і “люд-ина” (“чілавєк”) і “речов-ина” (“вещество“) і “хат-ина“
( ... )
Добре, тоді Ви не маєте заперечувати з огляду на 'найукраїнськіший українізм', коли я буду вживати мешта, а не туфлі, шклянка, а не стакан, виделка, а не вилка, таріль, а не тарілка, пляцок, а не торт, цеха, а не риса, черниця, а не монашка, фіра, а не підвода, дзідзьо, а не дідусь, бабця, а не бабуся, вуйко/стрийко, а не дядько, цьоця, а не тітка, цюпати, а не полоти, відправа, а не церковна служба, костел, а не косьтьол, їмость, а не попадя, єґомосьть/ксьондз, а не піп/священик, пироги, а не вареники, пляцки, а не деруни, трумно, а не труна, цвинтар, а не кладовище, комунія, а не причастя, шлюб, а не вінчання, вельон, a не фата, дружба/дружка, а не свідок на весіллі, мізерія, а не салат, м'ясний салат, а не олів'є, гербата, а не чай, бульба, а не картопля, кісто, а не тісто, митка, а не ганчірка, вонучи, а не портянки, олива, а не олія, смалець, а не жир, поташ, а не сода, солодка вода, а не ситро, ружа, а не троянда, паприка, а не перець, слоїк, а не банка, матура, а не випускний екзамен, пацер, а не молитва наніч, ладний, а не
( ... )
Кожний термін - за своїми лінгвістичними критеріями треба обсудити та зважити. Видно - що не розумієтесь на систематичній лінгвістиці, але клішеї соціолінгвістичні (успадкований тривіальний спосіб міркування про мову) - у Вас притьмом спрацювали. Та ніхто не скасував категорію «діалектизм» та «розмовність» - те саме, як у Вас «розмовний» та «обмежений» (=«діалектний») рівень лінгвістики (принаймні парадигмами треба б думати).
I знову вже звичні звинувачення і катеґоричність. Такий підхід більше пасує до математики, де 2 додати 2 завжди 4, а не до мови. В часі, коли половина країни повсюдно 'какає і чтокає' Ваша риторика про 'обмежений' рівень лінґвістики і спонукання до парадиґматичного мислення, перепрошую, нагадує диспут про те, чи треба яйце розбивати з тупого, а чи з гострого кінця, чи вимовляти в Pater Noster латинське caelis через класичне 'ц' а чи зіталійщине 'ч', подібне до війни з вітряками...
P.S. 'Клішеї'? - то Ви так словотвором займаєтеся, українізуєте стале невідмінне запозичення? Маю надію, що описалися, бо навіщо знову винаходити колесо?
P.P.S. Знаю, що то є мовленнєві кліше(ї), але через свій успадкований тривіальний спосіб міркування про мову не можу визначитися в стосунку до соціолінґвістичних кліше(їв). Чи міг би я заохотити Вас трошки елаборувати на цю тему, і вказати на приклади тих соціолінґвістичних кліше(їв) в мому попередньому пості. Був би дуже вдячний за лектуру.
P.P.P.S. Успадкований тривіальний спосіб міркування про мову. А от це було абсолютно зайвим. Ви даєте собі дозвіл на те, щоб судити не лише про мене особисто, але також про моє оточення, моїх батьків, всіх, хто мене цієї мови навчив. В межах комп'ютерного дискурсу, де анонімність, віддаленість і опосередкованість спілкування не дає можливості користувачам пізнати один одного на особистісному рівні, робити такі узагальнення є не тільки безвідповідальним, але також вказує на низький рівень культури спілкування.
В який спосіб невідмінне (згідно з чинним правописом) 'кліше' може мати кличний відмінок? Чи може я чогось не дочитав (що є абсолютною вірогідністю), і відтепер кажуть аташе-аташа-аташові..., п'юре-п'юра-п'юрові..., пап'є маше-пап'є(я) маша-пап'є(єві) машові...? А далі як, бюро-бюра-бюрові..., кіно-кіна-кіні..., Моне-Мона-Моні..., Фаберже-Фабержа-Фабержі...? Якщо така тенденція є, то не буду здивованим, бо, принаймі, в польській мові так частково є, але я не був того свідомим, що такі форми були перенесені до української мови.
Що значить думати мовними парадигмами? Уявімо, що моє вище речення із “Гаразд,… ” - я б зволів був, заради комунікаційної оперативності, написати коротко. Ось дві версії для мого вибору:
1) Гаразд, кліше. Йдімо далі. (Смисл: Гаразд, пишімо “кліше” як Ви кажете.) 2) Гаразд, клішею. Йдімо далі. (Отут: “Гаразд, пане клішею” - аж геть інший смисл: але чіткий через його українськість та український кличний відмінок!…
Як можна говорити про українськість усталеного запозичення, до того ж невідмінного. Хіба на кшталт 'Кіна нині не буде', Хочете українськості - шукайте відповідники в українській мові (електорат - виборці, рапортувати - звітувати, гімн - славень). Як будете 'українізувати' усталені запозичення, наразитеся на мову Возного з Наталки Полтавки з 'теє то як його', і завжди позначатимите наголос у слові гімн в родовому відмінку, аби комусь щось не здалося . Ніж знову винаходити колесо, краще ним користуватись, і інших навчити.
“Пірчина, пірина” - є синґулятивом: лиш одне однісіньке пірце, пір'ячко, перо.
Reply
Reply
“Рибчина” (навіть словник каже “розмовне”) ми можемо зрозуміти як недіалектне, а вже “пірчина” (якого зовсім нема і в словнику, лиш в казках залишилося) - аж ніяк?
“Рибина” (совєтословник каже “розмовне“) - одна риба, “рибчина” - одна “рибочка“. Аналогічно й отут: “пірина” - одне “перо”, “пірчина” - одне “пірце”. Систематика мови - вказує саме на нюансовану її семантичну та стилістичну могутність та на природні українізми.
Суфікс-українізм “-ина” членує та категоризує всю реальність по-українськи: і “твар-ина” (“животноє“), і “люд-ина” (“чілавєк”) і “речов-ина” (“вещество“) і “хат-ина“ ( ... )
Reply
Reply
Reply
Reply
P.P.S. Знаю, що то є мовленнєві кліше(ї), але через свій успадкований тривіальний спосіб міркування про мову не можу визначитися в стосунку до соціолінґвістичних кліше(їв). Чи міг би я заохотити Вас трошки елаборувати на цю тему, і вказати на приклади тих соціолінґвістичних кліше(їв) в мому попередньому пості. Був би дуже вдячний за лектуру.
P.P.P.S. Успадкований тривіальний спосіб міркування про мову. А от це було абсолютно зайвим. Ви даєте собі дозвіл на те, щоб судити не лише про мене особисто, але також про моє оточення, моїх батьків, всіх, хто мене цієї мови навчив. В межах комп'ютерного дискурсу, де анонімність, віддаленість і опосередкованість спілкування не дає можливості користувачам пізнати один одного на особистісному рівні, робити такі узагальнення є не тільки безвідповідальним, але також вказує на низький рівень культури спілкування.
Reply
Reply
Reply
Reply
Reply
1) Гаразд, кліше. Йдімо далі. (Смисл: Гаразд, пишімо “кліше” як Ви кажете.)
2) Гаразд, клішею. Йдімо далі. (Отут: “Гаразд, пане клішею” - аж геть інший смисл: але чіткий через його українськість та український кличний відмінок!…
Reply
Reply
Reply
Reply
До речі, Ви, пане лінгвісте - вже маєте всі аргументи чому українською має бути «єврей» - а не "жид”?
Reply
Leave a comment