Лексикон демона-2, Сара Різ Бреннан, уривок №7
Ліаннан відвернулася від них із Сін.
- Завжди мріяла це зробити, - зауважила демониця. - Викликати людину. Щоби ви знали, як це. Я кличу того, кого Гоблінський Ярмарок називає зрадником. Кличу брехуна, демонолюбця і вбивцю. Я викликаю Алана Райвза!
Алан виступив із тіні руїн під місячне світло і пошкутильгав через сіру вночі траву до кіл, де палало магічне полум`я. Ярмарком прокотилося недобре шипіння, наче розбурхане кубло змій готувалося до стрибка.
Демониця усміхнулася і поманила Алана пальцем.
- Маю надію, ти не образився на мою різкість, - прошепотіла Ліаннан.
- Ні, - відповів Алан. - Це всього лише правда.
- Як завжди, - мовила Ліаннан. - І люди терпіти її не можуть - завжди.
Демониця стояла, де сходилися два кола, на самому краю, і магія блідо світила їй у ногах. Алан підійшов майже впритул, та спинився ще поза колом, на вкритій темрявою траві.
- Ходи, - вмовляла Ліаннан. - Ось це дівчатко обіцяло мені поцілунок, а ти знаєш, що з нею буде, коли вона не дотримає слова.
Погроза була очевидна і сама думка про це - одержимість - вдарила, наче кулак під ребра, але хоч Мей стало зле та забило подих, вона не боялася. Алан цього не допустить, ніколи. Навіть за тисячу років.
Вона відкрила рота, намагаючись добрати слова на недоладне «Вибач, я знаю, ти не збирався сьогодні голубитися із демоном», але Алан глянув на неї і усміхнувся - до безглуздя чарівним усміхом.
- Не хвилюйся, Мей, - сказав він. - Не хвилюйся, Ліаннан, - додав він так само тепло. - Я не проти.
- А що, коли ярмарчани заб`ють тебе камінням до смерті? - запитала Ліаннан. - Тоді будеш проти?
- - Мабуть, що так, буду, - погодився Алан спокійним - так, як у демониці - тоном.
Ліаннан звела плечима, зграбно і плавно.
- Чоловіки помирали й за менше, ніж мій поцілунок. Що ти бажаєш, Алане Райвз?
Вони вивчали одне на одного. Мей здивувалася, наскільки їй з цього тривожно - що вони так захоплені одне одним.
- Безпечний прохід.
- Не буває цілковитої безпеки, - заперечила Ліаннан. - Але сьогодні я не завдам тобі шкоди. Тепер знімай.
Алан одною рукою розстібнув кілька верхніх ґудзиків на сорочці, тоді витягнув талісман - коротко зблиснули кришталеві кульки в сяйві магічного полум`я. Він уклав талісман у простягнену руку Мей, акуратно змотавши шкіряну мотузку під низом - і лишився без жодного захисту.
Він сам зігнув пальці Мей у кулак, ховаючи тривожне сяяння талісману.
Алан ступив на територію демона, де сходилися два кола і зустрічалися світи, де чекала його Ліаннан.
Він дивився на неї згори. І не дрижав, як Мей. Він щодня бачить демона за сніданком, подумала Мей. Химерно, але логічно, що Аланові не страшно.
Ліаннан провела бурульками-пальцями по Алановій щоці, ледь торкаючи і все одно - дряпаючи до крові. Червона крапля потрохи набухла, тоді - стекла донизу, у ямку поміж ключицями, де мав би бути його талісман.
- У мене про тебе вже є один спогад, - повільно сказала Ліаннан.
- Правда? - перепитав Алан. - То хай буде два.