Ельфріде Єлінек. За дверима
Силові методи
Через недавні події на Майдані, як на мене, дві книги, про які тут піде мова, стають дуже доречними. Обидві вони торкаються теми насильства. Торкаються по-різному. У Єлінек це історія про підлітків-анархістів, котрі лупцюють випадкових перехожих, щоб вийти, так би мовити, за свої межі, а в романі Фолкнера змальована американська провінція двадцятих років, на тлі якої хлопчина з домішкою чорної крові намагається подолати у собі ту «чорноту», але зазнає поразки і докочується до вбивства.
Перш ніж затраснути двері
Ельфріде Єлінек
За дверима
З німецької переклала Оксана Курилас
Київ: Видавництво Жупанського, 2013
В романі «За дверима» розповідається про насильство у різних його проявах, від притаманної Єлінек нелюбові до власного тіла і завдавання собі збитків до збройних нападів та навіть убивства. У цьому романі на перший план виходить агресія, приховане видніється з-за дверей. Страхи та нереалізовані бажання трансформуються у жорстокі дії.
Це, мабуть, найжорстокіша книга Ельфріде Єлінек, бо у ній ідеться про підлітків. Перед читачами постають вісімнадцятирічні анархісти: близнюки Вітковскі, Анна та Райнер Марія (названий на честь Ремарка), багатенька Софі Пахгофен і трохи старший, закоханий у неї Ганс Зепп із робітничого середовища.
Кожен персонаж по-своєму нагадує головну героїню із «Піаністки». Наприклад, Анна також грає на фортепіано, ненавидить все тілесне, надаючи перевагу духовному, але вона не ріже своє тіло, як Еріка Когут, а просто не надає йому досить поживи, бо хворіє на анорексію. Її брат - поет, який живе, наче безтілесна істота, й усіма можливими засобами пригнічує свій потяг до однокласниці Софі, тому що усе тілесне видається йому огидним і, зрештою, Софі просто його не хоче. Софі холодна, аж крижана, спортсменка, випещена істеричною матір’ю, прагне простого робітника Ганса. Втім вона також не хоче з ним традиційної близькості, дівчина воліє лише споглядати, як юнак сам задовольняє себе на її очах. Словом, ніхто з молодих людей не може вибудувати нормальні сексуальні стосунки.
Молодь нехтує батьками, які пережили війну, і постає проти старого ладу («Треба все зруйнувати і затим нічого не відбудовувати»). Райнер, натхненник їхнього гурту, сповідує насильство як самоціль і провокує своїх друзів на злочини. Вони нападають на перехожих, жорстоку лупцюють їх і крадуть гаманці, так ніби це якась буденна розвага. Так Райнер прагне відчути, де ж та межа, яку він не здатний буде переступити.
Наприклад, його сестра одну межу подолала: після невдалої спроби позбавити себе цноти за допомогою старого дзеркальця і леза для гоління віддалась бридкому однокласникові. Так би мовити, прочинила Гансові двері у власне тіло. Але Райнер не вміє дати собі раду із власним тілом, йому, виявляється, легше піти на вбивство.
Мова роману лаконічна й жорстка. Слова Єлінек падають, як удари, різкі та грубі. Її порівняння завжди такі, що від них хочеться кинути книгу з рук. До прикладу, «Голова, в якій поселився непоказний хробак його літературного таланту…» або «Ганс проникає в Анну і нишпорить там, як у шухляді зі старими шкарпетками…». Буденність і бруд, така правда, якої не хочеться бачити.
Переклад цього роману такий, що теж спонукає чимскоріш затраснути двері, чи пак закрити книжку. Тут багато русизмів та інших кострубатих слівець. Видно, що редактор не зробив свою роботу як слід. Втім, може, цьому текстові навіть трохи пасує така ламана мова.
«ШО», № 15-16 (101-102), Березень-Квітень 2014 року
Через недавні події на Майдані, як на мене, дві книги, про які тут піде мова, стають дуже доречними. Обидві вони торкаються теми насильства. Торкаються по-різному. У Єлінек це історія про підлітків-анархістів, котрі лупцюють випадкових перехожих, щоб вийти, так би мовити, за свої межі, а в романі Фолкнера змальована американська провінція двадцятих років, на тлі якої хлопчина з домішкою чорної крові намагається подолати у собі ту «чорноту», але зазнає поразки і докочується до вбивства.
Перш ніж затраснути двері
Ельфріде Єлінек
За дверима
З німецької переклала Оксана Курилас
Київ: Видавництво Жупанського, 2013
В романі «За дверима» розповідається про насильство у різних його проявах, від притаманної Єлінек нелюбові до власного тіла і завдавання собі збитків до збройних нападів та навіть убивства. У цьому романі на перший план виходить агресія, приховане видніється з-за дверей. Страхи та нереалізовані бажання трансформуються у жорстокі дії.
Це, мабуть, найжорстокіша книга Ельфріде Єлінек, бо у ній ідеться про підлітків. Перед читачами постають вісімнадцятирічні анархісти: близнюки Вітковскі, Анна та Райнер Марія (названий на честь Ремарка), багатенька Софі Пахгофен і трохи старший, закоханий у неї Ганс Зепп із робітничого середовища.
Кожен персонаж по-своєму нагадує головну героїню із «Піаністки». Наприклад, Анна також грає на фортепіано, ненавидить все тілесне, надаючи перевагу духовному, але вона не ріже своє тіло, як Еріка Когут, а просто не надає йому досить поживи, бо хворіє на анорексію. Її брат - поет, який живе, наче безтілесна істота, й усіма можливими засобами пригнічує свій потяг до однокласниці Софі, тому що усе тілесне видається йому огидним і, зрештою, Софі просто його не хоче. Софі холодна, аж крижана, спортсменка, випещена істеричною матір’ю, прагне простого робітника Ганса. Втім вона також не хоче з ним традиційної близькості, дівчина воліє лише споглядати, як юнак сам задовольняє себе на її очах. Словом, ніхто з молодих людей не може вибудувати нормальні сексуальні стосунки.
Молодь нехтує батьками, які пережили війну, і постає проти старого ладу («Треба все зруйнувати і затим нічого не відбудовувати»). Райнер, натхненник їхнього гурту, сповідує насильство як самоціль і провокує своїх друзів на злочини. Вони нападають на перехожих, жорстоку лупцюють їх і крадуть гаманці, так ніби це якась буденна розвага. Так Райнер прагне відчути, де ж та межа, яку він не здатний буде переступити.
Наприклад, його сестра одну межу подолала: після невдалої спроби позбавити себе цноти за допомогою старого дзеркальця і леза для гоління віддалась бридкому однокласникові. Так би мовити, прочинила Гансові двері у власне тіло. Але Райнер не вміє дати собі раду із власним тілом, йому, виявляється, легше піти на вбивство.
Мова роману лаконічна й жорстка. Слова Єлінек падають, як удари, різкі та грубі. Її порівняння завжди такі, що від них хочеться кинути книгу з рук. До прикладу, «Голова, в якій поселився непоказний хробак його літературного таланту…» або «Ганс проникає в Анну і нишпорить там, як у шухляді зі старими шкарпетками…». Буденність і бруд, така правда, якої не хочеться бачити.
Переклад цього роману такий, що теж спонукає чимскоріш затраснути двері, чи пак закрити книжку. Тут багато русизмів та інших кострубатих слівець. Видно, що редактор не зробив свою роботу як слід. Втім, може, цьому текстові навіть трохи пасує така ламана мова.
«ШО», № 15-16 (101-102), Березень-Квітень 2014 року