Сотворення світу: День сьомий.
Пахне мокрими фарбами - Він знову малював світ… І ось спочив нарешті… Спочив. Спочив? Ні! Що це? Замість спокою і задоволення від свого творіння після довгої шестиденної праці Він відчував щось зовсім інше - тривожне передчуття кінця, приреченості.
Перемиваючи пензлики, Він ще довго вдихав запах мокрих фарб, і в тому ароматі відкривались жахливі картини - видіння, які будуть тепер переслідувати Його вічно. Він це відчував. Десь далеко в глибині свого підсвідомого чи надсвідомого - для нього все це було однаково, Він знав, що то не звичайні галюцинації, а сцени з майбутнього - з майбутнього цього світу. Він гнав від себе цю трикляту думку, Він боявся її…
Це вже стало Його прокляттям. Знову… але чому?... За вічність Він намалював мабуть уже мільйони таких світів… Він сподівався, що хоча б один з них зрозуміє Його і Йому не буде так самотньо одному - ніким не зрозумілому…Але - ні…Це було ще одним болючим ударом…
У Нього почався жахливий головний біль. Ну як так?! Як? Коли Він малював усе було таким досконалим - жодної зайвої деталі, все на своєму місці… Кольори - в повноті своєї яскравості, звуки - в повноті свого звучання, світло і тінь, як і годиться, окремо. Не було ні напівтемряви, ні напівсвітла, не було напівтонів, не було напівбілого і напівчорного, все працювало я новий годинник, всі були на своєму місці і виконували лише їм відведену роль…
І що? Варто було Йому лише змити фарби зі своїх рук, як ці нікчемні створіння, яких Він зробив такими схожими на себе, знову почали вдавати з себе деміургів і змішувати фарби… Ось уже замість жовтого і синього з’явився зелений, потроху до нього доєднався ще червоний, фіолетовий, малиновий - вкінці все виглядало сірим і порожнім. На межі чорного і білого також засіріла смуга - і почала ширитись … Він був розбитий вщент. Він склав фарби в коробочку і пішов приймати таблетку від головного болю. По дорозі ще раз оглянув стіни свого помешкання - на них висіло безліч намальованих світів - але їх уже не було видно - зосталися тільки рамки… Скалячи свої блискучі зуби, з рамок до Нього всміхалась Порожнеча…
Цей світ теж приречений???!!!
Пахло мокрими фарбами…