Як ся колядує на Словєнску
Різдвяні свята вже, на жаль, позаду. Приємне відчуття свята в повітрі змінилося на очікування перших теплих днів і занурення в роботу (ну, у кого як, звичайно). Тому дозволю собі трошки нагадати про події місячної давнини, освіжити в пам'яті, так би мовити.
Так вже вийшло, що вже другий рік поспіль я долучаюся до україно-русино-лемківської банди колядників, котрі вже п'ять років колядують по цілій Східній Словаччині, а саме в Пряшівському краю. Цей край має дуже велику частку русинів-українців, котрі тут проживають з давніх-давен, тобто є автохтонними українцями. А я дуже люблю автохтонних українців за кордоном ;)
Почнемо одразу із результату, а потім поступово пройдемося по процесу. Ось минулорічне відео, котре було знято однією з відвідуваних родин:
Через те, що я долучився до групи вже в самому кінці, роль у мене була ще маленька, але відповідальна: нести справжній Віфлеємський вогонь (дякуємо ПЛАСТу) і в кінці хедлайнером віншувати українською. Цього року вже підійшли до справи серйозніше - я дістав "озембух" (дзвеняча палка, котру всі мають в руці) і слова русинською! Надалі для розуміння - русинська мова, це така собі українська, помішана зі словацькою та польською, розповсюджена в Східній Словаччині і на українському Закарпатті. Примітивне пояснення, але буде більш-менш зрозуміло. Вона ж часто називається "лемківська". В діаспорних колах ходять тьорки з приводу того, чи є русини окремою національністю, чи існує "русинська мова" і т.д. У мене з цього є своя думка, але не сьогодні. До речі, я коли читав козацький літопис Самовидця, то там дуже багато слів, які б зараз назвали русинськими. Тоді вони мені були важко зрозумілі, а зараз вже можна перечитувати знову))
Стартуємо зранку! Фото з минулого року, як бачите, ані снігу, ані морозу. Цього року все було кардинально навпаки.
Добираємо по селах народ
Завантажуємося і їдемо в район Спиш - це таке мальовниче місце Пряшівського краю з крутезною фортецею (Списький Град). Звідти ми і стартуємо. Попереду 10 годин колядування :)
Цього року нам нереально пощастило з атмосферою. Зазвичай тут сніг і мороз починаються аж в середині січня, а тут в кінці грудня просто зимова казка! Проблеми з занесеними дорогами і розстроєними інструментами через мороз не рахуються.
Селфічка на пам'ять.
Цього року ми мали два варіанта коляди, котрий під вечір трансформувався в один вдосконалений. Репетиції були іноді в дорозі до іншої хати.
Список хат складається заздалегідь. Заїжджаємо до родичів, друзів чи інших русинів-українців, тобто 70% вже знають, що ми будемо і чекають. Але кожного року ми додаємо декілька хат і люди дуже тішаться, коли чують рідну мову, рідні колядки і взагалі все рідне. Хтось згадує себе в молодості, хтось посміхається, але купа людей починають плакати від того розчулення. Навіть здорові мужики стоять і витирають суворі брутальні чоловічі сльози хустинкою. А потім обов'язково просять приїжджати на другий рік знову, майже в ультимативній формі. Ось одна з таких дуже душевних хат, де нас зустріли як рідних:
Щодо, так би мовити, прийому колядників, то схема кругом майже однакова: ми йдемо до подвір'я з піснею "Ой підемо пане браття заколядувати..." На ці прекрасні звуки відчиняються двері і здивовані та радісні господарі, однозначно, запрошують в хату. Якщо місця в хаті для нашої цуги немає, то співаємо на подвір'ї. Різдвяна гра в процесі:
Далі дуже оперативно накривається стіл. Міцний алкоголь, як невід'ємна частина культурного життя Словаччини, також завжди присутній, і якщо ніхто не вип'є, то в господаря буде смертельна образа на все життя. Тому ми чергувалися, щоб після двадцятьох хат до вечора не сп'яніти в зюзю. Один варіант столу:
Інший варіант столу:
Після гри ще маємо хвилин 10-15 на спілкування з господарями: побалакати за те, за се. Ну і там хто хоче чай, каву і тому подібне - будь ласка. Досить приємний і позитивний процес те колядування, я вам скажу. В середньому на хату йде 20 хвилин часу. В день коло 20 хат. На вечір вже всі ледь живі, але це не впливає на якість колядування, адже драйв тримає в тонусі. Тут пара фото з посиденьок після Віфлеємської гри в пана професора Миколи Мушинки! То вам не просто так :)
Там в одній вітальні можна провести годину, роздивляючись експонати на стінах і поличках.
Ну а на дворі був кайф!
Звичайно, трохи було і холодно...
... трохи інструменти в нас не працювали...
... але настрій був дуже позитивний :)
Хіба думаєш про небезпечну дорожню ситуацію, коли дорогою бачиш таку красу!
Потім почалася інша цікава частина нашого рухняку. З нашою групою зв'язалися журналісти одного з центральних словацьких телеканалів і запропонували зробити репортаж. З рештою, ми на ті зйомки витратили більше як дві години, але тепер ми супер -пупер зірки. Ось тут від 17:30 хвилини можете подивитися на нас хороших. На жаль, саму гру сильно обрізали (наприклад мені викинули 80% слів), але загальне уявлення скласти можна. Плюс маєте ще відео з минулого року. Для ТБ ми повторили минулорічну гру, так що цьогорічна залишиться в секреті. Взагалі, це випуск так званого "національного ефіру", в нашому випадку - українського. Це і в Польщі таке діло практикується, коли на центральних каналах якийсь час відведено нацменшинам. В Словаччині я знаю п'ять: українці, русини (так, тут це розділено), роми (цигани), росіяни та мадяри. Тому не лякайтеся з заставки родом з початку 00-х років, тут національні передачі робляться силами самих діаспор, аутсорсинг короче. Ну а транслюється по звичайному центральному ТБ. До речі, перед нами від 12:50 хвилини репортаж з хати вищезгаданого пана Мушинки і святкування Різдва.
На жаль, відео не вдалося вставити вікном, тому велкам ту зе сайт оф словак телевіжн. Мало б включитися вже на нашому репортажі: https://www.rtvs.sk/televizia/archiv/10126/115882#1049
Знімати вирішили в одній з родин наших русинів-українців. Спершу ми дуже довго чекали на оператора, котрий тяжко-важко пробирався своєю Фабією через свіжі снігові замети. З рештою, до хати він так і не доїхав, довелося хлопцям його довезти нашим автобусом. Потім він декілька разів змушував нас ходити взад-вперед від паркану до дверей з вітальною піснею, щоб типу різні ракурси були. А воно було, холера, холодно! А потім ми його ще чекали півгодини, коли він познімає пейзажі, доки ще було світло. Не легко бути телезіркою... Але, з рештою, вийшов непоганий репортаж і непогані собі пейзажі.
Знімає нас, а ми - його:
Зйомка в хаті. Там також було декілька дублів.
Зйомки закінчено, а попереду ще десяток хат. Настрій бойовий.
Просто файне фото на завершення:
Ось таке було наше колядування. Веселе, драйвове, трошки виснажливе, але дуже позитивне! Наступного року буде ще крутіше і спробуємо обійти більше наших українських родин.
П.С. Вся банда в зборі:
Так вже вийшло, що вже другий рік поспіль я долучаюся до україно-русино-лемківської банди колядників, котрі вже п'ять років колядують по цілій Східній Словаччині, а саме в Пряшівському краю. Цей край має дуже велику частку русинів-українців, котрі тут проживають з давніх-давен, тобто є автохтонними українцями. А я дуже люблю автохтонних українців за кордоном ;)
Почнемо одразу із результату, а потім поступово пройдемося по процесу. Ось минулорічне відео, котре було знято однією з відвідуваних родин:
Click to viewЧерез те, що я долучився до групи вже в самому кінці, роль у мене була ще маленька, але відповідальна: нести справжній Віфлеємський вогонь (дякуємо ПЛАСТу) і в кінці хедлайнером віншувати українською. Цього року вже підійшли до справи серйозніше - я дістав "озембух" (дзвеняча палка, котру всі мають в руці) і слова русинською! Надалі для розуміння - русинська мова, це така собі українська, помішана зі словацькою та польською, розповсюджена в Східній Словаччині і на українському Закарпатті. Примітивне пояснення, але буде більш-менш зрозуміло. Вона ж часто називається "лемківська". В діаспорних колах ходять тьорки з приводу того, чи є русини окремою національністю, чи існує "русинська мова" і т.д. У мене з цього є своя думка, але не сьогодні. До речі, я коли читав козацький літопис Самовидця, то там дуже багато слів, які б зараз назвали русинськими. Тоді вони мені були важко зрозумілі, а зараз вже можна перечитувати знову))
Стартуємо зранку! Фото з минулого року, як бачите, ані снігу, ані морозу. Цього року все було кардинально навпаки.
Добираємо по селах народ
Завантажуємося і їдемо в район Спиш - це таке мальовниче місце Пряшівського краю з крутезною фортецею (Списький Град). Звідти ми і стартуємо. Попереду 10 годин колядування :)
Цього року нам нереально пощастило з атмосферою. Зазвичай тут сніг і мороз починаються аж в середині січня, а тут в кінці грудня просто зимова казка! Проблеми з занесеними дорогами і розстроєними інструментами через мороз не рахуються.
Селфічка на пам'ять.
Цього року ми мали два варіанта коляди, котрий під вечір трансформувався в один вдосконалений. Репетиції були іноді в дорозі до іншої хати.
Список хат складається заздалегідь. Заїжджаємо до родичів, друзів чи інших русинів-українців, тобто 70% вже знають, що ми будемо і чекають. Але кожного року ми додаємо декілька хат і люди дуже тішаться, коли чують рідну мову, рідні колядки і взагалі все рідне. Хтось згадує себе в молодості, хтось посміхається, але купа людей починають плакати від того розчулення. Навіть здорові мужики стоять і витирають суворі брутальні чоловічі сльози хустинкою. А потім обов'язково просять приїжджати на другий рік знову, майже в ультимативній формі. Ось одна з таких дуже душевних хат, де нас зустріли як рідних:
Щодо, так би мовити, прийому колядників, то схема кругом майже однакова: ми йдемо до подвір'я з піснею "Ой підемо пане браття заколядувати..." На ці прекрасні звуки відчиняються двері і здивовані та радісні господарі, однозначно, запрошують в хату. Якщо місця в хаті для нашої цуги немає, то співаємо на подвір'ї. Різдвяна гра в процесі:
Далі дуже оперативно накривається стіл. Міцний алкоголь, як невід'ємна частина культурного життя Словаччини, також завжди присутній, і якщо ніхто не вип'є, то в господаря буде смертельна образа на все життя. Тому ми чергувалися, щоб після двадцятьох хат до вечора не сп'яніти в зюзю. Один варіант столу:
Інший варіант столу:
Після гри ще маємо хвилин 10-15 на спілкування з господарями: побалакати за те, за се. Ну і там хто хоче чай, каву і тому подібне - будь ласка. Досить приємний і позитивний процес те колядування, я вам скажу. В середньому на хату йде 20 хвилин часу. В день коло 20 хат. На вечір вже всі ледь живі, але це не впливає на якість колядування, адже драйв тримає в тонусі. Тут пара фото з посиденьок після Віфлеємської гри в пана професора Миколи Мушинки! То вам не просто так :)
Там в одній вітальні можна провести годину, роздивляючись експонати на стінах і поличках.
Ну а на дворі був кайф!
Звичайно, трохи було і холодно...
... трохи інструменти в нас не працювали...
... але настрій був дуже позитивний :)
Хіба думаєш про небезпечну дорожню ситуацію, коли дорогою бачиш таку красу!
Потім почалася інша цікава частина нашого рухняку. З нашою групою зв'язалися журналісти одного з центральних словацьких телеканалів і запропонували зробити репортаж. З рештою, ми на ті зйомки витратили більше як дві години, але тепер ми супер -пупер зірки. Ось тут від 17:30 хвилини можете подивитися на нас хороших. На жаль, саму гру сильно обрізали (наприклад мені викинули 80% слів), але загальне уявлення скласти можна. Плюс маєте ще відео з минулого року. Для ТБ ми повторили минулорічну гру, так що цьогорічна залишиться в секреті. Взагалі, це випуск так званого "національного ефіру", в нашому випадку - українського. Це і в Польщі таке діло практикується, коли на центральних каналах якийсь час відведено нацменшинам. В Словаччині я знаю п'ять: українці, русини (так, тут це розділено), роми (цигани), росіяни та мадяри. Тому не лякайтеся з заставки родом з початку 00-х років, тут національні передачі робляться силами самих діаспор, аутсорсинг короче. Ну а транслюється по звичайному центральному ТБ. До речі, перед нами від 12:50 хвилини репортаж з хати вищезгаданого пана Мушинки і святкування Різдва.
На жаль, відео не вдалося вставити вікном, тому велкам ту зе сайт оф словак телевіжн. Мало б включитися вже на нашому репортажі: https://www.rtvs.sk/televizia/archiv/10126/115882#1049
Знімати вирішили в одній з родин наших русинів-українців. Спершу ми дуже довго чекали на оператора, котрий тяжко-важко пробирався своєю Фабією через свіжі снігові замети. З рештою, до хати він так і не доїхав, довелося хлопцям його довезти нашим автобусом. Потім він декілька разів змушував нас ходити взад-вперед від паркану до дверей з вітальною піснею, щоб типу різні ракурси були. А воно було, холера, холодно! А потім ми його ще чекали півгодини, коли він познімає пейзажі, доки ще було світло. Не легко бути телезіркою... Але, з рештою, вийшов непоганий репортаж і непогані собі пейзажі.
Знімає нас, а ми - його:
Зйомка в хаті. Там також було декілька дублів.
Зйомки закінчено, а попереду ще десяток хат. Настрій бойовий.
Просто файне фото на завершення:
Ось таке було наше колядування. Веселе, драйвове, трошки виснажливе, але дуже позитивне! Наступного року буде ще крутіше і спробуємо обійти більше наших українських родин.
П.С. Вся банда в зборі: