Писати весело
Привіт музи писання. Дякую, що прийшли вчора і ще сьогодні. Здається вам сподобалась моя жертва ранішнього вставання? Чи просто тепер у вас більше часу на мене?
Я багато прикдаюсь. Не тільки перед іншими, то не дуже зле. Не всім треба твої справжні очі, твої прищі і нетривке відчуття радості, може і не треба їх турбувати, то таке. А от прикидатись перед собою то інша тєма. Ну і нехай прикидатись, окей, але вірити собі в цьому, ось тут починається справжнє дно. Так і я одного ранку раптом дивлюсь на свої турботи і обмеження і бачу скільки із них насправді охайно поставлені мною, і мною ж доглянуті та вчасно политі (прямо як помідорні джунглі в мене в саду - повністю вийшли з під котролю під моїм пильним доглядом). І я прикидаюсь, що не можу перескочити через паркан, який самотньо стоїть посеред поля... І раптом мені вже нічого не треба, бо в мене є вибір. І раптом мої залежності не мають наді мною сили, як і думка інших людей. Подовше залишгитись би в цьому місці. Можливо з мене був би якийсь толк.
Я найкраще граю в бадмінтон, коли не думаю. Коли думаю, то зажди не встигаю на частку секунди, або стрибаю зарано. Бадмінтон грає мною. В цій ситуації, це так добре видно. Складніше із тезисом. Я бачу, що тезис насправді пишеться мною. Але мені страшно, що він себе якось неправильно напише. Чи є в мене вихід? Прийдеться повірити, що йому вдасться. Бо я точно сама нічого не напишу.
Я багато прикдаюсь. Не тільки перед іншими, то не дуже зле. Не всім треба твої справжні очі, твої прищі і нетривке відчуття радості, може і не треба їх турбувати, то таке. А от прикидатись перед собою то інша тєма. Ну і нехай прикидатись, окей, але вірити собі в цьому, ось тут починається справжнє дно. Так і я одного ранку раптом дивлюсь на свої турботи і обмеження і бачу скільки із них насправді охайно поставлені мною, і мною ж доглянуті та вчасно политі (прямо як помідорні джунглі в мене в саду - повністю вийшли з під котролю під моїм пильним доглядом). І я прикидаюсь, що не можу перескочити через паркан, який самотньо стоїть посеред поля... І раптом мені вже нічого не треба, бо в мене є вибір. І раптом мої залежності не мають наді мною сили, як і думка інших людей. Подовше залишгитись би в цьому місці. Можливо з мене був би якийсь толк.
Я найкраще граю в бадмінтон, коли не думаю. Коли думаю, то зажди не встигаю на частку секунди, або стрибаю зарано. Бадмінтон грає мною. В цій ситуації, це так добре видно. Складніше із тезисом. Я бачу, що тезис насправді пишеться мною. Але мені страшно, що він себе якось неправильно напише. Чи є в мене вихід? Прийдеться повірити, що йому вдасться. Бо я точно сама нічого не напишу.