(no subject)
Дочитано "Демонську угоду" Сари Різ Бреннан (Demon`s Covenant, Sarah Rees Brennan) та "Раби відьомства" Таніт Лі (Tanith Lee, Volkhavaar).
Отже, зізнаюся, до Угоди ставилася вельми скептично. Перша частина - Лексикон демона (скоро вже має вийти друком) написана уся через одного "фокального персонажа" - Ніка. Всі події описуються так, як бачить їх він, жодного об*єктивізму. Навіть слова чи вирази облич інших персонажів - авторка постійно підкреслює - такими Ніку лише "здалися", або "почулися" (і це було однією з "проблем перекладу": українська граматика не приймає такого підкреслено-постійного нагадування). Поза тим, закінчується все досить логічно - я не бачила там потреби продовжувати історію.
Авторка мало не силою довела мені, що історія гідна продовження. І мені сподобалися описи "з погляду" іншої героїні, Мей. Навіть Мей, яка в першій частині особливо не вразила, тут відкрилася. І відкрила решту героїв, додала їм нового виміру.
Перша книга в порівнянні з другою здається дещо сухішою та похмурішою (але це зрозуміло та логічно).В другій - більше жартів, але і драматизм більший. Зрештою, події розгортаються. Залишається сподіватися тільки, що авторка не додаватиме драматичного розмаху в наступній частині: все має бути в міру. А так - я навіть сльозу пустила наприкінці)) Багато влучних фраз, які змушують, таки змушують відчувати щось до героїв - не обов*язково співчувати, але перейматися. Тепер мені цікаво, чим все закінчиться в третій книжці. Авторка вірна собі - уся "підвішена зброя" наприкінці спрацьовує. Приємна така увага до деталей, бо я люблю "ковтати" книжку, не дуже зважаючи на описи чи так-звані "дрібнички", а тут бачиш, як усі ці дрібнички тягнуть за собою ряд наслідків - то й намагаєшся їх не пропускати))
Щойно підпишуть договір на авторські права, почну перекладати.
До речі, перший розділ "Лексикона" авторка дозволила опублікувати он-лайн. Так само, як і додаткові історії з того ж "всесвіту". Лишається чекати на "добро" від видавництва.
Це моє перше знайомство із творчістю Таніт Лі. Читала спочатку без особливих емоцій - любов з першого погляду та певна художня гіперболізація ніколи не були моїми улюбленими "прийомами". Втім, тут важливо пам*ятати, що "Раби" Таніт Лі - перш за все легенда. Отака міфотворчість, радше ніж фентезі у звичному значенні цього слова. Мова красива - так. Абсолютно нові, ніколи раніше небачені і нечуті метафори, порівняння, образи. Втім, до середини книжки я була досить байдужа: ну, читаю та й читаю. О, гарна деталька. О, гарна фраза. Та й усе. А там мені сподобалося по-справжньому.
Вперше вразилася, коли... ну, як би це сказати, щоби не відкривати усієї інтриги? Коротше, коли героїня не змогла повернутися з астралу)) Ритуал, який проводила Барбаят із мечем? Суцільне задоволення!!! Кмітливий, гарний задум і прекрасне словесне втілення.
Символізм? Чудо! І закінчення - правильне. Тут я, мабуть, не втримаюся від кількох цитат.
The irony of her story is merely that her love became, in the end, her motive rather than her goal, the doorway rather than the house.
...I will never love another. I am not ashamed to tell you this. There is no shame in loving and never was.
And the world turns.
Особливо близько мені прозвучала друга цитата: я тижні два-три тому мала із подругами розмову на тему любові й гордості. Власне, обстоювала думку, що любити - не принижує гордості: Принизити себе може тільки сама людина, а любов - почуття високе, неначе небо))